Marvel (MCU) / Марвел

Вони запам'ятають цей вечір, особливо блакитні очі навпроти..

Що якби його особистий монстр повернувся, хоча здавалося би, що той знищений..Що якби Бакі зустрів знову Стіва? Але є одна деталь це не його Стів..

- Це, напевно, найскладніше рішення в моєму житті, адже я збираюся розповісти вам те, що завжди оберігав від публічності і, чесно кажучи, до нещодавна це рішення було непохитне. – Локі опускає очі на свої складені на колінах руки, малює великим пальцем  декілька кіл на долоні, а потім знову підіймає погляд. - Ця історія, вона про хлопця-сироту, який сам не бачить для себе майбутнього. Він регулярно втікає з дитячого будинку разом зі своєю сестрою, обкрадає сім’ї, в які його розміщують. Він не вірить в добро та в концепцію сім’ї, як такої. Зате йому добре знайомий негативний спектр емоцій, які він зазвичай і проявляє до всіх, хто його оточує, незалежно від їх намірів. Тож, коли він потрапляє в нову сім’ю, він не очікує нічого нового, і в них з сестрою є відпрацьована схема – залишатися в родині лише стільки часу, скільки потрібно на те, щоб визначити місцезнаходження грошей та коштовностей. Головний герой, Еван, це продукт системи – безликої, часто жорстокої, де діти не знають, що таке здорова прив’язаність, що вже казати про любов. Ці діти добре знайомі з відчуттям постійної злості, бо не бачили в житті нічого, окрім байдужості. В кращому випадку. Еван теж продукт цієї системи – він вже майже підліток і практично не пам’ятає своїх батьків. Замість того щоб навчатися, вони з сестрою ховаються по закинутих будинках та підвалах, поки їх не знаходять і не повертають в притулок. І все починається заново. Поки хлопець не дає одній сім’ї шанс, навіть не так – ця сім’я виборює в нього цей шанс. Це історія про зраду, втрату довіри і чорне майбутнє, вона ж про довіру, підтримку і любов. Це дуже особиста історія. Тому що… Ось вам мій найбільший секрет. Ця історія не вигадана, вона моя. Адже Еван Свей в реальному житті Локі Одінсон. Колись… Локі Лафейсон.

— Маккарі. Моя красива красива Маккарі. Почуй мене. — шепотів Друїг, заплющивши очі. — Я тут. Я поряд із тобою. Ти чуєш мене? Я тебе пам'ятаю. Твої очі кольору віскі. Твою усмішку що гріє будь-який навіть похмурий день. Я пам'ятаю як ми збиралися через багато років. Наші жарти та фрази. Пам'ятаєш їх? — промовив Друїгг, відкривши очі. А перед ним лише простори і тиша, що порушується виттям вітру.

Стосунки Пітера і Вейда від самого початку були окреслені межею, за яку обом не можна заступати. Але через близькість, яка виникла дуже несподівано, вони почали говорити забагато, як і відчувати, особливо жадібність, непритаманну пересічним чоловікам у яскравих костюмах. Це лякало обох. Хтось намагався віддалитися непомітно, а хтось, у вечір, коли межа могла б стертися, втік, не сказавши ані слова, і так само тихо повернувся через два тижні — з розумінням, що жадібність перевищує егоїзм чи самоцінність. А тепер, коли вони стоять на тому самому даху, маски починають рватися як ментально, так і фізично).

На вулиці стоїть тепла погода, сонце ще не жарить, а навпаки, тільки дарує відчутно тепле проміння. Вікна в машині опущені, завдяки чому по салону гуляє вітер, ніби підспівуючи пісні Main Attraction, яка тільки доповнює атмосферу.

Гора була не високою, проте вигляд з неї відкривався таким, що Локі і Сільвія тільки й могли сказати що «Оце так». Нескінченне поле лісу покривало верхівки гір, у далині гори покривав сніг, зима ставала ближче.