Розділ 10

Пролунав впевнений стук у двері.

- Заходь!

Почувши дозвіл, Капріс зайшов до кімнати. Його зустріли Ау, Софіна, яка заплітає подрузі коси, та Ровін, який літає по кімнаті у спробах швиденько прибрати безлад.

- Привіт, всі готові?

- А на вулиці не починається дощ? – розглядаючи себе у люстерко мовила ельфійка.

Софіна, закінчуючи плетіння, поглянула у вікно. Спека змінилася спокійним вітерцем, а небо затягли напівпрозорі хмари. Потім дівчина опустила поляд на підвіконня, на яке залетіло декілька квіток. Найбільша з них мала вісім пелюсток. Двічі перерахувавши, Софі посміхнулась. Схоже, їх нові знайомства справді доленосні.

- Ні, Аулю, за вікном гарна погода, - плеснувши подругу по плечах, вона продовжила, - підіймайся та пішли. Нарешті на вулиці нормальна температура.

- Збирайтеся швидше й вирушаймо!

Всі захихотіли від поспіху Ровіна та, взявши деякі потрібні речі, вийшли з кімнати під прохання прискоритись.

***

Обіднє сонце сховалося за високими деревами на сусідніх пагорбах. Компанія, скориставшись канатними дорогами, натягнутими між високими виступами, опинилася в декількох кілометрах від території академії. Навколо прогулювалися ельфи з усіх шматочків континенту, більшість у темно-зеленій формі.

- Тут так багато військових, - оглядаючись, мовив Ровін. – Цікаво, кому з них дозволять спілкуватися з драконами.

- Так, академія величезна, тому мало кому дають шанс.. Та сподіваюсь, що я буду одним з них!

- Капрісе, ми віримо у тебе.

- Дякую, Софіне. Та це буде складно. Я так старанно готувався до іспитів, а студенти розповідають про те, що екзамени – найлегше, що було в їхньому житті.

- Мені здається, вони просто прибирають конкуренцію.

- Ау, максимум конкуренції на перших курсах – це битва за шматок хліба у їдальні. А далі найслабші не доживають..

Всі замовкли. Чутно лише листя, яке шелестіло над головами ельфів.

- Та чого ви, мого гумору не знаєте, чи що?

- Ровіне, твої спроби пояснити конкуренцію виглядають жалюгідно й страшно.

- Ауреліє, не я тут про конкуренцію заговорив.

Поки друзі продовжували сперечатись, Капріс розповідав Софіні про свою велику сім’ю. Через декілька хвилин вони вийшли з тіні дерев та перед ними відкрився вид на величезну будівлю академії. Важкі двері, величезні вікна, високі поверхи, колони та шпилі. Будівля нависала над територією важкою кам’яною масою. По лівий бік стояли величезні круглі платформи. З правого ж були тренувальні площадки під відкритим небом. Всі стовбичили, роззявивши роти. Декілька хвилин компанія стояла та мовчки розглядала будівлю.

- Ого…

Реакція Ровіна повністю описала спільне відчуття від академії. На його очах проступили сльози.

«Цікаво, чи взяли б мене сюди, якби я був здоровим..»

 За мить Софіна повернула голову, вказала пальцем на величезну територію та запитала:

- Нащо взагалі ось ці величезні платформи? Вони по всьому місту розсипані.

- Для приземлення драконів, - тихо відповів новий знайомий, розчісуючи кучері. – Шкода, що вони давно не використовуються.

- Через пандемію..

- Так, Софіне.

- Капрісе, що ти думаєш про пандемію?

Неочікувано для всіх запитала Аурелія. Ровін, вирячивши очі, подивився дівчині прямо в душу, але та лише посміхнулася.

- А.. Ну, офіційні джерела говорять про те, що щось в ельфах змінилося. Через це почали хворіти дракони і наші шляхи майже повністю розійшлися..

Трохи помовчавши, дівчина склала руки на грудях, вдихнула насиченого запахом зелені повітря та мовила:

- Ну і добре.

Ровін та Софі спокійно видихнули, поки Капріс стояв з розгубленим обличчям.

- Що..? Не дивись на мене так, ти маєш знати історію, щоб вчитись тут. А так, взагалі, я люблю влаштовувати такі швидкі опитування. Запитай навіть у них.

Дівчина вказала на друзів, які синхронно закивали головами.

- Ахах, добре-добре. Пропоную.. Трохи прогулятися територією. Можливо, побачимо щось цікаве.

- Так, давайте! – Ровін прискоком пішов направо. -  Давайте сюди!

Всі рушили за другом. Під приємну розмову ватага повільно сунула територією академії. Вони розглядали курсантів та студентів. Заглядали в панорамні вікна, які впускали оточуючих поглянути на аудиторії. На стінах приміщень були зображені історичні події, висіло безліч портретів видатних ельфів, які було важко роздивитись. Вечірнє повітря стало прохолодним й вологим. Компанія спокійно прогулювалась біля однієї з найвеличніших будівель острова, коли Капріс зустрів своїх майбутніх однокурсників. Привітавшись та поспілкувавшись з ними, він запропонував:

- Вже темніє, можливо підемо й знайдемо якийсь бар? Мені вже є вісімнадцять.

- Ох який дорослий хлопчик, - мовив, заспокоївшись, Ровін, - краще розкажи нам, як це – жити на Півночі? Ви топите сніг?

Ніч швидко насувалася на Конвен, тому вулицями розлилося тепле світло ліхтариків. Дійшовши до туристичного району, ельфи почули музику, удари скла, нескінченні п’янкі розмови. За келихами хлопці спілкувалися про спортивні команди. Дівчата ж тихцем намагалися вгадати, чи справді Ровін мріяв вступити в академію.

***

Дзвінкий спів бузкових пташечок долинав з-за залитого сонцем вікна. Софіна з небажанням відкрила стомлені очі та побачила сплячу подругу, яка досі була вдягнена в лляні штани та блакитну футболку. Та тихо сопіла, розкинувши руки-ноги в усі боки. Підвівшись, дівчина не побачила Ровіна.

«Де це він? Все добре?»

Тупочучи ногами по дерев’яній підлозі, дівчина спустилася на перший поверх. Там їй зустрілося сімейство північних ельфів. Привітавшись, Софі вийшла на вулицю, де її зустрів лише теплий вітерець.

« Та де він ходить? Не міг же піти сам кудись..»

Згори долинуло привітання. Піднявши голову, Софіна побачила друга, який сидів на червонуватому даху та крутив в руках стрічки.

- Софі-і-і, привіт. – Злетівши, хлопець продовжив. – Ви вже повставали? Чи потрібно буде знову перевертати всю кімнату?

- Доброго ранку. Ау ще спить. Гадаю, потрібно її підіймати вже, бо інакше спізнимось. А ти чому тут один сидиш? - Ельфійка вказала пальцем на дах. Погляд Ровіна простежив за її рухом. – Все добре?

- А, ти про це. Так, звичайно, все добре. Пішли штурхати Аурелію.

Хлопець, махнувши крилами, направився в сторону будинку.

« Цікаво.. Його так засмутила академія? Чи щось інше?».

Софіна, лише зараз зауваживши зім’яті різнокольорові стрічечки в руках друга, пішла до ванної кімнати. Там, умиваючись, вона почула глухий звук, що долинав зверху. Після пролунав свист.

« Схоже, потрібно й собі купити такий», - посміхаючись, зауважила Софі.

***

- Вітаю! – Мор, махаючи татуйованою рукою, привітав нових друзів. Вдягнений повністю в світлий одяг, він сильно вирізнявся серед натовпу.

- Привіт-привіт!

Крикнула ніжно вдягнена дівчина з обережно закрученим волоссям. Всі троє йшли, штовхаючись з оточуючими.

- Як же.. Густо на цьому базарі. – Прошипів Ровін.

- Та й не кажи. Нагадай, хто запропонував зустрітись саме тут?

- Ой, Ау, помовч.

Наблизившись до Мора, в грудях Ау щось затягнулося.

«Ми думали як пройде ця прогулянка.. Софіна була впевнена, що все буде добре.. Ну, думаю, Ровін швидко створить гарну атмосферу. – В голові Аурелії вирувало безліч думок, які ніяк не виходило зібрати до купи. – Яке дивне відчуття у грудях, мені воно не подобається».

- Привіт всім. – Мор посміхнувся, його ямочки на щоках стали ще більш помітними. – Як ви, готові до мініекскурсії?

- Так, але лише якщо це справді мініекскурсія. Ми вчора були в такому гарному барі, що сил далеко ходити не лишилося. - Ровін, потиснувши руку новому другові, продовжив, - з нами тепер живе хлопець, який вступив до Військової академії, уявляєш?

- Реально?! – Морові очі округлилися, а голос піднявся. Схрестивши руки на грудях, він продовжив. – Та ну, от же удача в нього.

- І я про це. Ми вчора ходили дивитися академію. Нічого гарнішого ще не бачив.

- Ех, а я хотів вам сьогодні її показати.. Дуже кортіло подивитися на ваші обличчя. Хоча.. – Мор, почухавши підборіддя, додав, - я все ще знаю, чим я зможу вас потім здивувати.

- І чим же?

Ау стояла поруч з Ровіном, намагаючись зрозуміти настрій нового члена команди.

- Ви, східняки, драконів точно не бачили.

В момент всі затихли.

- Точно, дракони! – Схопившись за голову, Ровін почав переминатися з ноги на ногу. – Софіне, я згадав чому все ж хотів на той південь!

- По тобі видно, Ро.

- Ай, та чому так все склалося.. Я дуже хотів побачити дракона.

- Не переживай. Сподіваюсь, ви також у мене вдома побуваєте й зможете його зустріти. Хоч і здалеку.

- Так.. Сподіваюсь. Але зараз давайте кудись подалі звідси підемо. Куди ще ти хотів нас відвести?

- У скляний парк. Йдіть за мною.

Мор повів команду брукованими широкими вулицями. В кожній будівлі були крамнички з дрібничками, книгарні чи кав’ярні. Вітер розносив запах свіжої випічки й нагрітого каміння. Поки хлопці й Софіна говорили про рептилій, Ау не могла ввійти в діалог. Її не полишало дивне відчуття страху, яке давило на живіт тяжким каменем.

« …ви також у мене вдома побуваєте. Він типу вже з нами чи ні? Не розумію.. Хоча, Софі сказала, що не відчуває від нього ніякої небезпеки».

Цапнувши подругу за рукав блузки, Ау жестом попросила її тихцем з нею поговорити. Трохи відійшовши назад, Аурелія прошепотіла:

- Ти точно вважаєш, що він не здасть нас гвардії?

- Все має бути добре. Головне змусити його поїхати з нами і показати ритуал. Далі він вже не зможе нас здати, бо сам його бачив. А ще йому цікаво..

- Так, це логічно. Проте я не впевнена, що дід погодиться той ритуал провести при ньому.

- Ну це твій божевільний дід, - Софі нахмурила брови, - так що тобі з ним і розбиратись.

- Ой, типу я тут одна за це все відповідальна.

Дивлячись одне на одного дівчата не помітили, як врізалися в хлопців, які зупинилися, чекаючи їх.

- Що ви там шепчитесь? А мені розповісти? – Ровін, притримуючи подруг, продовжив, - чи в мене вуха пов’януть від тієї інформації?

- Ай.. Та чому ви взагалі зупинились, ще й так тихо?

Поки дівчата натирали вдарені плечі, Мор вказав кудись вліво.

- Фонтанчик. Граний, скажіть же?

Ау та Софі, повернувши голови, побачили невеликий круглий водограй, навколо якого росли квіти.

- Оу, милий.

- Так, Софа, милий..

- Ауреліє, не сердься, скоро дійдемо вже. Пішли, тут ще декілька провулків. – Мор рушив далі.

Всі пішли за ним. Хлопці, обговорюючи комікси, йшли доволі швидко, тому двом подругам лишилося лише дійти висновку, що дід заради старої прикраси згодиться провести ритуал із Мором, та наздогнати друзів.

« Треба буде в божевільного запитати, що він думає про цього хлопця..».

Пройшовши декілька вуличок, команда увійшла в зелену зону парку. Високі та витончені дерева різних видів оточували їх, вкриваючи шлях від пекучого пообіднього сонця. На дитячому майданчику, що розташовувався недалеко від стежки, бавилися діти та лунав сміх. В очі вдарили барви квітів, що вкривали самотній пагорб. За розмовою про кухні різних регіонів, команда неквапливо йшла далі. Пройшовши ще трохи, з’явилися струмки, які поступово розширювалися, поки не перетворювалися у стіни зі скла й води, в яких жила своя екосистема з водяних мешканців й рослин. Сонячне проміння пробивалося крізь товщу води, лишаючи вигадливі відблиски світла. Обличчя та одяг ельфів були прикрашені танцюючими візерунками. Від такого видовища у всіх, окрім Мора, перехопило дух. Здавалося, ніби вони знаходяться десь на іншій планеті, де море й небо помінялися місцями. Ау очима слідкувала за величезною рибою, що повільно пливла стелею водяних стін. В цьому місці всі розмови стихли. Усі лише розглядали оточуюче їх диво. Надивувавшись з кожного руху підводних мешканців, друзі сіли на віддалену лаву, що спиралася на стіну, на якій жило декілька морських зірок. Розмова швидко перейшла від кухні до дитячих спогадів і дурних історій, через які Мор декілька разів мало не луснув зі сміху.