Стосунки Пітера і Вейда від самого початку були окреслені межею, за яку обом не можна заступати. Але через близькість, яка виникла дуже несподівано, вони почали говорити забагато, як і відчувати, особливо жадібність, непритаманну пересічним чоловікам у яскравих костюмах. Це лякало обох. Хтось намагався віддалитися непомітно, а хтось, у вечір, коли межа могла б стертися, втік, не сказавши ані слова, і так само тихо повернувся через два тижні — з розумінням, що жадібність перевищує егоїзм чи самоцінність. А тепер, коли вони стоять на тому самому даху, маски починають рватися як ментально, так і фізично).