Розділ 11

Пролунав свист, запах диму залоскотав носа. Четверо ельфів чекали на платформі своєї черги зайти. Мор був зібраним й бадьорим, наче йому й сьогодні доведеться працювати. А Ровін виглядав так, мов планував ще досипати під звуки коліс у поїзді.

- Море, - повільне позіхання, - тобі не страшно отак їхати кудись далеко?

- Ні, я багато подорожую через роботу.

- Перефразую. Тобі не страшно їхати з.. майже незнайомцями?

- Ровіне.. З чого питання? – Брова юнака заповзла під темне волосся.  

- Та просто.. Подумав так, що дехто з нас, - штурхонувши обох дівчат, хлопець продовжив, - точно злякалися б.

- Звичайно злякалися б. Саме тому в середньому жінки живуть довше за чоловіків.

Ау, насупившись, стояла в очікуванні посадки та можливості поснідати. Софіна крутила в руках малюнок, який вони вчора намалювали з Капрісом, поки спілкувалися на кухні. Вони всі вчотирьох домовилися зустрітися, коли з’явиться можливість.

- Ох які ми розумні.

- Ровіне, але це ж правда.

- Якщо Ау каже щось, що звучить як науковий факт, то це швидше за все правда.

- Намотаю на вус. – Мовив Мор. - Проте також буду сподіватись, що ви не плануєте мене вбивати.

- Море, якщо чесно, то я не був би так впевнений в тому дідові. – Прошепотів Ровін.

- Інтригуюче.. Тоді будеш стояти між мною й дідом.

- А..

- Хлопці, сідаємо! Ау, вилазь з думок про їжу.

- Ну нарешті.. – пробурмотіла Ау, залітаючи в вагон.

За декілька хвилин в купе лунало жування, історії Мора про море та сопіння Ровіна.

- То ти почав працювати змалечку? – відкорковуючи пляшку з водою, запитала Софі.

- Так, років з одинадцяти.. – дивлячись у вікно, продовжив юнак, - один старий брав мене з собою. Казав, що море загартує моє тіло й характер.

- Допомогло? – Аурелія відволіклася від нескінченних полів за вікном та повернулася до друзів.

« Все добре, зараз я тут не одна».

- Так, звичайно. Море це щось..  Навіть не знаю як пояснити. Вам просто потрібно це побачити. – Хлопець нахилився ближче, поставивши лікті на коліна. – Проте уявіть собі щось нескінченно велике й сильне. Щось, що своєю величчю зменшує ваші проблеми до розмірів піщинки.

Дівчата просто дивилися на Мора, намагаючись це уявити.

- Було схоже відчуття в Конвені.. Занадто велике місто. – Мовила Софіна.

- Так, як же добре, що ми звідти поїхали. – Зітхнула Ау.

- Можливо. Проте місто живе. А море.. Воно самотнє.

Хлопець ще довго намагався пояснити це відчуття новим подругам. За розмовами пролетіли години. Ровін прокинувся, коли поїзд почав заходити в знайомий темний ліс.

Зійшовши на тверду землю, Ро почав проводити екскурсію містом, тицяючи в різні боки та пояснюючи де що знаходиться.

- Ось університет, де ми з Ау вчимося, ось там ринок, туди буде виходити вуличка з крамницями, там…

Розповіді про місцеві локації тягнулася аж до невеличкого готельчику, де мав жити Мор. Софіна, насолоджуючись приємною атмосферою, вловила декілька дивних поглядів. Було незрозуміло, вони були напрямлені на нового іноземця, Ровіна чи всю компанію в цілому.

Лишивши речі в своїй кімнаті, Мор перевірив, чи взяв з собою інші прикраси. Можливо, знадобиться ще декілька.

« Не знаю, що саме вони хочуть.. Чи повинні.. Мені показати, - замикаючи кімнату, думав Мор, - сподіваюсь, це дасть мені якісь відповіді».

Йдучи стрічковим лісом, Мор дивувався величезним деревам та комфортній прохолоді, яку вони створюють.

- Мені ніколи не траплялося ходити просто по лісу.. Через цю вологу я наче біля моря, проте сіллю не пахне.

- Так, тут все дихає зеленню, - мовила Софіна, йдучи близь нового друга, - якщо пощастить, ще може якихось тварин зустрінемо.

- Аби не вовків.

- Ой Ровіне, навіть вовки зараз вже не такі небезпечні.

- Не небезпечні? Чому?

- Море, зі світом щось не так. І це не лише через катастрофи.  Минулого разу ми йшли цією ж стежкою.. На нас вийшла вовчиця з дитинчатами. Вона взагалі не боялася, не була агресивною.

- Так.. Це дивно.

Мор, задумавшись над цією ситуацією, йшов далі. Ау в цей час читала вчорашню газету. Не відриваючись від тексту, вона промовила:

- Скоро тут буде місток.. Зазвичай ми його перелітали, та зараз це неможливо. Думаю, нам доведеться зробити крюк, звернувши на ліво..

- Там міст цілий, Ау.

- Ро, ти справді так думаєш?

- Так, я перевіряв. Так що зможемо пройти.

- Добре, тоді йдемо далі.

Пройшовши далі стежкою, яку вкривав густий ліс, друзі вийшли до вузенького містка, який було перекинуло через дихаючу темрявою прірву. Спілкуючись про те, як Софі здавала екзамени в коледж, всі спокійно йшли один за одним. На середині шляху через міст, коли Софіна розповідала про списування, почувся звук натягу канату, що слугував поручнем. За мить роздався глухий удар чогось об дерево. Міст під ногами дівчат хруснув, забринів.

- ЩО ЗА ХРІНЬ?

Розвернувшись, дівчата побачили лише Мора, який лежить на підлозі, звисаючи донизу. Ровін зник.

Серця Софіни й Ау зупинилися в одну мить. Очі стривожено забігали в пошуках логіки, вуха не сприймали звуків. Птахи, вітер, далекий струмок: все зникло. Лише зараз вони руку Мора, що звисала донизу.

- Ровіне, тобі взагалі норм?!

Мор тримав майже непритомного Ровіна за кінчик крила, яке швидким темпом тануло в руках юнака. Вчепившись іншою рукою в середину крила, пробивши ще декілька шрамів, Мор, кривлячись від неочікуваності та навантаження, намагався витягнути друга. Ельф висів, не звертаючи уваги на нестерпний біль.

- Дівчата, агов!

Ау обдало крижаними сиротами, тіло знову повернулося до неї. Злетівши в один момент, дівчата взяли хлопця під руки та, за допомогою Мора, витягнули його на міст. Захеканий Мор, тремтячими руками обтираючи піт, запитав:

- Що.. – тяжко ковтнувши густу слину, він продовжив, - що це було?!

Дівчата трималися в повітрі мовчки, споглядаючи лише за тим, як голова Ровіна ледь помітно сіпається.

- Дівчата?!

- Це.. – почала Софіна.

Ровін різко вдихнув, мимоволі сіпнувши рукою так, що зачепив Ау за обличчя. Всі відхилилися, не розуміючи, що ще тіло хлопця може зчинити. Різко перевернувшись на бік, Ровін схопився за голову й затремтів всім тілом, тяжко сапаючи повітря. За декілька митей він зупинився та лишився просто лежати. Всі глибоко дихали, не маючи вдосталь сміливості, щоб піднятись. За хвилину Ровін, спершись на руку, намагався встати. Його роздерте крило стікало слизом, а очі були наповнені слізьми.

« Пресвятий Місяце.. Чому зараз..?»

Ставши на непевні ноги, юнак обернувся на друга, який досі сидів в стані повного шоку.

- Пробач, Море..

Софіна, підлетівши до старого друга, закинула його руку собі на плечі та повела його далі по мосту. Щоками Аурелії текли солоні сльози.