Part 2. "Це".

Мінхо так і залишився сидіти на ліжку, безглуздо вставившись в одну точку. Розмова обірвалася, але слова Хьонджина важким тягарем осіли в думках, отруюючи колишню ранкову безтурботність. Мозок гарячково чіплявся за кожне кинуте слово, прокручуючи почуте знову і знову.

*Flashback*

- Хьон, це помічають абсолютно всі, крім тебе, - Хьонджин у слухавці тихо, майже співчутливо засміявся, ніби розмовляв із дитиною.

- Та не може бути ніякого кохання, Хван! Ми просто друзі. Найближчі люди в команді, розумієш? Тим паче він чудово знає, що мені подобаються дівчата, - голос Мінхо здригнувся від раптової тривоги.

- Одне іншому ніколи не заважає, - зітхнув Хьонджин на тому кінці дроту. - Тільки ти впритул не помічаєш, як він до тебе ставиться. Хан ні до кого іншого не підійде просто так, щоб обійняти зі спини й затихнути. Він постійно крутиться біля тебе, ловить кожен твій погляд. Подумай про це.

  *Еnd flashback*

Мінхо заплющив очі, і спогади лавиною ринули в голову. Один за одним спливали моменти, яким він раніше ніколи не надавав значення. Ось Джисон перебирає його волосся, коли вони втомлені сидять на підлозі практики. Ось він безсловесно віддає Мінхо свій улюблений смаколик. Ось ховає обличчя в його плечі, шукаючи захисту від усього світу. Усі ці нескінченні обійми, тактильність, трепетна турбота... Раптом усе це втратило звичний статус «просто дружби». У всього з'явився інший, щемливий і лякаючий підтекст.

З виру важких роздумів його вирвав черговий дзвінок. Це знову був Хьонджин - цього разу зі звичним, буденним нагадуванням, що Чан уже чекає на всіх у кафе.

Затишне кафе, де мембери Stray Kids любили збиратися всією групою, зустріло Мінхо знайомим ароматом меленої кави. Коли над дверима тихо дзеленькнув дзвоник, хлопці за столом синхронно повернули голови. Мінхо натягнув звичну легку усмішку, підійшов до компанії й сів на єдине вільне місце - якраз між Чанбіном та Джисоном. І варто було йому сісти, як слова Хьонджина спалахнули з новою силою. Тепер кожен рух Хана здавався Мінхо особливим. Він майже фізично відчув, як Джисон ледь помітно підсунувся ближче, ділячись своїм теплом.

- Чан-хьон, давай без довгих вступів, кажи, що хотів, - швидко протараторив Чанбін, поглядаючи на годинник. - Мені ще треба встигнути забігти до зали, залізо саме себе не потягає.

- Гаразд, не буду тягнути, - серйозно сказав Чан, спершись ліктями на стіл і склавши пальці в замок. - У мене є чудова пропозиція. Як щодо того, щоб з'їздити на тиждень у заміський будиночок? Тільки ми, природа, тиша і жодних камер.

- О, я тільки за! - першим підняв руку Чонін, і його очі заблищали від передчуття відпочинку.

- Я теж підтримую, - закивав Хьонджин, кинувши швидкий, проникливий погляд на Мінхо.

- А місця там усім вистачить? Не хочеться спати на підлозі, - як завжди практично зауважив Синмін.

- Звичайно вистачить, там чотири великі кімнати, тож заселимося по двоє, - усміхнувся Бан Чан, задоволений тим, що ідея всім сподобалася.

Джисон одразу ж повернувся до старшого, заглядаючи в очі:

- Хьон, ти ж не проти? Поїдемо?

- Що?.. - Мінхо здригнувся, буквально виринаючи з власних думок, які знову завели його не туди. - А, так, звісно. Я не проти, чудова ідея.

- Я теж за, — м'яко всміхнувся Фелікс, роблячи ковток свого айс-американо.

Швидко обговоривши дату виїзду та список покупок, хлопці нарешті вибралися на вулицю. Першим побіг Чанбін, бурмочучи щось про пропущене кардіо. За ним, посилаючись на купу домашніх справ, пішов Фелікс. Синмін із Чоніном, тихо про щось сперечаючись, попрямували в бік парку атракціонів.

Біля кафе залишилися лише четверо. Чан відійшов трохи вбік, відповідаючи на робоче повідомлення, а Джисон знову зробив крок до Мінхо.

- Хьон, може, повечеряємо сьогодні разом? - з надією в голосі запитав Хан, заглядаючи під козирок кепки старшого. - Я знаю одне класне місце з раменом.

Мінхо всередині ніби заціпило. Він злякався. Злякався занадто пильно дивитися в ці очі, злякався бовкнути щось зайве.

- Оу... Джисон-і, вибач, але я сьогодні ніяк не можу. У мене справа... з..., - Мінхо гарячково озирнувся навколо, шукаючи рятівний круг, і його погляд упав на Хвана. - З Хьонджином.

- Зі мною? - щиро здивувався Хьонджин, округливши очі.

- Так, із тобою, - Мінхо подивився на нього максимально переконливим, майже благальним поглядом, у зародку придушуючи будь-які заперечення. - Ти ж сам казав, що хотів показати мені кілька нових рухів для хореографії, забув?

- А... Ах, так, точно, вилетіло з голови, - Хьонджин миттєво зорієнтувався й підіграв, розпливаючись у хитрій усмішці. - Вибач, Джисон, але сьогодні я конфіскую Мінхо-хьона. Нам треба попрацювати. Але це лише на один вечір, обіцяю.

- Добре, без проблем, - Джисон сумно, куточками губ посміхнувся й опустив погляд на свої кеди. - Тоді наступного разу.

Коли Хан разом із Чаном нарешті рушили в бік гуртожитку, Мінхо так і залишився стояти на місці, безглуздо дивлячись їм услід. Почуття провини неприємно кольнуло десь під ребрами.

- І що це зараз було? — Хьонджин склав руки на грудях, очікувально дивлячись на друга.

- Вибач, - тихо сказав Мінхо. Усі сили ніби раптово покинули його. Він безсило опустився на найближчу дерев'яну лаву й сховав обличчя в долонях. - Просто... у мене все це крутиться в голові. Я не можу викинути твої слова. Не можу нормально дивитися на нього.

- Чому ти почуття Джисона називаєш «це»? - Хьонджин підійшов ближче й виразно підняв брову.

- Я просто не знаю, що мені робити, — Лі опустив руки на коліна, стискаючи їх у кулаки. - Я заплутався. Я не хочу робити йому боляче, не хочу втрачати те, що між нами є... Не хочу віддалятися.

Хьонджин тепло посміхнувся, сідаючи поруч і по-дружньому плескаючи Мінхо по плечу:

- Тоді не віддаляйся, дурнику. Будь навпаки - ще ближче. Спостерігай. І, можливо, ти зрозумієш, що твої власні почуття вже давно вийшли за рамки простої дружби.