Розділ 14

Аурелія та старий повільно віддалялися від компанії. Обидва чекали, коли відстань стане достатньо великою, щоб можна було почати говорити.

- Діду, чому ми торкалися до духа..?

«Я взагалі не повинен був знову в це лізти..»

- Я вже казав, що не знаю. Та це дало нам інформацію..

- А якщо Ровіну стане набагато гірше після цього?!

Ау скрикнула неочікувано голосно, через що пташки позлітали з дерев.

« Цього я й боюся, Ауреліє..»

- Не кричи. Якби на моєму місці була ти, то з переляку, що скоро матеріал зникне, зробила б те саме.

- Ні, я.. – дівчина зупинилася, опустивши руки.

« Не потрібно було цього робити. Та зараз діватися нікуди, її не зупинити в будь-якому випадку».

- Так, Ауреліє. Ми з тобою однакові. Ми дослідники. Ми хочемо правди. Зараз я можу лише сподіватися, що хлопцю від цього контакту нічого не буде. Незважаючи на потенційну шкоду, у нас з’явилася цінна інформація.

« І справді.. – Ау стояла, втративши землю з-під ніг. – Проте ціною здоров’я.. Ця теорія не повинна коштувати стільки..»

- Я.. Добре.

- Чудово, - старий рушив далі, - у тебе були якісь ідеї?

« Як тебе навчити не робити хоча б таких помилок?» - замислився старий.

- Так. Ми не договорили про церкву. Ті релігії, про які Ви говорили й про які я читала, існували аж до зміни молитов Місяця? Чи зникли раніше? Бо зараз я втратила весь зв’язок між усіма тими історіями.. І як взагалі виглядала релігія духів, коли була дозволеною? Бо Ви розповідали мені про духів лише те, що вони говорили з ельфами..

- Так. Саме це я знав про духів на той момент. Зараз є трохи більше інформації.

Ау нагострила вуха й розум, очікуючи чогось, що прояснить усе, що відбулося.

- Слухай уважно. Усі нині відомі релігії зникли задовго до заборони духів. Якийсь період були лише духи й Місяць.

« Ага..»

- Духів викликали за допомогою коштовного каміння, яке ельфи носили в повсякденному житті та на війні з ворогами.

« Мг, і як саме це пов’язано?»

-  Після ритуалів у деяких ельфів погіршувалося здоров’я.

« Що?! Як у Ровіна? Його хвороба існувала тоді? Чи як?»

- Ритуали проводили без золота, тому ельфи не давали цінної інформації, а лише були нейтральними співрозмовниками.

« Ого. Золото розв’язує їм язика?»

- Духів можна викликати лише неподалік від храмів. У тексті є карта, на якій помічені місця, де раніше вони стояли. Та зараз вцілів лише цей.

- Але як..? Стоп, храм?! Де храм?! – Ау замахала руками, не втримуючи свою зацікавленість.

- Любко, Інітіум – місто істориків. Скоріше за все, містяни вкрили храм деревом і брудом, а потім сказали владі, що знесли його.

- А… Дивовижно. В такому випадку Інітіум - місто не лише істориків, а ще й неслухняних громадян.. Але де храм?

Дід, мугикнувши, ще раз запитав у дівчини, що вона думає про зв’язок Ровіна й духів. Аурелія, накручуючи золоте волосся на палець, відповіла:

- Гадаю.. Нам не дістає фактів. Проте, якщо духів заборонили й лишили лише Місяць, то можливо, що духи говорять саме за церкву Місяця.. Тоді вони якось пов’язані. Гадаю, зараз потрібно більше дізнатися про сучасну церкву.. Хоча б поки ми не маємо більше доступу до духів.

- Правильно. Я теж так гадаю.

Помовчавши, Ау додала:

- Здається, тоді це все, що ми дізналися.. Чи можу я подивитись цей текст, - на обличчі дівчини розпливлась хитра посмішка. – І де храм, діду?

- Так, звичайно.. Та й покажу я тобі той храм, почекай. – Дід передав дівчині сумку. – І ще дещо.. Бережи свого друга. Можливо, я накоїв щось жахливе.

Ау, опустивши плечі, подивилась в карі стомлені очі старого. Побачивши жаль, вона пообіцяла наглядати за Ровіном.

***

- І що це було?

Протерши татуйовану шию від поту й бруду, запитав Мор. Його слова розчинилися в навколишніх звуках, тому що ніхто не волів відповідати. Софіна, прокручуючи сережку, намагалася знайти вдалі слова, які змогли б пояснити кожну минувшу хвилину, та не змогла. Через декілька хвилин нестерпної тиші озвався Ровін:

- Море, пробач..

- Та хай тобі грець, за що ти вибачаєшся? – підвищив голос хлопець. – Я не хочу твоїх вибачень, я хочу пояснень. Чому мені не сказали одразу, враховуючи те, що останній припадок був давно? Чому ви усі без заперечень погодились доторкнутися до духа? Чи ви вже бачили його? Який це за рахунком ритуал? Що ми взагалі тут розгадуємо, до якої правди ліземо?!

- Хлопці, потрібно..

- Софіне. – Мор повернувся до ельфійки. – Я тебе благаю, залиш нас ненадовго. Ровін сам зможе дати відповіді на усі запитання.

« Ні.. – погляд дівчини забігав між хлопцями. Заглянувши в очі Ровіна, вона побачила лише згоду зі словами Мора. – Добре.. Все буде добре».

Софіна мовчки встала й пішла обабіч струмка. Їй хотілося лише умитися, а краще повністю зануритися під воду, щоб змити з себе страх та нерозуміння усього, що відбулося. Мор проводжав дівчину поглядом. Лише впевнившись, що вона достатньо далеко та заспокоївши дихання, він продовжив:

- Ровіне.

Хлопець лише підняв стомлений, похмурий погляд.

- Слухай, зараз прозвучить дивно й занадто.. Казково. Та спочатку я скажу, що я тебе розумію. Ти не винен в тому, що сталося. Не винен у своїй хворобі. Просто, будь ласка, попереджуй про щось подібне. Та завжди стій ближче до мене, а не десь далеко, наче ти не з нами.

Ровін заціпенів. Очікуючи нерозуміння й запитання, на які він не має відповіді, він отримав підтримку.

« Невже ти розумієш мене..?»

- Проте мені потрібні мінімальні пояснення вашої реакції на це все, бо зараз..

- Ти не можеш розуміти мене. Лише якщо також хворієш на щось, що не має пояснення.

Піднявши очі на Мора, Ровіна зустрів погляд, який без слів підтверджував щирість співчуття хлопця.

« Схоже, що щось таки є.. Він з нами, бо бачив в дитинстві щось, що ніхто не зміг йому пояснити».

- Добре. Закрили цю тему. Дякую.

Ровін вирішив не душити друга питаннями, на які той не захоче відповідати.

« Не впевнений, що це якась хвороба.. Та немає сенсу про це думати, лише буду лізти йому в голову».

Обидва замовкли, намагаючись перемкнути настрій розмови.

« Щось я занадто на нього нападаю. – Думав Мор. ­- Запитаю усе це ввечері. Чи завтра. Досить криків».

- Так. Так буде правильно. – Після цих слів Мор розслабився. Спершись на каміння, хлопець перевів тему. - Цікавий сьогодні день.

- Та є таке. Навряд чи засну цієї ночі. Синці під очима стануть ще більшими..

- Ровіне, гірше ніж у мене точно не буде. – Засмаглий хлопець усміхнувся, за спиною він почув шурхіт каміння.

Повністю мокра Софіна тягнула у руках свої босоніжки. З її одягу скрапувала вода, а густе золоте волосся прилипло до розчервонілого обличчя.

- Я прийшла перевірити, чи все у вас добре. – Дівчина зажувала декілька волосин, тому вільною рукою закинула його назад.

« Здається, вона засмутилася, що я попросив її піти»

- Ні, все добре. Тепер все добре. – Чорнявий юнак обдарував подругу усмішкою, але та розбилася об беземоційне обличчя Софі.

- Це просто чудово, я дуже щаслива, що ви вирішили свої хлопчачі питання. - Ельфійка всілася на каміння біля друзів, - Ровіне, ти як?

- Все добре, не турбуйся.

- Чудово, тоді пропоную йти до Ау, а потім додому. Бо тут дощ збирається, - Софіна вказала на небо, - а ми точно не хочемо йти через мокрий міст.

- Почекайте. – Перебив дівчину Ровін. – Давайте вирішимо, що ми дізналися.

- А не легше..

- Ні, Море, не легше. Ау зараз, напевно, аж тремтить від бажання поділитися цілою тонною теорій, тому нам потрібно виокремити базу.

- Ого.. Тоді. Припадки, як я зрозумів, посилюються. Існують духи, їм потрібно золото й чомусь каміння. Є якась дивна карта від якогось дивного ельфа, з Місяць знає якого доісторичного періоду. Ау й дід якісь трошки пришелепкуваті.

- А ще духи пов’язані з поки що невідомою церквою. І в тексті є неперекладені частини.

- А ще до духа можна доторкнутися, але не варто.

- Так, у мене рука досі пече. – Софіна торкнулася пораненої шкіри, але та лише пронизала її болем.

- А хто взагалі такий дід? – запитав Мор.

Софіна й Ровін лише кліпали очима, наче не розуміли, за якого діда він питає.

- Взагалі.. Спочатку дід був місцевим навіженим, який жив у лісі й зрідка виходив на ринок. – Почав Ровін. – Але потім з ним почала тусити Ау.. А потім вона нас затягла і ось ми тут.

- Якщо чесно, я намагалася її відговорити. А ще це наша з Ро друга зустріч з ним.. Я ж не помиляюсь?

- Ні-ні, й справді друга.

Мор схопився за голову й тяжко зітхнув.

- Так, Море, ти в дурдомі.

- А ти, Ровіне, швидко відновлюєшся. – Бовкнув юнак.

- Я знаю, дякую.

- Та якого дідька це ваша друга зустріч з цим дідом.. Як, просто як у вас все так склалося.. Добре, то це другий ритуал, так?

- Так.

- І як пройшов перший? Бо у тебе, Софі, обличчя було наляканішим, ніж у мене?

- Агов, ти думаєш, що мені нормально дивитись, як моя подруга мало не обіймається з духом?

- На щастя, ні. Та що було на першому ритуалі, скажіть вже.

- Ну.. – Ровін закинув руки за голову. – Ми використали браслет Софіни. Димок піднявся, та прошипів дух щось, наче його душили.

- Ага. То сила духа залежить від прикраси?

- Цей дух сказав, що каміння то енергія. Тому схоже, що так..

- Цікаво..

Почувся шурхіт гілок. З лісу, вкрита дрібним листям, вийшла Аурелія. Її обличчя вигравало усіма емоціями одразу. Поправляючи вінець, вона мовила:

- Ох, ви ще тут. Ходімте. У мене є теорія, як саме духи пов’язані з церквою.