Каталог творів

З дитинства я належала до типу людей, майбутнє яких прописано до найдрібніших деталей. Все мало бути за графіком. Ідеальні оцінки у школі, червоний диплом в університеті, найкраща партія для одруження. Все було ідеально, з точністю до року мого життя. Такою була моя історія. Такою вона мала бути. Але світ надто жорстокий, щоб питати тебе про твої бажання та плани. А світ мафії був ще кровожерливішим. У вісім років моя сім'я загинула. Я стала пішаком у чужій шахматній партії, яку навіть не розуміла. Мене виховували, як знаряддя, яким у майбутньому можна було користуватися безупину. Як щит клану, яким легко можна було маніпулювати. Я не мала нагоди втекти, не мала нагоди помститися, поки не з'явився він. Він прагнув допомоги, а я бажала помсти. Він був тим, хто колись став загибеллю моєї сім'ї, а я стану тією, через кого загине він та вся його імперія

Після смерті чоловік опиняється в темному коридорі з дверима свого минулого. За кожними — спогади, втрати, помилки, непроговорені слова. Він намагається знайти винних у власній самотності, але поступово розуміє: найважче — визнати провину перед самим собою. Це історія про страх, гордість і мовчання, що здатні повільно ізолювати людину від світу.

Деніелла боїться зачинених дверей. Колись вона вже відчинила одні і впустила у свій світ щось, що не мало там бути. Відтоді вона навчилася жити обережно: не ризикувати, не довіряти темряві, не торкатись дверей. Та коли на її порозі з’являється поранений воїн з іншого світу, Дені опиняється втягнутою в історію, що почалася задовго до її народження.  Єн - даентарі зі Східних Гір, нащадок прадавньої крові. Їхня зустріч стає початком шляху, який веде Дені до Ведалоса - світу, де легенди - це історія, що досі має наслідки, а кров пам’ятає те, чого вона сама ще не розуміє. У Ведалосі за нею стежать. Давня легенда говорить про зниклий рід і про морок, який неможливо знищити, а лише стримати. І якщо остання з тих, хто здатен відкрити Межу, повернулася, хтось обов’язково спробує використати її. Дені доведеться з’ясувати, ким вона є насправді: гостею у чужому світі чи частиною давнього задуму? Бо інколи шлях додому означає зустрітися з тим, що жило в тобі завжди.

Сергій приїжджає в село, щоб вирішити деякі справи на дачі. Але замість побутових проблем стикається з минулим, від якого не втекти.

Що якби його особистий монстр повернувся, хоча здавалося би, що той знищений..Що якби Бакі зустрів знову Стіва? Але є одна деталь це не його Стів..

- Це, напевно, найскладніше рішення в моєму житті, адже я збираюся розповісти вам те, що завжди оберігав від публічності і, чесно кажучи, до нещодавна це рішення було непохитне. – Локі опускає очі на свої складені на колінах руки, малює великим пальцем  декілька кіл на долоні, а потім знову підіймає погляд. - Ця історія, вона про хлопця-сироту, який сам не бачить для себе майбутнього. Він регулярно втікає з дитячого будинку разом зі своєю сестрою, обкрадає сім’ї, в які його розміщують. Він не вірить в добро та в концепцію сім’ї, як такої. Зате йому добре знайомий негативний спектр емоцій, які він зазвичай і проявляє до всіх, хто його оточує, незалежно від їх намірів. Тож, коли він потрапляє в нову сім’ю, він не очікує нічого нового, і в них з сестрою є відпрацьована схема – залишатися в родині лише стільки часу, скільки потрібно на те, щоб визначити місцезнаходження грошей та коштовностей. Головний герой, Еван, це продукт системи – безликої, часто жорстокої, де діти не знають, що таке здорова прив’язаність, що вже казати про любов. Ці діти добре знайомі з відчуттям постійної злості, бо не бачили в житті нічого, окрім байдужості. В кращому випадку. Еван теж продукт цієї системи – він вже майже підліток і практично не пам’ятає своїх батьків. Замість того щоб навчатися, вони з сестрою ховаються по закинутих будинках та підвалах, поки їх не знаходять і не повертають в притулок. І все починається заново. Поки хлопець не дає одній сім’ї шанс, навіть не так – ця сім’я виборює в нього цей шанс. Це історія про зраду, втрату довіри і чорне майбутнє, вона ж про довіру, підтримку і любов. Це дуже особиста історія. Тому що… Ось вам мій найбільший секрет. Ця історія не вигадана, вона моя. Адже Еван Свей в реальному житті Локі Одінсон. Колись… Локі Лафейсон.

Чітке, просте знання, що прийшло нізвідки: не дивись на нього надто пильно. Не слухай його і не розмовляй з ним. Не торкайся його і не підпускай близько. Ніколи, ні за яких обставин, не запрошуй до свого дому. *** Дуже проста історія про одне старе місто, його давніх, духів, створінь і людей, про те, як і чому ми змінюємось. Міське фентезі, квір-література (ні, не слеш). У тексті НЕМАЄ ельфів, чарівників, міфологічних істот у класичному розумінні. Всіх мешканців міста я або бачив на власні очі, або вигадав, спираючись на почуття.

— Ласкаво просимо на Ґайнез! Опинившись на іншій планеті з втраченою пам'яттю і змушений воювати за іншопланетян, він не полишав надії вирватися на волю. Змінних у загадці було декілька: війна за Ґайнез, уривки пам'яті, що з'являлися лише у снах, і чужі сірі очі, які здавалися йому до болю знайомими. — Мені здається, я знав тебе раніше.

Коли війна забирає дім, а еміграція — спокій, залишається тільки одне — внутрішній «джмелик». Історія української мами, яка втекла від російських ракет, щоб у безпечній, здавалося б, Франції зіткнутися з новим ворогом — одержимою сусідкою. Про материнство, яке змушує ставати сильнішою. Про біль, який перетворюється на силу. І про те, як не втратити себе, коли світ намагається тебе зламати.

Історія, в якій сотні життів і один Демон, який проходить через них, вмираючи ради невідомо чого. Історія, в якій Демон не знає, що можна жити ради себе. Історія, де Божество ходить за Демоном в кожне життя, бо любить його, а Демон відштовхує і ненавидить. Чи зможуть вони зрозуміти одне одного? Побачимо....

Знайомтесь, саркастично-іронічне фентезі, де головна героїня замість світу драконів, ельфійських красунчиків та гаремів... потрапляє назад у наш світ. Ще й без паспорта. ​Дякую, хоч магію дали. ​Чого либимось? Східняцького бидла не бачили? В сенсі мене запхали в закарпатське село, де 90% людей спілкуються угорською? Мене — дорослу жінку з Харкова?Ще й у тіло малої 18-річної пісюхи? ​І тепер мені треба виживати без усього, до чого я звикла, рівно 60 днів? ​Ще й витягати з того світу мою собаку, бо крім неї та Хаосу в мене нікого не лишилось? ​За ШО ви мене так ненавидите?

Крихітна грішна замальовка.