Part 5. Ніби чогось не вистає.

Почувши тихі, але такі вагомі слова Мінхо: «Поговоримо про це пізніше», Джисон повільно підвівся з ліжка. Він глибоко вдихнув, змушуючи себе розправити плечі, і натягнув на обличчя свою фірмову, яскраву усмішку, яку так добре навчився використовувати як щит. Навіть якщо всередині все вигорало до попелу, інші не мали нічого помітити.

Коли хлопці спустилися, у просторій вітальні з високою стелею та великим панорамним вікном, що виходило на озеро, вже зібралися всі. Пахло старою деревиною й завареним чаєм. Джисон увійшов останнім, обвів поглядом кімнату й, до величезного здивування Мінхо, впевнено покрокував у протилежний бік. Замість того, щоб звично зайняти місце поруч із Лі, Хан плюхнувся на широкий диван біля Чанбіна, одразу ж закинувши руку йому на плече й щось весело защебетавши. Мінхо лише мовчки провів його поглядом, відчуваючи раптовий, незрозумілий укол десь під ребрами. Його власне місце поруч тепер здавалося занадто холодним і порожнім.

- Ну що, всі в зборі? - Бан Чан задоволено вперся руками в боки, стоячи в центрі кімнати. - Я думаю, у нас є чим один з одним поділитися. Можливо, дехто з вас наївно вважає, що лідер нічого не помічає, але я готовий вас серйозно розчарувати.

- Ой, та годі, Чан-хьон, - ліниво перебив його Хьонджин, закидаючи ногу на ногу й підмигуючи Синміну. - Ну і де саме ми з Мін-і спалилися?

Чан на секунду застиг, кліпаючи очима від такої відвертості.

- Ну... взагалі-то я мав на увазі Фелікса з Чанбіном, які приїхавши відразу взялися за руки, - лідер ошелешено перевів погляд на Хвана. - Але тепер мені стає в рази цікавіше. Що там у вас із Синміном?

- Ну звісно, - Фелікс обурено склав руки на грудях, хоча на його обличчі розпливлася широка, задоволена посмішка. - А ви з Чоніном нічого нам розказати не хочете? Чому це ви спите в одній кімнаті й світитеся обидва, як новенькі монети?

- Вибач, хьон, я просто не стримався і все розповів Ліксу ще в Сеулі, - Чонін ніяково почухав потилицю, червоніючи до кінчиків вух, але ховаючи щасливий погляд.

У вітальні миттєво знявся галас. Хлопці почали перегукуватися, сміятися й штовхати один одного в боки. Мінхо, намагаючись відволіктися від власних похмурих думок, щиро захихотів, хитаючи головою.

- Оце у вас тут пристрасті киплять. Таємний клуб закоханих, не інакше.

- Хто б казав, хьон, - Хьонджин примружився й подивився на нього з такою хитрою міною, що Мінхо лише захисно фиркнув і відвернувся до вікна.

- Гаразд-гаразд, тихо. Це все чудово, я за вас неймовірно радий, - гучно видихнув Бан Чан, намагаючись повернути контроль над компанією. - Але це не головне, ради чого я вас тут зібрав. Як щодо шашликів сьогодні ввечері? На березі, біля вогню?

- О, я тільки за, — Чанбін аж загарчав від задоволення, комічно облизуючись. - Від хорошого шматка м'яса після такої дороги ніхто при здоровому глузді не відмовиться.

- Тільки нам, мабуть, треба спочатку в магазин з'їздити за маринадом і зеленню, — підняв голову Хьонджин, перевіряючи щось у телефоні.

- Я про все подбав і закупився ще в Сеулі, так що в нас повний холодильник, - гордо посміхнувся Чан. - Хто допоможе мені на кухні з м'ясом?

- Мінхо-хьон, - Чонін одразу ж повернув голову в бік старшого, вказуючи на нього пальцем. - Він робить найсмачніше м'ясо у світі, ви ж знаєте.

- Я не проти, - Мінхо байдуже знизав плечима. Робота руками - це саме те, що могло врятувати його від божевілля.

- Чудово, тоді інші нехай займаються столом на вулиці й підготовкою галявини. Все, що потрібно, я вже переніс. - Чан дістав із кишені ключі від машини й повернувся до Хана

- Джисон, допоможеш Мінхо все замаринувати й нарізати? Мені просто потрібно ненадовго від'їхати по справах.

В кімнаті на мить стало тихо. Мінхо мимоволі затамував подих, чекаючи на відповідь.

- Ем... ні, хьон, вибач, - Джисон ніяково, винувато усміхнувся, навіть не дивившись у бік Мінхо. Його пальці нервово перебирали край худі Чанбіна. - У мене зараз... вкрай важлива справа з Чанбіном. Ми хотіли дещо обговорити щодо нового треку.

Йому було важко відмовляти лідеру, але Джисон розумів: якщо він зараз залишиться наодинці з Мінхо в тісній кухні, серед ароматів спецій і важкого мовчання, він просто не витримає. Йому життєво необхідно було побути якомога далі, щоб перетравити слова старшого про те, що «як раніше вже не буде».

- Я допоможу, - Хьонджин миттєво зорієнтувався, бачачи, як напружуються плечі Мінхо, і важко поклав руку на плече Хана, рятуючи ситуацію. - Кулінар з мене так собі, але нарізати цибулю під наглядом нашого шефа я зможу.

- Ну гаразд. Тоді займайтеся, я скоро буду, - Чан попрямував до виходу. Важкі вхідні двері зачинилися, але за кілька секунд знову відчинилися. Лідер просунув голову всередину.

- Єн-і, ану збирайся, ти їдеш зі мною. По дорозі розкажеш мені детальніше про ваші «нові монети».

Макне підскочив із дивана, наче його вжалило, і з криком «Хьон, почекай!» побіг до виходу.

- Ну круто, - Синмін іронічно розвів руками, проводячи їх поглядом. - Вони поїхали розважатися й кататися, а ми тут працюй як попелюшки.

- Навряд чи Чан поїхав розважатися, знаючи його графік, - Мінхо підвівся зі свого місця, обтрушуючи джинси. - Хьонджин, менше слів, ходімо на кухню.

Ближче до вечора котедж і прилегла територія ожили. Сонце повільно сідало за верхівки сосен, фарбуючи плесо озера в глибокі багряні та золоті відтінки. Повітря ставало прохолодним, свіжим. Мембери дружно взялися за роботу: Чанбін, Фелікс, Синмін та Джисон почали виносити великий дерев'яний стіл і важкі стільці на вулицю, ближче до води, облаштовуючи місце для вечері.

Мінхо з Хьонджином тим часом займалися мангалом. Тріщали сухі дрова, перші іскри злітали в сутінкове небо, розганяючи темряву. Хьонджин активно махав невеликою дощечкою над тліючим вугіллям, роздмухуючи вогонь. Раптом він зупинився, опустив руку й пильно подивився на друга.

- Ти свердлиш його поглядом уже добрі пів години, хьон, - тихо, щоб ніхто на галявині не почув, промовив Хван.

Мінхо здригнувся, відводячи очі від далекої фігури Хана. Джисон разом із Чанбіном якраз намагалися рівно поставити лавку. Вони про щось активно розмовляли, Хан голосно, майже заливисто реготав, закидаючи голову назад, і збоку здавалося, що він абсолютно щасливий. Але Мінхо бачив - цей сміх був занадто голосним. Занадто награним.

- Тобі здалося, - буркнув Мінхо, беручи щипці для вугілля й починаючи запекло ворушити попіл.

- Та ні, не здалося, - зітхнув Хван, підходячи ближче. - Що між вами відбулося там, нагорі? Ну ж бо, викладай. Джисон сьогодні за цілий день жодного разу не підійшов до тебе, навіть не глянув у твій бік. На нього це взагалі не схоже. Він зазвичай як хвостик за тобою ходить.

Мінхо замер. Дим від мангала щипав очі, або, можливо, справа була зовсім не в димі. Він винувато, безсило опустив голову, дивлячись на червоні жаринки.

- Нічого особливого не сталося... Просто, здається, я сильно образив його. Образив до глибини душі.

- Та годі тобі, - Хьонджин щиро здивувався, навіть усміхнувся куточками губ. - Ти ж не міг бути таким дурнем, щоб прямо в лоб сказати йому, що ти про все здогадався?

- Я не говорив. Він сам усе зрозумів із моїх розпитувань, - Мінхо безпорадно знизав плечима, відчуваючи, як горло стискає міцний вузол. - Йому не було сенсу приховувати. Він у всьому зізнався.

- Але чекай... Через саме лише зізнання він не став би так жорстко ігнорувати тебе й ховатися за спиною Чанбіна, - Хьонджин зацікавлено подався вперед, повністю забувши про вогонь. - Ти сказав йому щось не те, так? Образив його почуття?

- Я сказав, що ми більше не зможемо дружити як раніше, - Мінхо нарешті підвів голову й подивився прямо в очі молодшого. В його погляді було стільки болю й розгубленості, скільки Хван не бачив ніколи за всі роки їхнього знайомства. - Я фактично власноруч припинив нашу дружбу, Хьонджин. От чому воно все так через дупу, га? Я ж просто не хочу робити йому боляче. І стосунків із хлопцем я ніколи не хотів, для мене це дико. Але сьогодні... сьогодні ми цілий день не спілкуємося. Він не чіпає мене, не лізе з обіймами, сидить з іншими. А мені... мені всередині ніби чогось життєво важливого не вистачає. На душі так пусто й холодно, наче з мене вирвали шматок серця. Я не можу знайти собі місця.

Хьонджин уважно вислухав його, і на його обличчі з'явилася м'яка, дуже тепла й загадкова посмішка. Очі Хвана блиснули розумінням. Він поклав руку Мінхо на плече й тихо, але вагомо вимовив

- Я надто добре впізнаю це почуття, хьон, коли людина віддаляється, а ти починаєш задихатися від цієї пустоти... Вітаю тебе. Ти все ж таки закохався в нашого Хан-і. Просто твій дурний мозок досі намагається це заперечувати.