Розділ 9

Сонце підіймалося все вище, засліплюючи очі кожного перехожого. Десятки голосів перемішалося, одночасно спілкуючись про податки, плани на вечір, катастрофи, ціни. Мор попросив у роботодавця перерву та разом з новими друзями пішов у бік невеличкої кав’ярні, щоб поспілкуватися в тихішому місці. Незвична відсутність звуків вдарила кожному з них по вухах, а запах солодких напоїв наповнив легені.

- Що ж, тепер пропоную вам усім обрати по напою та розповісти мені більш детально про себе й того діда і його.. магію? – Сказав засмаглий хлопець, на шляху до закладу. – Бо зараз я погоджусь на кота в мішку.

- Так, це дивно, - знизала плечима Ау, - можливо ми займаємось чимось.. Ну.. Незаконним. Чи просто дивним.

Брови всіх трьох її співрозмовників полізли догори. Білокурий ельф демонстративно прокашлявся в кулак, виказуючи свою невдоволеність словами подруги.

- Що я такого сказала? Це ж..

- Не думаю, що такий.. З першого погляду вихований молодняк буде займатись чимось страшним. – Мор посміхнувся прямо до нового друга. – Хоча, лише Місяць бачить вас по ночах.

- Дуже дотепно. – Подала голос Софі, забираючи у баристи склянку холодного молока з медом. – Все буде просто.. Дивно. – Опустила погляд, намагаючись не виказувати своєї легкої тривоги з приводу нової особи в їх команді. – Гадаю, краще буде, якщо ти зараз розповіси трохи про себе.

Всі троє покрутили головами, переглядаючись та очікуючи слів від незнайомця. Аурелії було тяжко дивитись на всіх одночасно, бо Мор та подруга стояли близько до неї, а Ро, як завжди, десь поодаль.

- Нуу, якщо коротко, - хлопець відвернув голову, попросивши руду ельфійку за касою налити води у простягнуту ним флягу, - мені двадцять два роки, я з Півдня. Якщо точніше, то з поселення, яке недалеко від Ліарету. Взагалі зараз ходжу на підробітки, бо в море виходити стало небезпечно.

Мор склав руки на грудях, трохи спохмурнівши.

« Здається, йому подобалось ходити в море. Але катастрофи стали лякаюче регулярними декілька років тому. З якого віку він працює?»- замислившись, Софіна накручувала пальцями своє золоте волосся.

- В Конвені допомагаю з вантажем, який приїхав зі мною ж.

Аурелія та Мор одночасно кинули погляди на ельфа, що все так само стояв трохи осторонь, очікуючи якусь реакцію. Той, помітивши їхні погляди, просто посміхнувся та відмахнув рукою, ніби говорячи, що зараз жартувати не буде. Юнак з півдня, трохи розчарувавшись, запитав:

- Ровіне, а ти чого так далеко стоїш?

- Аа.. - Трохи напружений стан хлопця почав видавати зніяковілість. – Звичка. Я завжди такий.

- Ну добре.. – Мор, примружившись, забрав свою річ. – Тоді давайте кожен з вас скаже базову інформацію про себе.

- А.. – Почала була Аурелія.

- Стоп-стоп, пробач, що переб’ю. – Хлопець виставив палець вверх, щоб нова знайома зачекала. – Тільки по-троху. У мене пам’ять погана… - Він зробив паузу. – І ще ви всі дуже жовті.

Ровін пирснув від сміху, дівчата стояли і переглядалися.

- Ну що, ви всі трохи схожі..

- Так-так, ми як курчата. Особливо Ау. Ти, здається, її обличчя ще нормально не бачив, лише маківку.

Отримавши в реакцію від подруги висунутого язика, Ровін вирішив розповісти про себе.

- Ну, мене звати Ровін, я.. Дивний? – Розвів руками. -Ну всі так кажуть через мою якусь хворобу, хоча в ній немає взагалі нічого дивного, як мені здається і я звичайний ельф, як і всі інші. – Прощебетав хлопець.

 « А.. І нащо я це сказав зараз..?»

- Походжу з сім’ї жерців, вчуся в університеті Інітіума, обожнюю солоний чай та вже другий рік потерпаю від нападів цієї навіженої.

Ровін вказав великим пальцем на Аурелію. Та легенько відбила його руку.

- Хоча, дивний тут не лише я один. Ти, Море, зараз погоджуєшся на щось дуже дивне. Чому?

Мор, відпивши води, закинув голову назад аби обміркувати відповідь.

- Я.. Гадаю, хочу мати шанс зрозуміти дещо.. Незвичне.

- Незвичне? – Брови Софіни поповзли догори. – Невже ти справді віриш, що там відбудеться щось, що схоже на магію?

« Так, Софі, відбудеться.. – Аурелія кинула погляд на подругу. – Питання лише в тому, чому він так швидко погодився. Так, ми налетіли на нього з проханням віддати прикрасу, але це не привід давати нам її.. А тим більше пертись кудись далеко».

- Так, незвичне. У дитинстві бачив речі, які ніхто не зміг мені пояснити. Можливо, навіжений дід, якому потрібні прикраси для магії, щось мені пояснить.

Між співрозмовниками запала мертва тиша, через яку до вух повернулися розмови незнайомців за сусідніми столиком.

« А це взагалі нормально, що ми про духів в громадському місці говоримо.. Треба змінити тему».

- Я Аурелія, - почала дівчина. - Студентка того ж університету. Ненавиджу! Солоний чай. Моя найкраща подруга Софі, а ще я люблю теорії змов та слухати навіженого діда.

- Цікаво.. – Слухач повернувся до іншої дівчини та декілька секунд дивився просто їй в очі.

-  Твоя черга.

- А ой. – Щоки Софіни наповнилися легким багрянцем. – Щось тут спекотно, мізки не варять.

Помахавши собі рукою, вона відпила трохи молока та продовжила.

- Я Софі. Закінчую коледж, де вчилась на дитячого педагога. Читаю різні романтичні комедії.. Обожнюю прикраси та вберігаю своїх друзів, - прискіпливо поглянувши на Ау, вона продовжила, - від всіляких проблем та казусів.

Після промови дівчина обдарувала слухача м’якою усмішкою, отримавши таку саму у відповідь. Майже одразу у них зав’язалася розмова, в яку Аурелія та Ровін не мали сміливості увірватися.

- Ох, здається, їй тепер є з ким поговорити про прикраси та подорожі. – Промовила Ау, підійшовши трохи ближче до друга. – Я їй такого задоволення дати не можу.

- Так.. Вона лише годину тому ходила засмучена, що не знайшла тої любовної квітки, яку шукала.

- Вона не до кохання, а до нових зустрічей. Це може бути навіть зустріч з майбутньою домашньою тваринкою.

- Ой, а ти вже прямо так розбираєшся в цьому. - Ельф, обперся на стіну спиною.

- Мене змусили!

- Я тобі вірю.

- Як гадаєш, йому можна довіряти?

Ровін з цікавістю поглянув у вічі подруги, чекаючи відвертої відповіді.

- Він дуже швидко на все погодився.. Поки що складається враження, ніби він щось знає. Або що він гадає, що з нами дізнається відповіді на якісь свої питання. Як він там казав..

- Бачив щось дивне в дитинстві.

- Так. Можливо на півдні досі проводять ритуали?

- Ау, це заборонено скрізь.. – Хлопець потер чоло, збираючи краплини поту.

- Так, скрізь. Проте.. Стоп. Звідки дід взагалі знає, як проводити ритуал?

- Ти задаєшся питаннями лише коли говориш зі мною? Зараз знову почнеться потік дивних теорій?

- Дуже смішно, - Ау штрикнула друга під ребра, - ми знаємо про нього.. нічого. Добре, в наступний раз запитаємо. Повернимося до ритуалів. Найбільший контроль ведеться над Північчю, бо там добувають дорогоцінне каміння. А на Півдні люди не мають ніякого стосунку до коштовностей, проте носять багато прикрас з інших каменів.

- Так.. Звучить логічно, проте не дає гаранту того, що цей хлопець бачив ритуал.

- Ну, можливо у них там своя магія..

- Агов, друзі, - голосно сказала Софі, підбігаючи до товаришів, - у Мора закінчується перерва. Доведеться розходитись.

- Знову працювати. – Стомлено простогнав юнак та розім’яв шию.

- Море, коли в тебе закінчується робота в Конвені?

Ровіну кортіло знати, коли вони повернуться додому. Кортіло знати, що саме знав незнайомець про заборонені релігії, чи інші дива.

- Нам пощастило, сьогодні остання ніч. Завтра опівдні буду вільний.

- О, це чудово. – Софіна заплескала в долоні.

- Квитки є лише на післязавтра.. – мовив Ровін.

« Як зручно», - Ау щосили намагалася не виглядати стривоженою.

- Тоді, можна буде погуляти трохи, а потім я піду відсипатись. – Хлопець потягнувся, виструнчившись на повний зріст. – По ваших обличчях на ринку було зрозуміло, що ви тут вперше, тому покажу вам найцікавіші місця.

- Домовились. – Ровін відхилився від стіни та підійшов ближче до епіцентру розмови. - Тоді завтра о першій на місці, де ми зустрілись вперше.

- Добре, буду чекати. – Мор вже почав повертатися аби попрощатися й піти, але додав: - Цікаво, яка все ж у вас магія. Я знаю, що ви це знаєте.

Хлопець на одну довгу мить поглянув на Аурелію, ніби щось звіряючи у власних думках, та пішов. Всі троє заціпеніли та споглядали, як здоровань махає їм рукою.

- Пупупу, здається, він вже про все здогадався, навіть якщо взагалі ніколи не чув про духів. – У Ровіна обвисли руки.

- Не думаю, що він знає про духів. – Озвалася Софі.

- Він знає, що ми не зовсім законослухняні громадяни.

- Ровіне, від тебе це особливо абсурдно звучить. Ти ж син жерця. – Ау, сказавши це, намагалася вичавити з себе усмішку.

- Оу.. Ти права.

- Він.. Дуже добре бачить брехню. – Софіна допила останній ковток солодкого молока. – Проте його зацікавила наша історія. Гадаю, ми в безпеці.

- Софі, якщо ти так кажеш, то не можу не погодитись. – Ровін розвернувся до кучерявої подруги.

Ро та Софіна продовжили розмову про нового знайомого, а Ау дивилася йому вслід, намагаючись зрозуміти, чи справді вони не зробили величезну помилку.

***

День тривав, на вулиці продовжувало буяти життя. Команда з трьох друзів, купивши перекусити на базарі, гам якого трохи зменшився через пекуче пообіднє сонце, йшла до свого будиночку в готелі. Зайшовши до будинку, Аурелія та інші побачили нові обличчя.

- Вітаю. – Прохрипіла захекана Ау, несучи пакет з яблуками, на ціну яких скаржилася всю дорогу сюди. – Ви нові мешканці?

- Ох, любко, - мовила сивоволоса низенька бабуся, склавши руки перед собою, - так-так, ми будемо жити в кімнаті на першому поверсі.

На спільному для всіх дивані, що стояв за нею, сидів задрімливий дідусь.

- Вітаю, - привіталася Софіна, обдарувавши всіх у кімнаті привітною усмішкою, - ми лише вчора поселилися на другому поверсі, та скоро поїдемо звідси.

- Ви такі молоді, хіба не навчатись сюди приїхали?

Поки старенька підходила ближче до сусідів, з кімнати вигулькнув молодий хлопець. Його кучеряве білосніжне волосся давало зрозуміти, що його родичі не сиві, а з Півночі.

- Привіт.

- Ох, це мій онучок Капріс. – Мовила стара, вказавши на молодого родича. – Онучку, це наші сусіди.

- Привіт. – Ровін, окинувши швидким поглядом нових знайомих, поставив пакунки на підлогу. – Ви з Півночі?

- Так, звідти.. Я сюди приїхав навчатись, а рідні допомагають знайти житло.

- Зрозуміло.. Мені здавалося, що на Півночі вдосталь університетів. Та й новий навчальний рік не скоро. – Сказала Ау.

- Так, всі мої друзі планують вступати там, вдома. Проте я обрав Військову академію.

На кілька секунд запала тиша. У Ровіна мало очі за лоба не закотилися від такого.

- Ого.. – Вражено мовив хлопець. – Це.. Сильно.

- Хаха, так, є таке. Заради такого й без крил можна пожити.

- Ти йдеш на стратега?

- Ага. З моєю фізичною підготовкою я заледве пройшов нормативи, та все інше в повному порядку.

« На його місці міг бути я.. От клята бабця».

- Це була мрія дитинства, так би мовити. Довелося багато працювати, та я тут. Щоправда, найскладніше для мене лише починається.

Поки Капріс переповідав свою історію, Ровін вражено стояв, опустивши руки.

« Академія - це дуже круто. Пам’ятаю, як Ро хотів туди?  – поглянувши, подумала Софіна, - хоча, здається, усі хлопці так реагують на Військову академію. Стоп, а чому Ау щелепу згубила?»

« Вау.. Сподіваюсь, що я все ж зможу колись викладати історію у Військовій».

- Я сьогодні йду поглянути на головний корпус. Хочете зі мною? Там і познайомимося ближче.

-Так! - Ровін аж підскочив від такої ідеї.

Дівчата переглянулись, бабуся заусміхалась, а дідусь на кріслі засопів.

- Чудово! Тоді пропоную піти ввечері, бо зараз якось.. Надто тепло.

- Хах, та навіть ми не звикли до такої температури, що вже казати про північних. – Задоволений ельф підхопив пакунки та попрямував у бік сходів.

- От-от. Я вас покличу, коли настане час, тому не засинайте.

- Гаразд. – Ровін, заряджений позитивом, вже був на другому поверсі, поки Ау та Софіна досі стояли у дверях.