3.

Ненсі здавалося, що такого з ним просто не могло статися. І це в той самий момент, коли він став на шлях виправлення. А щастя ж було так близько, тільки руку простягни.

Уже тиждень Ненсі сидів на найсуворішій дієті, що складалася з овочів, злакових хлібців і зеленого чаю, пив уранці воду з лимоном натщесерце й жував лляне насіння перед сном. А ще виконував комплекс вправ, який називався «Топимо твою дупу!», робив пекельний масаж і встиг навіть трохи схуднути, поки з ним не стався Філлер Ґрейсон. Напевно, найввічливіше-наполегливіший альфа, який зустрічався Ненсі за все його коротке життя.

Вечеря була погана тим, що на ній треба їсти, а куди йому їсти, якщо щоки в дзеркало не влазять?

І пузо, м'яке таке, не звисає, але так гидко стирчить над джинсами.

І дупа розміром із штат Техас, самотньої зірки тільки бракує.

Філлер замовив дорогезне вино, яке пахло як квітуча поляна, але Ненсі його було не можна. Тому він просто вмочував у ньому губи й жадібно злизував поодинокі краплі. Смачне й таке м'яке. А ще Філлер замовив йому лосося на грилі з овочами й собі — мармуровий стейк із кров'ю. Справжній хижак, як він є.

— Будеш хлібну паличку? — запитав альфа, коли навіть через п'ять хвилин після того, як тарілки принесли й поставили перед ними, Ненсі не почав їсти.

— Я сам як одна велика хлібна паличка, — буркнув він.

Філлер узяв паличку й укусив.

— А я люблю їх. Смачно.

Ненсі обдало жаром — так, наче Філлер укусив його за дупу, і між сідницями стало гидко й слизько. Але ж такі альфи з охріненною фігурою, власним бізнесом, проникливими зеленими очима й навіть без зачатку лисини вже точно не западають на товстунів на кшталт нього. Чи все-таки западають?

Навряд чи. Не може просто такого бути.

Цей внутрішній торг із собою міг би тривати нескінченно. Як і його невикоріненна жалість до себе. І виправдання слабкодухості.

— З ким ти живеш? — запитав Філлер із дивним інтересом.

— Сам.

— А де твоя сім'я?

— Вони люблять тепло, тому перебралися в Маямі. А мені захотілося помандрувати автостопом після закінчення коледжу. Перш ніж брати на себе зобов'язання у вигляді нового бізнесу.

Філлер насупився.

— Це же небезпечно для омег, — несхвально зауважив він. — Автостоп.

— Не для таких, як я.

— Таких — яких?

Ненсі був упевнений, що той знає відповідь на це запитання, але чомусь вирішив удати зацікавленість. Невже аж так усе кепсько на особистому фронті, що вже й повненькі котуватися почали?

— Чому в тебе немає омеги? — Ненсі теж перейшов на «ти», бо й далі опиратися зближенню було смішно.

— У мене був наречений, але ми розійшлися. Не співпали характерами.

Ненсі не витримав і вхопив келих, роблячи справжній ковток, наче з вишки у воду стрибаючи. Вино пролилося в сухе від переживань горло й швидко дісталося шлунка, розливаючи блаженне тепло по всьому тілу. Таке справжнє, майже радісне.

— Коли кажуть, що не зійшлися характерами, причина зазвичай зовсім не в цьому. Моєму брату-омезі чоловік зраджував, вони всім так і казали про характери. Бо справжню причину ніхто й ніколи озвучити не може…

Філлер дивно на нього подивився, і Ненсі заткнувся.

— Вибач, — тільки й додав він. Було дивно усвідомлювати, що такому альфі може зраджувати омега. Повний придурок чи як?

Ненсі допив келих, і Філлер налив йому ще. Лосось лежав розритий виделкою, але незайманий. Ненсі вирішив: вип'ю вино, а їсти не буду. Немає їжі — немає калорій, і так, вино, звісно, не безтілесне, зате натуральне, для здоров'я корисне.

Але коли його розмазало з другого келиха, було вже не до сміху.

Зате можна було побалакати.

Про школу й коледж.

Про перше кохання й поцілунок.

Про невдачі.

Про роботу.

Про мрії.

А якщо ще трохи випити, то можна й полетіти на небеса.

Тільки от прокинувся Ненсі не на небесах, а в чужій спальні. Без светра й джинсів, зате в трусах, і то добре!