Чи варто так гризтися через обкладинки, створені ШІ?

Слідкував за дискусією стосовно обкладинок, створених за допомогою штучного інтелекту.

Хтось бачить у цьому проблему. Хтось — ні. І, чесно кажучи, я не певен, що ця тема варта аж такого кипіння.

Я зараз не говоритиму про використання ШІ при написанні самих творів. Хоча й тут, звісно, можна було б “вкинути свої п’ять копійок”.

Бо якщо серйозний бібліофіл купує книжку за чималі гроші, то я цілком вірю, що йому буде неприємно дізнатися, що замість авторського тексту він отримав набір речень, згенерованих ШІ. Особливо якщо книжка подавалася як плід людського досвіду, болю, уяви й роботи.

Та й, найімовірніше, такий читач це відчує доволі швидко. Бо в тексті, написаному машиною, часто є правильність, але немає живого подиху. Є конструкція, але немає шраму. Є речення, але не завжди є людина за ними.

Інша справа — “економний” бібліофіл, який не надто охоче витрачається на книжки й шукає собі чтиво на різних платформах. Натрапить він на ШІ-сурогат. Почне читати. Зрозуміє, що перед ним не зовсім література, а щось із запахом синтетики.

І що він від цього втратить?

Закрив текст, автора — в чорний список, і пішов далі. Трагедії немає.

А якщо це фанат TikTok, який раптом вирішив розважити себе читанням фанфіків, то йому вже можна ставити прижиттєвий пам’ятник. Людина змогла не свайпати більше хвилини. Алілуя.

Такий читач, цілком можливо, проковтне текст від ШІ так само легко, як непосидюча дитина — жуйку. І, найімовірніше, нічого фатального з ним не станеться.

Тому питання в іншому.

Чи справді варто так довго жувати цю історію?

З обкладинками ситуація ще простіша. Обкладинка — це упаковка. Вона може бути вдалою або невдалою, чесною або маніпулятивною, красивою або бездушною. Але сама по собі вона не є книжкою.

Якщо автор або видавець чесно використовує ШІ як інструмент, не краде чужу роботу, не видає машинну картинку за працю конкретного художника й не обманює читача — проблема стає значно меншою.

Бо справжнє питання не в тому, чи була обкладинка створена пензлем, планшетом, фотошопом або нейромережею.

Справжнє питання — чи є за книжкою людина.

Чи є там думка.
Чи є досвід.
Чи є нерв.
Чи є причина, з якої цей текст взагалі мав з’явитися.

А обкладинка?

Обкладинка або допомагає читачеві відкрити книжку, або ні.

І, можливо, на цьому варто трохи заспокоїтися.

PS. Не знаю, що мене смикнуло перевірити обкладинки моїх журналів, що я видавав ще в першій декаді двотисячних. Якщо Вам не ліньки - перевірте самі. Вони створені в моїй редакції, моїми дизайнерами, з моїми моделями.

PS// Муцсів зробити скріни, бо перепости дозволяють приховати дещо ;)