Еліна Я завжди тримала все під контролем. Моє життя – це логіка, чіткі плани та броня з цинізму, яку ніхто не міг пробити. До того вечора в задушливому шкільному спортзалі. Він з’явився буквально з темряви – Максим Пилиповський. Старший, небезпечний, із очима кольору отруйної зелені, що дивилися прямо крізь мої маски. Він назвав мене «сонечком», і це звучало як виклик. Я назвала його «маніяком», бо відчула: цей хлопець – хаос, який прийшов зруйнувати мій ідеальний світ. Він не просто чекав на мене після уроків. Він полював на мої думки. Макс Вона була дівчинкою-правилом. Але я бачив іскру під її холодною шкірою. Напруга між нами в нічному клубі була настільки густою, що її можна було різати ножем. Я хотів показати їй свободу, від якої паморочиться в голові. Літо в таборі «Орлятко» стало нашою кліткою серед сосен. Там, де ніхто не бачив, ми згорали від тяжіння, яке неможливо було приборкати. Це був таємний роман, просочений запахом хвої та адреналіном. Але в ігри в дорослих втрутилися ті, хто хотів нас зламати. Моя колега Лариса стала тріщиною в нашому фундаменті. Еліна пішла, не озирнувшись, залишивши по собі лише порожнечу. Сім років темряви Ми жили паралельними життями. Вона підкорювала бетонні джунглі Києва, шукаючи моє відображення в інших чоловіках. Я втікав на край світу – на крижану Аляску, намагаючись вибити її образ із голови важкою працею та солоною водою. Але ми обидва знали: ця історія не закінчена.