Розділ 16

Тяжкі хмари затягли небо, ліс заполонила темрява. Заледве дійшовши до вкритого чорним вечором міста, друзі провели Мора до готелю й швидким темпом направились у бік свого району. Розмова не клеїлась, усі втомились. Мор, опинившись на самоті, декілька хвилин стояв на порозі й споглядав, як з волосся й одягу крапає вода, одразу вбираючись старим килимком.

« Які ж.. тяжкі останні дні».

Прийшовши до тями, юнак вирішив, як зазвичай після навантажених днів, відімкнути голову й виконати звичайну вечірню рутину. Живіт скаржився на пустоту, та мозок вже не звертав уваги. Сівши на ліжко, Мор розглядав краплі дощу, які намагалися пробитися крізь вікно до нього.

« А що вони.. Ні, ми. Що ми будемо робити далі? Моїх прикрас вистачило лише на хвилину спілкування, тіло було несформоване, голос зламаний. Нам типу потрібно більше тієї енергії.. Як же тріщить голова від цих духів. Та яка мені взагалі різниця як викликати духа, нехай Ау чи ще хтось цим займається. Головне, що я знайшов щось подібне на імлею. – Відкинувши голову, хлопець зібрався з силами, щоб продовжити шукати логіку в побаченому. – Якщо вона з’явилася після контакту з духами.. Не доказано. Ох, можливо, це була взагалі не вона. – Юнак хрустів пальцями. - Але у тієї дівчинки з історії Софі точно була імлея. Це ще дитина довго боролась з нею. І з так званими лікарями. Сподіваюсь Софіна швидко засне, а то здається, що вона може до ранку прокручувати то все в голові».

Вмостившись у хрусткій постілі, Мор перед очима бачив шматки прогулянки, ритуалу, спілкування з дідом, храму. Вони вискакували з пам’яті, не даючи заснути.

« Сподіваюсь, вони усі не злякались і продовжать шукати матеріал для ритуалу».

***

Аурелія сиділа у ванній, підібгавши коліна. Тепла вода скрапувала їй на голову, обтяжуючи довге й густе волосся. У маленькій кімнаті пахло милом та втомою. Дівчина намагалася скласти нову інформацію в купу, поєднати це з минулими теоріями.

« Воно не клеїться. Допустимо ось цю хворобу, про яку говорила Софі.. Якщо вона – результат контакту з духами, то як духи можуть бути пов’язані з церквою? Хоча. Стоп. Якщо хвороба Ровіна пов’язана з церквою, а та інша зараза з духами, то все сходиться.. А чому я думала, що не сходиться. Добре, забули. – Ау морщила лоб, намагаючись шукати логічний зв’язок, а не обмірковувати усе підряд. – Тоді чому Ро стало гірше після контакту з духом? І чому він ніяк не відреагував на прямий контакт? М.. Знання про дві хвороби не дає відповідей. Добре, інші релігії ніяк з цим не пов’язані.. Та чи може бути таке, що хвороба Ровіна – це хвороба не церкви, а все ж іншої релігії, яка чудом в нього проявилась. Та ні, чому я взагалі пов’язую усі релігії з хворобами. Я вирішила, що мені потрібно більше дізнатися про церкву та інші релігії, але що я шукаю.. Я так втомилася».

Ау, з останніх сил вилізши з ванни, перевдягнулася в домашній одяг і поплелася до ліжка. Там її зустріла велика в’язана медуза, яка усміхалася їй. Вона це робить вже п’ять років. Дівчина всміхнулась чи то до іграшки, чи то до спогадів, та завалилася спати. Сон її був поверхневий та неспокійний.

***

Новий день. Ровін, Софі та Ау, зібравшись, пішли до Мора. Дорогою усіх цікавило самопочуття Ровіна, та він лише відмахувався й розповідав свої теорії, які Аурелія спростовувала декількома фразами. На порозі своєї кімнати Мор зустрів друзів, чистячи зуби. Обличчя хлопця було незадоволеним та втомленим. Трохи поспілкувавшись, усі пішли снідати накладанцями, які приготувала Софіна. Мору ця ідея особливо сподобалася, адже він не надто любив різні заклади. За їжею зав’язалася розмова про минувші катастрофи та плани на майбутнє. Спочатку домовились відвідати Північ, аби знайти справжній дорогоцінний камінь.

- Але чому саме Північ? - запитав Мор. – Невже не буде простіше, якщо я викуплю старі прикраси та на їх основі ми проведемо ритуал?

- Дуже мало тієї сили, про яку говорив дух. Навіть якщо зібрати десять таких прикрас, то результат буде недостатнім. – Відповів Ровін.

- Але хіба дорогоцінності не потрібно теж.. Заряджати від тіла. Ну типу носити прикрасу з ними, чи щось таке?

« Я про це не подумала, - жуючи, думала Ау. – Та чому ж ти так добре усе помічаєш?»

- А й справді.. Раніше їх постійно носили, навіть у бою. – Втрутилася Софі. – Тоді доведеться відкласти ритуал та наповнювати камінь.

- І скільки часу це займе? Років десять?

- Теоретично ми можемо розколоти його й носити одночасно. Гадаю, можна спочатку спробувати декілька місяців.. – задумалась Аурелія, крутячи в руках свою косу.

- Ох, я відчуваю себе на шкільному проєкті з вирощування квасолі. – Пробурмотів Ровін, відкидуючись спиною на траву.

- Хах, є таке. Проте в цей раз ми вирощуємо не квасолю, а шанс на новий ритуал. – Нагадала Софі. – Та й ніхто не буде поливати наш шанс олією, бо так він краще виросте.

- Ой, не згадуй. – Відрізав хлопець.

- Ти реально поливав квасолю олією? – запитав Мор.

- Та то воно.. Та я був у шостому класі, що ви від мене всі хочете?!

Пролунав сміх. Приємна атмосфера повернулася, голова Аурелії очистилась від клубка сплутаних думок та емоцій, який давив її усю ніч.

- Що ж, гадаю, без діда думати про те, скільки носити камені, - штука невдячна. Наша ціль її знайти. А поки ми будемо довчатись, нам потрібно знайти максимум корисної інформації.

- Ау, от вмієш ти все до своїх теорій звести. Як ви всі взагалі з нею спілкуєтесь?

- Море, вона нещодавно поєднала яблука та ворогів. – Прошепотів Ровін. – Так що скажу так.. Цікаво з нею.

- Та ви всі взагалі подуріли. Нам потрібно вирішити, хто що робить. – Їдко мовила Аурелія.

- Я знайду інформацію про хворобу з мозаїки. – Озвалася Софіна.

Усі одночасно, вирячивши очі, поглянули на неї.

- А.. – почав Мор.

- Я давно хотіла дізнатися про неї, та не вистачало поштовху. Зараз чудовий шанс! – всміхнулася ельфійка.

« Ні, Море, я не віддам тобі цей пошук.. – дівчина затримала погляд на своїй їжі. – Не знаю, що саме ти знаєш.. Та що бачив. Але з цією хворобою ти точно знайомий. Та хочеш знати більше. А давати саме тобі шанс шукати про неї інформацію – це все одно що читати книгу, половина сторінок якої вирвано».

- Софіна у нас сьогодні ентузіастка. – Сказала Ау. – Що ж, я з Ровіном пошукаємо інформацію про усі релігії. – Дівчина підсунулася до друга. – А ще поліземо в архіви твоєї сім’ї, - протягнула вона, щипаючи друга за бік. – Правда ж, Ро?

- Добре, - здушено відповів ельф. – Було б у мене ціле крило, я б полетів звідси..

- Мило.. – Пробурмотів Мор, споглядаючи за Аурелією та Ровіном.

« Що думає Софі? Вона ж не просто так.. Агресивно, як для неї, забрала в будь-кого шанс на дослідження імлеї».

- Море, а що ти будеш робити? – розірвала думки хлопця кучерява подруга.

- А..

« Та чому ти так дивишся, мені страшно».

- Гадаю.. А оті храми, про які казав дід. На Півночі вони теж були?

Мінібійка між Аурелією та Ровіном зупинилася.

- Так, там були. А що?

- Можливо, я можу обережно попитати про ті території у знайомих з Півночі? У мене скрізь є які-не-які зв’язки.

- Оо, гарна ідея. Але обережно, бо в мене з кожним днем відчуття, що нас знайдуть та насадять на гак.

- Ровіне, я з вами в одній шлюпці. Мені доведеться бути обережним.

- Чудово, - сказала Софі, підіймаючись, - тоді давайте потихеньку збиратись. Мору скоро на поїзд.

- О, вже так швидко? – здивувався юнак.

« Софі.. Що ж ти думаєш там собі, - думала Аурелія, поки збирала сміття. – Це ти хочеш випровадити його чи просто твоя пунктуальність заграла?»

- Так, вже час.

Зібравшись, уся компанія пішла до вокзалу. Там, відправивши Мора на Південь, Ровін, Ау та Софі залишилися втрьох.

- Ну й тиждень.. – Прошепотів Ровін.

- Та да.. Весело.

Не встигла відповісти Аурелія, як хлопець почав з ними прощатися.

- Що ж, це все добре, але мені до лікаря потрібно. Тому, дівчатка, лишаю вас удвох.

- Ае.. – в один голос почали подруги.

Хлопець почимчикував до виходу. Лише зараз вони помітили, що Ровін, схоже, вчора ще й ногу десь забив.

- Ясно. Втік.

- Аулю, якби він довго з нами прощався, то ми стояли б тут до ночі.

- Твоя правда.

Подруги пішли в бік своєї вулиці. Йшли мовчки, насолоджуючись гарною погодою. Після дощу уся зелень оновила свої кольори, а в повітрі пахло свіжістю.

- Ау.. – Почала дівчина. – Що ти думає про Мора?

« Ого, прийшов час поговорити?»

- Аа.. Давай краще ти. – Аурелія почухала потилицю, намагаючись визначити, що саме відчуває.

- Він подобається мені.

« Приїхали».

- Але він не каже, що саме знає про цю хворобу. Ну, яка від духів.

- Ага.. А з чого ти взяла, що він щось знає?

- Я не впевнена, але.. В цілому було б тяжко помітити лінії на тому ельфі. А ще його реакція на розповідь про дівчинку.. Він наче не хотів у це вірити. Не знаю як пояснити.

- Я розумію. Тут я тобі довіряю.

- Гадаю, він зустрічав її. Це не точно, але.. Ну або на Півдні про неї знають більше.

- Може бути.

« Софі, це моя робота стільки думати».

Незручна пауза виросла між дівчатами. Трохи порозглядавши будинки, Софіна сказала:

- Як гадаєш, чи хотіла б влада розповідати про якусь страшну летальну та рідкісну хворобу, яка пов’язана з забороненою релігією?

- Ні..

- От і я про це думаю. Тому забрала в Мора шанс на пошук інформації про неї. Від нас він дізнався багато. Але зі своєї сторони міг би щось ховати. Йому ця інформація типу потрібніша..

- І правда.

« Софі, тобі теж щось не подобається все ж..»

- Так а що ти думаєш про нього? – розвернулася до подруги Софіна.

- Я гадаю, що ти абсолютно права. – Стишено відповіла Аурелія. – Але я не знаю.. Цей Мор мені якось не подобається. Можливо, мені просто тяжко приймати нових друзів у своє життя.

- Думаю, що так. Він врятував Ровіна, погодився нам допомогти. Та й просто цікавий. Так, зі своїми секретами.. – Дівчина почухала потилицю. - Я спробую потім вивідати в нього інформацію.

- О, Софіна у нас тепер ще й партизанка.

Захихотівши, ельфійки далі йшли дорогою. Вперше за останні дні Аурелії не хотілося ні про що думати. Не було того каменю на душі, який душив її останнім часом.