Лабіринти моєї пам'яті

Ти продовжиш гуляти нескінченними лабіринтами моєї пам'яті. Твій образ залишиться жити в моїй голові, а я буду раз за разом тонути в штормі океану твоїх блакитних очей.

Візит

Як наша вчорашня зустріч може бути вигаданою, якщо я вже другий день поспіль дивлюсь на наші переплетені руки на двох фотографіях в моєму телефоні? Як мій мозок міг таке спроектувати, якщо опіки від твоїх холодних долонь на моїй спині і шиї досі нагадують про себе? Як це може бути простим плодом моєї уяви, якщо кожен чортів сантиметр моєї кімнати просочений тобою? Як ти взагалі опинилась у мене вдома?

Блакить

Він рятував її двічі.

Ворон

Це справді була вона. Вона, яку Дауд бачив уві сні з самого початку його втечі й до цього ранку. Вона, якій він лишив тільки записку про те, що він покидає Острів, і червоний макінтош поряд. Вона, чиї сірі очі він сам того не розуміючи шукав в кожній людині, блукаючи землями. А зараз вони були обведені чорним. А губи, які він раніше цілував та кусав до крові, були намащені всього лише багряною помадою.

Кров на папері

Ніч огортала місто, але двоє зламаних, душевнохворих людей лікувалися один одним. Вони трималися за руки, мовчки зривали зі стіни забруднені кров’ю паперові плакати, залишаючи німий біль позаду. Сліпо йшли вперед, не бачачи світла, але знаходили його в сірих бездонних очах. І цілувалися, цілувалися, цілувалися, зализуючи щемлячі рани. А потім разом падали на підлогу, розчинялися один в одному і забували про все, віддаючись у солодкий полон гіркої ночі.