Деніелла боїться зачинених дверей. Колись вона вже відчинила одні і впустила у свій світ щось, що не мало там бути. Відтоді вона навчилася жити обережно: не ризикувати, не довіряти темряві, не торкатись дверей. Та коли на її порозі з’являється поранений воїн з іншого світу, Дені опиняється втягнутою в історію, що почалася задовго до її народження. Єн - даентарі зі Східних Гір, нащадок прадавньої крові. Їхня зустріч стає початком шляху, який веде Дені до Ведалоса - світу, де легенди - це історія, що досі має наслідки, а кров пам’ятає те, чого вона сама ще не розуміє. У Ведалосі за нею стежать. Давня легенда говорить про зниклий рід і про морок, який неможливо знищити, а лише стримати. І якщо остання з тих, хто здатен відкрити Межу, повернулася, хтось обов’язково спробує використати її. Дені доведеться з’ясувати, ким вона є насправді: гостею у чужому світі чи частиною давнього задуму? Бо інколи шлях додому означає зустрітися з тим, що жило в тобі завжди.

Цей вірш про людину, яка роками залишається світлом у пам’яті. Про очікування, втрати, надію на нову зустріч і вибір, який не змінюється навіть крізь час. Історія про маяк, що веде крізь темряву, та душу, яка впізнає свою людину в будь-якому житті.

Кішка довго носить у серці сум, мовчки береже свої почуття й не відкриває душу випадковим людям. Та якщо хтось зуміє почути мелодію її серця, зігріти власним теплом і стати по-справжньому близьким, вона віддасть йому все своє серце. Це вірш про ніжність, довіру та любов, яка залишається поруч навіть тоді, коли холоне цілий світ.