Part 1. Нерозділене кохання.

Мінхо ліниво гортав стрічку з фільмами на екрані планшета, зручно вмостившись на ліжку. Поруч, майже впритул до його боку, влаштувався Джисон. Останнім часом вони настільки зблизилися, що Хан залишався в нього на ніч ледь не частіше, ніж у власному ліжку. Мінхо був зовсім не проти. Йому до теплоти в грудях подобалося відчувати постійну присутність молодшого, чути його тихе сопіння та дурнуваті жарти перед сном.

- Може, хорор? - Мінхо скосив погляд на хлопця й хитро примружився.

Він чудово знав, що Джисон боїться жахастиків, тим паче на ніч глядячи, але Мінхо не був би собою, якби не спробував його подражнити.

- Навіть не думай, хьон! - Джисон миттєво відсунувся на інший край ліжка, демонстративно загортаючись у ковдру по самі вуха, ніби ховався від загрози. - Мені вистачило минулого разу, коли ви з Чанбіном засіли в темній примірочній і вискочили як божевільні. Я тоді мало не посивів.

- О, ти б бачив своє обличчя, - Мінхо тихо засміявся, закидаючи голову назад від спогадів.

Їм із Чанбіном тоді просто не було чим зайнятися під час шопінгу, а Хан так вчасно й «чисто випадково» опинився поруч.

- Це не смішно, - буркнув Джисон, ображено надуваючи щоки.

У такі моменти він ставав неймовірно схожим на білку, яка сховала за щоки забагато горіхів. Мінхо мимоволі замилувався цією картиною, але швидко повернув серйозний вираз обличчя.

- Гаразд-гаразд, здаюся. Тоді що дивитимемося? - вже без кпинів запитав старший, повертаючись до екрана.

Після двадцяти хвилин суперечок, відбору та взаємних компромісів вони зупинилися на якійсь сопливій мелодрамі. Сопливою вона була виключно за версією Мінхо, який терпіти не міг подібний жанр. Але проти Хана з його фірмовим поглядом ображеного цуценяти жоден захист Лі Ноу не мав шансів.

Ближче до першої години ночі екран усе ще світився, розганяючи темряву кімнати, але хлопці вже міцно спали, так і не дізнавшись, чим закінчилася історія екранних закоханих. Джисон тихо сопів, уткнувшись носом у плече Мінхо.

На ранок Мінхо прокинувся від тиші й прохолоди - місце поруч було порожнім. Джисон знову кудись втік напрочуд рано. «Мабуть, Чанбін знову витягнув на тренування», - здогадався Мінхо, помітивши відсутність спортивної сумки молодшого.

Вставати не хотілося. Мемберам Stray Kids не так часто випадає повноцінна відпустка, і нехай вона триватиме всього два тижні, це був ковток свіжого повітря. Можливість видихнути, забути на деякий час про виснажливий графік, нескінченні прогони хореографії та світло софітів. Вони шалено любили своїх STAY, але Мінхо знав: фанати точно не хочуть бачити їх виснаженими. Цей перепочинок був потрібен, щоб повернутися й знову підірвати сцену з шаленою енергією.

Проте затишна ковдра не могла утримувати його вічно. З кухні почулося наполегливе, вимогливе нявкання. Три пухнасті хвости самі себе не нагодують.

Тільки-но Мінхо збирався підвестися, як із тумбочки загорлав мобільний. Він неквапливо підійшов, змирившись із тим, що ранок остаточно зіпсовано, і натиснув на екран.

- Хьон, привіт. Сьогодні збираємося в кафе, у Чан-хьона є якась мега-приваблива пропозиція для всіх, — з ходу прокричав у слухавку Хьонджин, перекрикуючи якийсь шум на задньому плані.

Мінхо зітхнув і знову повалився на ліжко, притискаючи телефон до вуха: - Привіт... Сподіваюся, у мене ще є час хоча б очі розплющити? Котра година взагалі?

- Ой, та годі. А вночі ти чим займався, що зараз не можеш підвестися? - у голосі Хьонджина почувся єхидний смішок.

- Хан крутився й смикався всю ніч, - позіхнув Мінхо, мостячи голову зручніше на подушці й згадуючи, як під ранок намагався повернути ковдру, яку молодший перетягнув на себе. - Я прокидався щогодини через це мале чудовисько.

На тому кінці дроту раптом запала коротка пауза. Шум притих.

- Хьон, можна особисте питання? - голос Хьонджина раптом став незвично серйозним, аж надто зацікавленим.

- Говори вже, - прикривши очі й розслабившись, майже пошепки відказав Мінхо.

- Чому ви взагалі приховуєте свої стосунки?

Мінхо навіть не ворухнувся. Його мозок, розлінивілий від ранкової млості, відреагував абсолютно спокійно й на автопілоті: - Які ще стосунки, Хьонджин? Ми друзі. Найкращі друзі, якщо ти не помітив.

- Тобто... - Хьонджин вимовив це повільно, ніби зважуючи кожне слово. - Тобто ти хочеш сказати, що у Хана весь цей час просто нерозділене кохання?

- Яке ще кохання?! - Мінхо різко розплющив очі.

Сонливість злетіла з нього в одну секунду. Він ривком сів на ліжку, важко дихаючи й стискаючи телефон так сильно, що побіліли пальці.