
— Маккарі. Моя красива красива Маккарі. Почуй мене.
— шепотів Друїг, заплющивши очі.
— Я тут. Я поряд із тобою. Ти чуєш мене? Я тебе пам'ятаю. Твої очі кольору віскі. Твою усмішку що гріє будь-який навіть похмурий день. Я пам'ятаю як ми збиралися через багато років. Наші жарти та фрази. Пам'ятаєш їх? — промовив Друїгг, відкривши очі.
А перед ним лише простори і тиша, що порушується виттям вітру.