Про теорії мультивсесвіту та квантовий зв'язок між автором і його світами

Інколи мені здається, що всесвіт набагато складніший, ніж людина взагалі здатна собі уявити, а межа між фантазією та реальністю майже повністю стерта. Мене часто до болю, до справжнього ментального запаморочення заворожують питання, на які людство досі не має жодної залізобетонної відповіді. Що таке свідомість? Як цей звичайний орган у нашому тілі здатний викидувати такі складні речі? Звідки в нас береться душа, куди вона зникає після смерті і чому інші тварини не еволюціонують так, як колись ми?

Від цієї нескінченної кількості запитань можна просто зійти з розуму. Найболючіше те, що я не фізик, не хімік і не математик. Я не можу вивести формулу чи власними силами знайти залізобетонні наукові докази. Раціональні пояснення вчених про «звичайні хімічні реакції та нейрони в черепній коробці» здаються мені занадто тісними, сухими та прісними. Вони наче намагаються знебарвити те, що ми відчуваємо. Ну як звичайна хімія може породити яскраві фантастичні сни, які ми чітко пам’ятаємо по десять років? Сни, де ти тонеш, відчуваєш фізичну нестачу повітря, а потім робиш вдих під водою і розумієш, що можеш дихати, наче перетворившись на русалку? Я ніколи не тонула в житті, мій організм не знає цього досвіду, то звідки мозок узяв ці відчуття?

Саме тому теорії квантових стрибків та паралельних всесвітів звучать для мене набагато цікавіше та реалістичніше. Останнім часом я багато думаю про гіпотезу мультивсесвіту. Зокрема про ідею, що кожна історія, написана письменником, насправді є абсолютно реальною в якомусь іншому вимірі. Що, коли мільйони фантастичних книг на землі - це не вигадка? Що, коли наша уява - це надчутлива антена, яка вловлює сигнали з паралельних світів, а ми, автори, просто підключаємося до їхньої частоти і транслюємо чужі долі?

Якщо це правда, то письменство перетворюється на величезну, майже релігійну відповідальність.

Я знаю, що багато авторів легко розпоряджаються долями своїх героїв, обриваючи їхні життя чи прирікаючи на жорстокі трагедії заради ефекту чи красивого сюжетного повороту. Проте я абсолютно не можу цього робити. Мені до сліз, до глибини душі шкода своїх персонажів. Я люблю їх усіх усім серцем і просто фізично не здатна вбити когось із них власною рукою на сторінках тексту.

Якщо десь у паралельному вимірі мої герої дійсно живуть, дихають і відчувають біль, я хочу бути для них тим єдиним автором, який дарує їм надію. Нехай у моїх книгах вони проходять крізь важкі випробування, магічні шторми та заплутані лабіринти вибору, але я завжди залишу для них вихід. Я завжди пропишу для них шлях до порятунку та щасливого фіналу. Я не можу зупинити лавину думок, яка зводить мене з розуму в реальному житті, але на сторінках своїх книг я можу створити простір, де мої персонажі абсолютно захищені моєю любов’ю.

Коли ви читаєте книги чи бачите дивовижні сни, чи не виникає у вас відчуття, що ви просто на мить зазирнули у відчинений портал іншої реальності? Якби ви точно дізналися, що десь існує світ, створений вашими думками, а кожен ваш вибір народжує нову гілку всесвіту, що б ви хотіли змінити в ній у першу чергу? І чи ризикнули б ви зазирнути в такий портал, якби він відчинився прямо у вашій кімнаті, знаючи, що можете втратити все, що маєте тут?