«Іди нахуй» у золотому кольорі

Хоча надворі вже було досить свіжо, я вирішив не повертатися за кофтою. Подумав, що вийду на дві хвилини в одній футболці, гукну його і забіжу назад.

Коли я вийшов із під'їзду, нічна прохолода миттєво обпалила плечі. Навколо було тихо, лише вдалині якісь запізнілі собачники вигулювали своїх улюбленців. Я озирнувся і на другій лавці від входу помітив хлопця. Він сидів, згорбившись, ліктями упершись у коліна й заховавши обличчя в долонях. Навколо нього витав стійкий шлейф тютюнового диму. Судячи з попелястого, майже срібного волосся, що тьмяно блищало під ліхтарем, це був він.

Я тихо підійшов ближче. Хлопець навіть не поворухнувся. На мить мені стало його чисто по-людськи шкода - мабуть, розмова з батьком справді була огидною. Я акуратно, намагаючись не налякати, поклав руку йому на плече.

- Ти в порядку? - максимально спокійно й м'яко запитав я.

Наступна секунда розколола моє життя навпіл. Хлопець різко сіпнувся, грубо скидаючи мою долоню зі свого плеча, і, навіть не підводячи голови, процідив крізь зуби:

- Іди нахуй.

Я закляк на місці. Земля буквально пішла з-під ніг, а в вухах зашуміло так, наче вибухнула бомба. За всі три роки з мого повноліття мене тисячу разів посилали в жартах, у суперечках, але ніхто й ніколи не робив цього саме цими словами у відповідь на моє питання.

І тут я відчув, як шкіру на лівому зап'ясті почало нестерпно пекти. Печіння було гарячим, майже болючим, воно розливалося під шкірою, наче туди впорскнули рідкий вогонь. Я повільно, тремтячими пальцями відтягнув рукав футболки. Чорні літери мого прокляття прямо на очах наливалися густим, яскравим, бездоганним золотом. Напис світився так потужно, що, здавалося, прорізав нічну темряву.

Мій соулмейт. Цей агресивний, грубий, невихований мудак на лавці - мій соулмейт.

Мене охопила така дика образа, що горло здавило спазмом. Я стояв над ним із шокованим обличчям, ковтаючи підступилі сльози. Я ж нічого поганого йому не зробив! Просто запитав, чи все гаразд. Це ж якою тварюкою треба бути, щоб отак з порога посилати незнайому людину?

Я мовчав, бо боявся, що якщо відкрию рота, то просто розплачуся від приниження. Але тишу порушив він сам. Очевидно, втомившись від того, що над ним хтось стоїть, хлопець нарешті підняв голову.

- Хлопче, я ж сказав: іди куди йшов, - уже не так рявкаючи, але все ще з роздратуванням кинув він.

Я зціпив зуби, збираючи в кулак залишки своєї гордості. Дивитися йому в обличчя не було жодного бажання.

- Піднімайся. Сорок п'ята квартира. Джин-хьон передав, що почне пити без тебе, - мій голос прозвучав напрочуд рівно й холодно, хоча всередині все тремтіло. Я розвернувся, щоб піти, але на порозі під'їзду зупинився й, не озираючись, додав: - І так... на руку свою поглянь.

Після цього я швидко зник за важкими залізними дверима.