Глава 9

Хейлі, увійшовши в будинок і закривши за собою двері, притулилася до них спиною. Це був справді незабутній вечір. Вона прикрила тремтячі вії, її губи розпливлися в блаженній усмішці, а на щоках грав рум'янець — найкраще свідчення чудово проведеного часу.

— Я бачу, вечір пройшов на ура, чи не так? — Посміхаючись, зауважила Валері. Такий стан сестри був для неї справжньою втіхою. Схрестивши руки на грудях, вона хитро примружилася, їй були цікаві подробиці. Того, що вона спостерігала за вікном, з хвилюванням чекаючи сестру, їй було мало.

— Так, — повернувши голову і все так само всміхаючись, тихо промовила Хейлі.

— Розповіси? — Зацікавленим тоном запитала Валері.

— Добре, ходімо в кімнату, — та відштовхнулася від дверей і, взявши Вел за руки, озираючись назад, щоб не вдаритися об щось, повела її до вітальні. Зручно влаштувавшись на дивані, Хейлі почала розповідати Валері про вечір. Приховавши деякі деталі.

— Я за тебе дуже рада, — усміхаючись, сказала Валері, коли Хейлі закінчила розповідь.

— І я, — посмішка не сходила з обличчя щасливої дівчини.

— Біжи спати, мрійниця, — сміючись, промовила старша сестра.

— Добре, — Хейлі була в занадто гарному настрої, щоб сперечатися з Валері. У своїй кімнаті вона повільно роздяглася і лягла під ковдру. Закривши очі, дівчина прокручувала всі деталі цього вечора. Голос Деймона все ще звучав у її голові, смак його поцілунку все ще горів на губах. Поринувши в солодкі мрії, вона не помітила, як заснула.

Під ранок Хейлі наснився Деймон. Вона бачила себе сплячою, а він, наблизившись до неї, ніжно прошепотів: «Доброго ранку». Потім посміхнувся й розтанув, як ранковий туман. Дівчина різко розплющила очі. Сонце несміливо пробивалося крізь закриті штори. Хейлі подивилася на годинник. Вперше вона прокинулася так рано. Бадьоро підхопившись з ліжка, дівчина відчинила вікно, посміхнувшись новому дню, почала одягатися. Зробивши високий хвіст, Хейлі спустилася вниз.

— Пів на сьому, і ти вже на ногах? — Здивувалася Валері. — Хто ти й що зробила з моєю сестрою?

— Доброго ранку, — Хейлі всміхнулася та обійняла дівчину. Насипавши собі пластівців, вона з апетитом почала їсти.

— Сніданок? — Валері поклала долоню на чоло сестри. — Ти не захворіла? Встала рано, повноцінно снідаєш.

— Просто я закохана, — радісно відповіла Хейлі.

— Зазвичай у закоханих апетит пропадає, — промовила Валері, спостерігаючи, як її сестра після пластівців почала намащувати тости джемом.

— Як бачиш, у мене все навпаки, — сказала дівчина, з апетитом відкушуючи тост і запиваючи його апельсиновим соком.

— Я тільки рада, — Валері чмокнула сестру в маківку і, взявши намащений тост, сіла поруч.

Хейлі заплющила очі від задоволення. Закінчивши сніданок, вона попрощалася з сестрою, відмовившись, щоб та її підвезла. Вийшовши з будинку й на ходу перевіряючи, чи все взяла, Хейл помітила Деймона, який стояв біля дерева. Він дивився на неї, схрестивши руки на грудях. Помітивши його, Хейлі не змогла стримати широкої усмішки та підійшла до нього.

— Ти давно тут? — Запитала вона, м'яко цілуючи його.

— Дивлячись, як розглядати: з погляду вічності, одна мить, а в рамках людського часу близько сорока хвилин, — всміхаючись, відповів вампір. Дівчина з цікавістю поглянула на нього. По дорозі до школи Деймон обережно обіймав її за плечі. Вони йшли, мовчки вдихаючи свіже ранкове повітря.

У школі все йшло своїм розміреним ходом: уроки, розмови про минулий бал, для всіх все було як і раніше, але тільки не для Хейлі. Для неї уроки тягнулися довго, а перерви були занадто короткі, її нестримно тягнуло до Деймона. Їй було критично мало тих коротких, багатозначних для них двох поглядів, якими вони обмінювалися час від часу. І сильної руки, яка міцно, але дбайливо стискала її долоню під партою.

Після всіх уроків вони вийшли, тримаючись за руки й переплітаючи пальці.

— Ти снився мені сьогодні, — поділилася Хейлі, притискаючись до Деймона.

— Невже? — Підняв брови хлопець, загадково посміхаючись.

— Що? Чому ти так дивишся? — Здивувалася дівчина.

— Це був не зовсім сон, я проник у твою свідомість, — зізнався вампір.

— Але як? — Шоковано запитала Хейлі.

— Я проник у твою підсвідомість і направив свої думки до тебе, — пояснив Деймон.

— То це ти мене розбудив?! — Хейлі жартома вдарила Деймона по плечу.

— Я хотів побачити тебе, — сміючись, відповів Дейм, хапаючи її в обійми.

— Справді? — широко всміхнулася Хейлі.

— Чесне вампірське, — Деймон притягнув її та поцілував.

— Тоді буди мене завжди, — попросила вона, цілуючи його у відповідь.

Деймонт та Хейлі мило розмовляли аж до самого будинку, не помічаючи, що за ними стежать. Коли вони розпрощалися і розійшлися, з-за дерева вийшла дівчина. Руде волосся її переливалося на сонці, темно-зелені очі горіли злим вогнем. Незнайомка пильно дивилася на будинок Хейлі. Стиснувши руку в кулак, вона стукнула по дереву, залишивши на ньому невелику вм'ятину. Ще раз подивившись на будинок, вона тихо пішла.