Розділ 15

Під небом згущуються тяжкі темні хмари, вітер б’ється об листя дерев та виє в каналах. Хрустячи сухим гіллям, друзі дійшли до химерної домівки старого. Мор, намагаючись перетравити усю отриману інформацію, йшов біля друга.

« Так.. Духи, церкви, Ровін, супутники.. Чи є тут місце моїй проблемі? Чи я лізу кудись не туди..»

- Діду, ми прийшли! – вскрикнула Ау, ступаючи на галявинку.

Дід стояв перед будівлею, розглядаючи імпровізоване подвір’я.

- Ох, дітки, нарешті. Що ви, вже обговорили усі теорії?

- Ні, ми заткнули Ау. – Обізвався Ровін.

- Хей. – Аурелія легенько підбила плече друга. – Вони сказали, що буде краще, якщо ми все обговоримо потім.

- Це не ми сказали, а Софі сказала. Це важливо. Зазвичай вона підбирає такі формулювання.

- Ро!

- Та заспокойтеся вже! – не витримала Софіна.

- Та що за хаос.. – пробурмотів Мор, наближаючись до діда, поки інші зупинилися, аби продовжити сварку.

- Старий, я розумію, що трішки новенький. Проте й отих двох, - хлопець вказав на Ровіна й Софіну, - ти бачиш вдруге, тому можна запитати?

На таке неочікувано серйозне й зважене питання дід лише закліпав очима й кивнув.

- Чудово. Якщо не кажеш звідки текст, то краще поясни чому взагалі тут живеш? Не настільки й навіжений, наче.

- Хм.. Тому що в тексті сказано, що духа можна тут викликати.

- Чому.. Чому саме тут?

Трішки замислившись, дід подивився на свій будинок.

- Хлопче, ти мені подобаєшся.

- А.. Вже чув це.

- Справді? – старий здивовано здійняв брови.

- Так, було вже. – Відмахнувся хлопець. – Так що про місце для ритуалу?

- Ах, так..

- Діду, так де храм духів? – увірвалася в розмову Аурелія, втікаючи від Ровіного катування лоскіткою.

- О, я думав не почую від тебе цього питання. Тут твій новий знайомий також цікавиться цим. – Старий вказав на Мора рукою й пішов у бік будівлі.

- Храм? – одночасно мовили Ровін та Софіна.

- Тобто тут ще й храм є?! – не стримався ельф та поскакав за дідом. Софі бігла слідом.

- А.. Так що про місце ритуалу? Що відбувається? Який, хай йому грець храм? – Мор, втративши надію на нормальну комунікацію, пішов за іншими.

Дід, розчахнувши двері, зайшов всередину. Аурелія тільки хотіла ступити на поріг, але навіжений її зупинив.

- Стоп. Далі не можна. Скажу для всіх, я обрав це місце лише через схований тут храм. Лише біля нього можна викликати духа. Але храм я вам не покажу, бо..

« Ну не вмовляйте мене..»

- Та показуй! – не витримав Ровін.

« Вмовили. Ох ці діти».

- Ех.. Попереджую, ви нічого цікавого там не побачите.

Аурелії ці слова старого здалися знущанням.

« Еге, храм, якому більше п’ятисот років буде нецікавим.. Повірила», - схрестивши руки на грудях, глузувала Ау.

Всі п’ятеро зайшли в дім і попрямували вузьким коридором за навіженим. Завернувши праворуч і пройшовши ще трохи, дід намацав ручку дверей, що майже повністю зливалися зі стіною й відчинив їх. Одразу після скрипу усі почули зітхання та слова старого:

- А ну дайте пройти повз вас. – Старий намагався пролізти між стіною й усіма іншими. – Жах які ви здорові, хлопці..

- У чому проблема? – запитала Аурелія, переминаючись з ноги на ногу.

- Я ліхтарика забув.

Софіна навіть крізь темряву зрозуміла, які вирази облич були у її друзів.

«Хіхі, от старий дає.. Хоча чого ще від нього очікувати».

- Діду, ми тут почекаємо. – Гукнув Ровін.

Четверо ельфів стояли в темряві й очікували чогось незабутнього. Можливості доторкнутися до минулого й отримати відповіді на десятки запитань. За декілька хвилин повернувся дивак зі світильником, засліпивши ним усіх присутніх. Заледве прокліпавшись, Ау зайшла за дідом у сиру простору кімнату.

«Ось..»

Тепле світло від свічки заливало кам’яну кімнату, стіни якої були пронизані тріщинами. Під ногами, на підлозі, вистеленій різнокольоровою мозаїкою, хрустіли камінці, що відкололися від стелі. Колони стояли непорушно, наче гвардія короля. Вони підпирали купол з отворами для денного світла. Проте самого світла храм не бачив століттями. Пил почав вкривати ельфів та їхній одяг. Ровін ненароком чхнув, та ніхто не відреагував. Розглядаючи усе, що її оточує, почала Софіна:

- Який він гарний та..

- Ось це ваш храм. – Перебив дівчину дід. Розвівши руками, він продовжив. – Немає тут нічого цікавого. Нічого окрім ось цього. – Старий вказав пальцем на підлогу.

Команда стояла на зображенні білої ельфоподібної істоти з розведеними руками. Покрутивши головами, Ау та інші побачили ельфів, які сиділи біля неї.

- Це дух. – Невпевнено мовила Ау.

- Схоже, що так. – Пробурмотів Ровін, відходячи у бік, аби роздивитись одну з колон.

- Діду, чому Ви не казали мені про храм? І чому тут немає ніякої корисної інформації? Ніяких записів?

- Так, Ау, нічого.. Я намагався віднайти хоч щось, та наразі це лише стара будівля з мозаїкою. А ще тут чомусь можна викликати духа.

« Цікаво.. – погляд Мора зупинився на зображені одного з ельфів. – Яка деталізована мозаїка тут.. – Хлопець, намагаючись не привертати зайву увагу, розглядав білокуру ельфійку, тіло якої було вкрите ледь помітними чорними лініями. – Ага..»

- Діду. – Озвався Мор.

- Я слухаю.

- А ось у цієї ельфійки. Чому вона так.. дивно намальована. Ось ці чорні смуги.

- Ох, це стара хвороба. Раніше вважалося, що вона виникала від частого контакту з духами. А що?

«Контакт..»

«Це та сама хвороба? Все ж не Ровінова», - підслуховувала Ау, розглядаючи стіни будівлі.

- Та просто цікаво стало.. А чому раніше вважалося?

- Бо зараз ця хвороба досі ходить в народі. Скажу чесно, влада намагається чистити світ від хворих на неї.

«Та невже».

«Значить не вона.. А яка тоді?» - обдумувала ельфійка.

- Проте вона досі є. Тому шлях її виникнення досі не відомий на сто відсотків.

- Хвороба? – запитала Софіна.

- Так, онучко, але ти навряд чи..

- Я знаю її.

Очі Мора й старого округлилися. По спинах Аурелії та Ровіна пробігли сироти від спогадів. Дівчина продовжила:

- Коли я на третьому курсі працювала з малюками.. Одна дівчинка кудись зникла на якийсь час. Наче її батьки кудись забрали. Але потім в якийсь день вона прийшла в садочок. Така змарніла.. Світла шкіра й рожеві щічки перетворилися на сіре полотно. Під очима були страшні синці, а її вени наче пофарбували їдким чорнилом. Виглядало моторошно, якщо чесно. Вона завітала на декілька хвилин, щоб попрощатися з вихователями, а потім зникла знову. Лише через декілька днів я дізналася, що вона померла..

«Ні…»

- Я тоді так довго плакала. Незрозуміло, як вона захворіла й що це взагалі було. Я намагалася знайти якусь інформацію про цю заразу, та нічого.. Невже ця хвороба існує так довго?

- Бідна дитина.. – озвався старий. – Так, багато захворювань існує вже століттями.

« Чому саме дитина..»

Мор стояв мовчки. Засклянілі очі намагалися знайти нову тему для розмови. Юнак бачив лише, як усі уважно слухають історію. Запала тиша, через яку храм почав заковтувати усіх присутніх, давити вагою стін й задухою. З очей Софіни знову потекли сльози. Аурелія, втамувавши свій запал до храму, обійняла подругу й рушила до виходу.

« Потім роздивлюсь усе детальніше..»

Старий мовчки поплівся за дівчатами. Ровін, затримавши погляд на другові, який досі розглядав візерунки на тілі ельфійки, вирішив залишити його на декілька хвилин самого. Почувся стукіт дощу по дерев’яній стелі.

Від авторки: Вітаю. Якщо Ви дочитали до цього моменту, буду дуже вдячна за будь-який відгук. Мені важливо знати, що вам сподобалося, а що здалося слабким.