Опис
Доля не наділила його зором, а проте міг поклястися, що насправді ж бачив все. Помічав насправді ж те, чого подекуди не бачили й самі "зрячі". Життя перед кобзаревими очима розквітало таємничим мереживом, спліталося у дивовижні візерунки, закручені вусики котрих одвічно вказували на вірний шлях.
Відчував також дивний поклик з-за меж села, мелодію, що бриніла до нього з покосів високої трави, дзвеніла батьковим молотом по сталі – мелодії, що чув їх там, де не чули інші; пісні, що колись судилося йому відтворити крізь струни кобзи.
