Розділ 8

Восьма година ранку. На вулиці хмари поступилися сонячним променям, які замкнули в свої обійми весь Конвен. Сонячні зайчики застрибнули в кімнату через вікно та жваво танцювали на підлозі. Вдягнута у легку рожеву сукню Софіна дороблювала зачіску. Сьогодні вони не покинуть столицю – квитки до Ліарету, найбільшого портового міста острова, є лише на післязавтра.

« Так, чудово. Гадаю, Ау була все ж права. Мені справді личать два низькі хвостики, - роздумувала про себе ельфійка, - що ж.. Здається, пора будити цих сплячих красунь».

Повернувши голову, дівчина побачила картину маслом: сплять і не соромляться. Софі, відійшовши від дзеркала, підійшла до вікна. Її зустріли будинки, схожі на той, у якому вона зараз живе. За ними густо росли квітучі дерева. В романах улюбленого автора панянки буремне цвітіння цих дерев означало позитивні наміри, а знайдена квітка з вісьмома пелюстками – важливе знайомство. Софа на пам’ять знає розташування всіх квітучих дерев в Інітіумі. Досі їй лише один раз вдалося знайти багатопелюстковий скарб. В той день вона познайомилася з Ау. Прямо зараз трохи таких квітів зручно вмостилися на підвіконні її з друзями кімнати.

Почулося зітхання й звук хрусту кісток. Ровін прокинувся й, сидячи на своєму маленькому ліжку, потягувався.

- Доброго ранку. Схоже, тобі було не надто зручно..

- Доброго…..  ранку. - Позіхаючий хлопець заледве привітався й повернувся на Софі. – О, ти світишся.

Дівчина стояла навпроти вікна і її пухнасте волосся пропускало світло. Через це вона була схожа на фею – зменшену версію ельфа з дитячої казки, яку знають всі східчани.

- Аа.. Дякую.

Дівчина усміхнулась від неочікуваного компліменту. Тепер вона більше нагадувала задоволеного світлячка.

- Що ж, думаю, треба й Ау будити. Ох і любить же вона поспати.

Софі почала йти до ліжка, але Ровін її випередив зі словами, що він сам впорається з такою тяжкою працею, як розбудити Аурелію.

- Ну сам так сам, тільки не як минулого ра..

В один момент у повітря взлетіло все: і подушки, і ковдри, і матрац, і дівчина. Вже за мить все одним тяжким ударом лягло на килим.

- Ого.. Радикально, - Софі виглянула з-за плеча друга та додала: - Прокинулася?

Запала тиша, яку порушувало лише сопіння, яке долинало з-під ніг.

- ВОНА СПИТЬ..

- Циць, у мене є ще дещо, - сказав Ровін і нізвідки дістав свисток, - ось це точно спрацює.

- Що.. Звідки в тебе це.. І навіщо.

- Як навіщо? Я взяв його лише заради цього.

Після цього, незважаючи на здивований погляд подруги, хлопець присів до Ау й засвистів. Птахи за вікном злякались та полетіли геть. Звук свисту перервав хлопок. Ровіну прилетіло по щоці.

- АУЧ, за щоо.. – Потираючий потерпілу щоку хлопець сів на килимок із засмученим виглядом.

- Бо нічого мене лякати. - Ау заледве тримала очі відкритими. - Що тут взагалі відбувається?

- Ми з Ровіном намагалися тебе розбудити. А тепер підіймайтеся обидва. Сьогодні ми маємо сходити на ринок.

- Агов, а мене хтось тут пожаліє. – Ровін замотав головою, намагаючись віднайти хоча б краплю співчуття в очах подруг.

- Ох ти ж бідна дитино, - Софі погладила хлопця по голові, - підіймайся та пішли.

Друзі швиденько перевдягнулись у зручний одяг. Аурелія та Ровін воліли носити зручну та практичну одежину, тому вони часто мали схожі наряди. Сьогодні обидва одягнули штани й легкі футболки. В сонячну погоду в Конвені набагато тепліше, ніж в Інітіумі.

***

Шум возів, смаження їжі, криків продавців і покупців давно гув у голові. Ніс забив запах продуктів, пилу й розмаю. В очах блистіло від кількості яскравих кольорів та ельфів, які поспішали у своїх справах.

« Тут, напевно, дуже складно жити...»

Аурелія з друзями йшли одним з незчисленних провулків центрального базару – найгучнішого місця на всьому острові. Софі була засмучена, тому що не знайшла квітки з вісьмома пелюстками. Ровін натомість корчив незадоволене обличчя через натовп.

- Так, - привернула увагу друзів Ау, - потрібно вирішити, що купити на наступні декілька днів. Поїзд у нас післязавтра, тому нам сто відсотків доведеться щось їсти.

- Погоджуюсь. – Ро закинув руки за голову та продовжив: - та я щось не сильно хочу їхати на той південь. Якщо тут, в Конвені спекотно, то в Ліареті буде душно.

- Ровіне, не крився так, - включилась у розмову Софі, - згадай, заради чого ми тут і для чого нам потрібно їхати на душний південь.

- Так-так, я все пам’ята..

Аурелія різко підскочила, та почала тицяти вказівними пальцями в сторону. Ніхто не розумів, що саме вона намагалася сказати, тому Ровін та Софіна просто подивилися в указаному напрямку. Вже за мить Софі також вскочила та замахала руками. Дівчата разом побігли до незрозумілого для друга об’єкту, залишивши його одного стояти.

« Що.., - Ровін стовбичив серед потоку ельфів та намагався знову розгледіти подруг, - що ж там таке.. А.»

Він бачив, як дві білокурі голови біжать прямо до якогось незнайомого хлопця.

« Так. Високий, чорнявий, загорілий, - Ровін випростався, щоб краще бачити, - атлетична статура, - прижмурився, - риба? Ні, ну я все розумію, але одразу двох я не віддам».

Хлопець, протиснувшись через натовп побачив, як Ау та Софі стоять біля того молодика, переминаючись з ноги на ногу. Той стояв зі спантеличеним обличчям та тримаючи коробку з рибою. Його стрибаючий між дівчатами погляд відхилився від курсу та зупинився на Ровіні. Той не вигадав нічого краще, ніж помахати рукою.

- Це твоє? – Смаглявий хлопець не став стримувати усмішку.

- Ну є момент. Зірвались з місця і побігли.

- Дівчат, - новий знайомий опустив погляд, - я все розумію, але зазвичай знайомляться в інший спосіб..

- Кулон! – В один голос крикнули дівчата.

Ровін підняв погляд і також побачив невелику підвіску з простого металу.

- Аее.. Окей?

- Все нормально, красунчику. Ми просто тут займаємося однією справою..

Ровін розвів руками щоб почати детально та делікатно пояснювати, що відбувається, але Аурелія не помітила його наміри й взяла все в свої руки.

- Скільки часу ти носиш цю прикрасу?

- Га?

Засмаглий хлопець через навколишній шум не почув питання. Поставив товар та нахилився, спершись руками на коліна.

- Скільки. Часу. Ти. Носиш. Прикрасу?

- А, прикраса.. Років 10 вже.

Дівчата переглянулися. Це було те, що їм потрібно. Тепер був вихід Софіни.

- Слухай. Ми розуміємо, що вона тобі цінна, та нам потрібна ця прикраса.

Новий товариш дивився на неї з спантеличеними очима. Ровін роззявив рота від несподіванки, що делікатна Софіна в такий відповідальний момент ось так прямо все скаже..

- А.. Навіщо. – Тепер його карі очі ходили між трьома друзями.

« Знак питання був би написаний у нього на лобі, якби його було видно за волоссям», - Ау склала руки на грудях та набрала повітря в легені.

- У.. Мого діда скоро.. день народження! Так, день народження. А він з півдня.. і в нього в молодості був схожий. Ну кулон.  Просто хотіли його в тебе позичити, щоб нагадати дідусеві про молодість..

Аурелії ця брехня здалась настільки поганою, що її лице саме викривилось в очікуванні реакції незнайомця. Очі Ровіна покотилися під лоба, Софіна закусила губу, а смаглявий хлопець, здається, був готовий вважати, що вони – це галюцинація від сонячного удару. Він завмер, дивлячись Ау у вічі та просто кліпаючи. За декілька митей повільно повернувся до Софіни та вирівняв спину, дивлячись на Ровіна.

- Дивні ви. Правду кажіть, тоді дам.

« Дідько..», - подумали всі троє.

Між співрозмовниками запала тиша. Незнайомець стояв, склавши татуйовані руки на грудях та чекав. Друзі переглядалися, вирішуючи, хто і що буде казати..

- Що ж, якщо коротко й чесно, то у нас на сході, в Інітіумі, у лісі живе довбанутий на голову дід, який попросив принести якусь прикрасу, яку хтось давно носить. – Ровін зупинився, щоб набрати повітря та побачити реакцію хлопця, який лише кліпав очима. – Що? – Розвів руками. – Він обіцяв магію показати.

Через секунду мовчання засмаглий хлопець розреготався. Всі стояли і дивилися, як він тримається за живіт, аби той не луснув.

- Наче ж і не маленькі, - незнайомець обтирав сльозу, яка виступила від сміху, - а в таке вірите. Чи дід справді щось покаже?

Він вигнув темну брову в очікуванні задовільної відповіді.

-… Так, він покаже магію. – Ровін з моторошною посмішкою закивав новому знайомому.

- Схоже, у них якийсь свій спосіб для спілкування. – Прошепотіла Аурелія до подруги.

- Головне, що вони одне одного розуміють..

Чорнобровий підняв очі, ніби задумався. Подивився на кулон, потім на Ровіна та зітхнув.

- Що ж, - незнайомець ляснув у долоні, - мене звати Мор і я поїду з вами дивитися на магію!

У дівчат мало щелепи не повідпадали, а Ровін швидкою ходою підійшов, щоб за руку привітатися з новим членом команди.

- Ам.. – Софіна розвернулася до Ау з запитанням на обличчі, - це нормально?

- Схоже, що так.. – З дивною відразою прошепотіла ельфійка у відповідь.