Каталог творів

З дитинства я належала до типу людей, майбутнє яких прописано до найдрібніших деталей. Все мало бути за графіком. Ідеальні оцінки у школі, червоний диплом в університеті, найкраща партія для одруження. Все було ідеально, з точністю до року мого життя. Такою була моя історія. Такою вона мала бути. Але світ надто жорстокий, щоб питати тебе про твої бажання та плани. А світ мафії був ще кровожерливішим. У вісім років моя сім'я загинула. Я стала пішаком у чужій шахматній партії, яку навіть не розуміла. Мене виховували, як знаряддя, яким у майбутньому можна було користуватися безупину. Як щит клану, яким легко можна було маніпулювати. Я не мала нагоди втекти, не мала нагоди помститися, поки не з'явився він. Він прагнув допомоги, а я бажала помсти. Він був тим, хто колись став загибеллю моєї сім'ї, а я стану тією, через кого загине він та вся його імперія

Вони кажуть, що мітки — це дар. Я скажу, що це клеймо, яке рано чи пізно спалить тебе живцем. Мене звати Тая. Я механік на кораблі, де запах мастила перебиває все інше, і єдина річ, яку я справді вмію — це втікати, та замітати сліди. Він той, хто знищує ворогів Імперії під корінь. Я та, хто вкрав його серце, навіть не збираючись цього робити.

Закінчення війни між Імперією Морендір і Об'єднаним Королівством Корріган офіційно зазначене. Мир наступить завтра, закріплений холодним розчерком пера і чорнил, розчарованим від поразки виразом батьківського обличчя, і весіллям. Без фанфарів, знаменитих гостей чи смачного торта - тільки вивчена напам'ять шлюбна клятва і запах соснової олії. В імперців вона символізує волю богів, чи щось таке, Чімін не пам'ятав. Всі його думки фактично були зведені до трьох залізобетонних почуттів - гнів на батька, ненависть до його майбутнього чоловіка, і жага до самогубства. За спиною горіли мости, він офіційно ставав заручником миру між двома державами, вигнаним принцем без титулу і можливості повернутись додому, його навіть придали анафемі вчора ввечері, відлучивши від рідних богів і заборонивши пригадувати їх імена. Так просто віддавали, як непотріб, розмінну монету, якою оплачували величезний борг королівства за цю страшну війну. З собою не дали забрати навіть собак - єдиних живих істот що були для нього важливі.