Глава 8

Вечір був у самому розпалі, а Деймон все ще не приходив. Але Хейлі це не вводило в паніку. У обтислий білій сукні трохи вище коліна і з укладеним волоссям, що хвилями спадало на плечі, вона відчувала себе впевнено. Хейлі визирала Деймона крізь натовп, і ось, нарешті, він з’явився. На ньому були чорні джинси та такого ж кольору сорочка, розстебнута вгорі на два гудзики. Дівчина помітила, що найчастіше вампір ходив у чорному одязі, що йому дуже пасувало. З усмішкою на обличчі Хейл пішла йому назустріч.

— Привіт, — наблизившись до хлопця, вона ще ширше посміхнулася.

— Привіт, — всміхнувся Деймон. — Маєш чудовий вигляд, — оглянувши дівчину, сказав вампір.

— Дякую, — Хейлі була рада, що він все-таки прийшов.

— Непоганий вечір, — промовив юнак, роздивляючись присутніх.

— Далі буде ще краще, — загадково промовила дівчина. Заграла повільна музика, Хейлі потягнула Деймона на танцмайданчик.

— Ні, тільки не це, — видихнув він, зробивши страждальний вираз обличчя.

— Не будь занудою, — сказала Хейл, поклавши його руку собі на талію. — Не помреш від одного танцю.

— Звичайно, не помру, адже я вже мертвий, — відповів Деймон, покірно здаючись під натиском Хейлі. Він взяв її руку, і вони почали повільно погойдуватися в такт музиці.

— Давай на якийсь час забудемо про це, — попросила Хейлі.

— Не можу, — жартома заперечив вампір. — Що як мені захочеться їсти? Ти ж розумієш, до чого я хилю?

— Тоді я засиплю тебе незручними питаннями, щоб ти забув про голод, — відповіла дівчина, дивлячись йому в очі.

— Що ж, я готовий, — Деймон спробував змінити жартівливий тон на серйозний, але не зміг приховати усмішку.

— Сподіваюся на чесні відповіді, — промовила Хейлі, злегка притиснувшись до нього, щоб їх ніхто не почув.

— Я весь в увазі, — сказав вампір, подивившись на дівчину.

— Ти знаєш того перевертня, який хотів напасти на мене? — Запитала Хейлі, згадуючи хижий вискал звіра. Минув деякий час, а їй досі було страшно від одного спогаду про це.

— Так, у нас з ним було не дуже приємне знайомство, — поморщився Деймон, згадуючи Діна. — У мене був друг, якого він вбив. Можна сказати, я помстився йому і за тебе, і за свого друга.

— Чому ти раніше не вбив його? — Здивовано поставила наступне питання Хейлі.

— Я вже говорив, що перевертні небезпечні для вампірів. Ми ненавидимо їх, а вони — нас. Ця ворожнеча триває так давно, що мало хто пам'ятає, звідки вона бере свій початок. Я повинен був приспати його пильність, на це знадобилися роки. Просто терпів і чекав зручного випадку, на жаль, цим випадком виявилася ти, — пояснив вампір, з гіркотою дивлячись дівчині в очі кольору лісового горіха. У напівтемряві вони були темними, подібно до чорного вирва, десь в самій їх глибині рвався назовні хитрий блиск, змішаний з цікавістю.

— Твої батьки теж вампіри? — обережно проговорила дівчина. Вона помітила, як повільна музика змінилася на ритмічну, а вони, рухаючись повільно, зовсім не потрапляли в такт.

— Були. Їх вбив мисливець на вампірів, — передбачаючи наступне питання, відповів Деймон.

— Як ти став тим, ким є зараз? — Цікавість все більше розпалювалая в Хкйл.

— Я був перетворений батьком незадовго до його смерті, це був вимушений захід: хвороба, яка забрала в ті роки багато життів, позначила і мене своєю печаткою смерті. Він не міг цього допустити. Тоді мені було не більше дев'ятнадцяти, — обійнявши дівчину за плечі, вампір відвів її в більш спокійне місце. Розташувавшись на диванчику, добре прихованому від зайвих очей, він уважно розглядав її, примружившись.

— А потім твоїх батьків вбили? — Тихим голосом уточнила Хейлі, сідаючи поруч.

— Так, — на короткий час в очах Деймона промайнув біль. — Але тіло цього мисливця давно поховане в землі. Навіть душу його не воскресити.

— Скільки тобі насправді? — Хейлі доторкнулася до його руки. Вона прекрасно розуміла почуття хлопця, тому поспішила змінити тему, щоб не роз'ятрювати болючі спогади.

— Сто сорок. Я старий для тебе, — з тонкою іронією в голосі промовив вампір.

— Дякую, що відповідаєш на мої запитання. І найголовніше, дякую, що ти прийшов, — сказала Хейлі, всміхаючись.

У залі стало нестерпно голосно, тому, взявши дівчину за руку, Деймон вийшов з нею з переповненого приміщення. За мить вони опинилися на свіжому повітрі, де було значно тихіше. І що приємніше — навколо не було ні душі.

— Я хочу дещо тобі дати, — промовив Деймон, відпускаючи долоню Хейлі, але все ще відчуваючи її тепло на кінчиках пальців.

— Мені? Це зовсім необов'язково, — розгублено пробурмотіла дівчина. Її здивуванню не було меж.

— Ось, — вампір простягнув їй медальйон, — візьми, він захистить від навіювання.

— Дякую, — вона акуратно взяла з його рук медальйон. — Але ж ти не зробиш цього? Значить, в ньому немає потреби.

— Є інші, які можуть, — Деймон доторкнувся до Хейлі.

— Допоможеш? — Дівчина покрутила прикрасу в руках, а потім простягнула її вампіру.

Взявши з її рук медальйон, Дейм встав позаду дівчини й застібаючи ланцюжок, не втримавшись від спокуси, провів рукою по шиї. Хейлі обернулася і, притягнувши його до себе, м'яко поцілувала.

— Ей, що ти робиш? — Запротестував Деймон, відсунувшись.

— Я хочу бути поруч. Ти розумієш, до чого я хилю? — Хейлі пильно подивилася йому в очі, обіймаючи за шию.

— Ти впевнена, що витримаєш? — Запитав вампір з турботою і певною часткою сумніву. — Зі мною дуже небезпечно.

— Ну і нехай, — безтурботно відповіла вона, — зате без тебе тепер неможливо.

Деймон притягнув її, і вони злилися в довгому поцілунку.

— Не знаю, що це, але почуття, які я зараз відчуваю, мені подобаються, — тихо промовила Хейлі.

Обійнявшись, вони повільно пішли по дорозі. Всю ніч вони гуляли вулицями та насолоджувалися присутністю одне одного. Тільки під ранок пара звернула на одну з вулиць, підійшовши до будинку Хейлі.

— Ось і твоя фортеця, — всміхнувся Деймон. Взявши локон її волосся, він злегка потягнув за нього. — Шкода, що не я охороняю твій сон.

— Деймоне, — взявши в долоні його обличчя, дівчина уважно подивилася на нього. — Чому ти так турбуєшся про мене? Чому так піклуєшся?

— Я відповідальний за тебе, — тихо промовив він, перехопивши її руки, і стиснув їх у своїх долонях. — З моєї подачі ти побачила зовсім інший світ, і тепер я повинен оберігати тебе.

— Значить, це всього лише обов'язок? — Розчаровано видихнувши, запитала Хейлі.

— Все набагато глибше, — посміхнувся Деймон, проводячи рукою по волоссю дівчини. — Справа в особливому запаху. Це як невидимі нитки, які переплітаються і ведуть до потрібної людини. Ми, вампіри, відчуваємо все гостріше, наші почуття сильніші в кілька разів. Коли я побачив тебе, то відчув, як тобі сумно, щось тиснуло на тебе зсередини, і мені захотілося бути поруч. Коли я сидів поруч з тобою, твій запах починав зводити мене з розуму. Є одна відмінність між тобою та іншими смертними — з тобою мені не потрібно боротися зі своєю жагою до крові, тому що ти для мене не уособлення жертви. Твій аромат пробуджує не голод, розумієш? — М'яко, але наполегливо притягнувши дівчину до себе, вампір торкнувся губами її шиї. Маленька, тонка вена чітко виднілася під білою шкірою. Він доторкнувся губами до цієї тремтячої жилки. Почувши зітхання, він підвів очі. Хейлі затуманеним від бажання поглядом дивилася на нього. Потягнувшись до Дейма, Хейл невпевнено поцілувала його.

— Дякую за вечір, — промовила Хейлі, всміхаючись. Всередині все тремтіло, щоки палали, ноги налилися свинцем, а сама вона ледь на них трималася.

— Це тобі дякую, — промовив Дейм. Торкнувшись губами губ Хейлі й з неохотою відпустивши її руку, він зник у темряві. А дівчина ще довго стояла на ганку, відчуваючи жар від бажання. Нічний вітерець охолодив її розпашіле тіло. Замерзнувши, Хейлі обхопила себе руками. Подивившись на зоряне небо, вона щасливо усміхнулася і вирішила, що вже час зайти в будинок.