Глава 6

Хейлі встала досить рано. Вона погано виспалася, бо цієї ночі їй снився чийсь пронизливий, оглушливий крик. Їй здавалося, що це були батьки. Думаючи про напівзабутий сон, Хейлі почала одягатися, а потім і збирати рюкзак.

— Так, вербена, кілки... здається, все, — сказала вона сама собі, ретельно перевіряючи вміст рюкзака. Їй зовсім не хотілося щось упустити.

Хейлі спустилася вниз. На дивані біля телевізора сиділа Валері. Намагаючись не шуміти й не привертати уваги сестри, Хейлі почала пробиратися в коридор.

— Хейлі? Куди ти зібралася? Поясни мені, будь ласка, що вчора було? Щось тебе турбує? — Дзвінкий голос сестри налякав дівчину. Здригнувшись, вона подивилася на Валері. Та все також дивилася в телевізор, і лише тремтячі вилиці видавали її напругу.

— Я ж пояснювала. Не можу тобі розповісти, але одній людині терміново потрібна моя допомога, — Хейлі намагалася переконати себе, що вона не робить нічого поганого. Адже вбити вампіра — це законно?

Валері, не вимикаючи телевізор, встала з дивана і підійшла до сестри. Вона дивилася Хейлі прямо в очі. У молодшої по шкірі пробігли мурашки від такого уважного погляду, він немов дивився всередину неї.

— Якій людині, Хейлі?! Ти мене з розуму зведеш! — Валері схопила сестру за руку, не витримуючи. — Я нікуди тебе не відпущу, поки ти мені все не розповіси! Що це за секрети від рідної сестри?! — Вона була засмучена та одночасно вкрай роздратована.

— Валері, не питай мене ні про що, — благально подивилася на старшу сестру Хейлі. — Я все одно не можу тобі розповісти.

— Як це — не питати?! — Обурилася вона. — Я несу за тебе відповідальність, на мені лежить турбота про твою безпеку!

— Про це не хвилюйся, я не наражаю себе на небезпеку, — і не змигнувши оком, збрехала дівчина. Скориставшись нерішучістю, що з'явилася в погляді сестри, вона швидко вибігла з дому, не даючи Валері й шансу запитати або сказати ще щось.

— Хейлі, повернися! — Долинув до дівчини крик Вел, але вона не зупинилася і навіть не озирнулася.

На душі у Хейлі було важко через те, що вона обманювала Валері, але разом з тим, не могла ж вона розкрити їй таємницю! Незабаром Хейл опинилася біля будинку Деймона і мало не зіткнулася з самим вампіром. Миттю сховавшись за стіною, Хейлі стала спостерігати. Хлопець прямував до занедбаного кладовища. Почекавши, поки він зникне з поля зору, дівчина обережно, щоб Деймон не помітив, пішла тією ж дорогою. Шлях до кладовища здавався занедбаним, попри те, що туди часто ходили родичі померлих людей. Воно розташовувалося у великому гаю, багато могил були не прибрані, заросли травою і бур'янами так, що хрестів не було видно. Деякі ж, навпаки, були пишно й урочисто прикрашені штучними квітами та готичними вінками.

Деймон приліг у траву на галявині, яку не використовували для поховання. Він прикрив очі й став вслухатися. Хейлі в цей момент стояла за деревом і чекала від нього подальших дій. Неакуратно переступивши з ноги на ногу, вона встала на суху гілку, і та з гучним тріском переламалася навпіл.

— Дідько, — тихо вилаялася вона. Різко розвернувшись, натрапила на Деймона. Схиливши голову набік, він уважно розглядав її. Очі вампіра випромінювали холод, а губи щільно стиснулися від ледь стримуваної люті. Примружившись, він нахилився до обличчя дівчини так, що їхні очі опинилися на одному рівні.

— Ти зараз же підеш додому і будеш вчити уроки, як зразкова школярка, назавжди забувши про існування вампірів, — тихо і проникливо промовив Деймон.

— Вербена, — з викликом відгукнулася Хейлі, намагаючись не усміхатися, помітивши миттєву розгубленість на обличчі Дейма.

— Тоді ти зараз же повернешся додому, інакше я застосую силу, — схопивши за руку, хлопець потягнув її до виходу з кладовища.

— Я не твоя власність, Деймоне! — Вирвавши руку, вона подивилася на вампіра таким пронизливим поглядом, наче хотіла спопелити на місці.

— Ти ходяча їжа, — очі Деймона налилися кров'ю, оголивши ікла, він видав загрозливий рик. Схопивши дівчину, він притиснув її до дерева. Жах, що промайнув в очах Хейлі, змусив схаменутися. Прийнявши колишній вигляд, він докірливо подивився на неї.

— Вампіри не казкові персонажі, тут немає романтики, Хейлі. Найчастіше вампіри — кровожерливі вбивці й виглядають саме так, яким був я секунду тому. Тільки вони не настільки гуманні, — він злегка доторкнувся до її підборіддя, піднімаючи його. — Що я тобі казав минулого разу?

— Деймоне, я просто... — Хейлі вже пошкодувала, що була настільки легковажною. Але ж вона діяла з найкращих мотивів.

— Що я тобі казав, Хейлі? — Холодно перепитав Деймон, струснувши її за плечі. — Я казав тобі, що це небезпечно. А тепер — йди.

Окинувши його поглядом і піднявши сумку, що впала на траву, Хейлі швидким кроком пішла геть. Але не встигла вона сховатися за воротами кладовища, як чиясь рука мертвою хваткою обхопила шию. Намагаючись звільнитися і вдихнути трохи повітря, Хейлі краєм ока побачила тінь. У ту ж секунду рука, що стискала її, розтиснулася. Дівчина, швидко відбігши вбік, побачила Деймона, що стояв навпроти монстра в людській подобі. Ця істота виявилася більше схожа на скелет, обтягнутий сірою шкірою. Впалі щоки здригнулися, і яскраво-червоні губи викривилися в посмішці. Його ікла були набагато довші, ніж у звичайних людей, і Хейлі зрозуміла — ще один вампір.

Страшний монстр з люттю накинувся на Деймона, але тут же був повалений сильнішим суперником на траву. Перевівши погляд, Хейлі побачила в руках Дейма щось темне. З жахом вона зрозуміла, що це було серце. Серце, яке кілька секунд тому билося, нехай і в вампірському тілі. Тепер з вирваного з грудей органу стікала кров, фарбуючи траву в бурий колір. Крик жаху, що рвався назовні, Хейлі з силою придушила, закривши руками рот. Повернувшись у протилежну від небезпечного однокласника сторону, вона побігла, не розбираючи дороги. Спотикаючись об надгробні камені, плутаючись у високій траві, дівчина намагалася якомога швидше покинути страшне місце. Сльози застилали очі, і вона насилу бачила обриси предметів.

— Хейлі! — Руки Деймоа схопили її, не даючи вирватися.

— Ти! Ти вбив його! — Неспромога стримати сльози, крізь ридання вичавила вона.

— Я вбив його. Вампіра, Хейлі, — взявши в долоні її обличчя, він з жалем заглянув дівчині в очі.

— Але ти теж вампір! — Хейлі трясло так, що вона не відчувала свого тіла, воно немов не належало їй. Так страшно не було навіть тоді, коли вона дізналася правду про Деймона.

— Чш-ш-ш, я був змушений, — міцно обійнявши, Дейм гладив її по волоссю. — Інакше він убив би тебе.

— Відпусти мене, дозволь мені піти, Деймоне! — Хейлі почала вириватися, вона хотіла піти й забути побачене. Але хіба таке можна забути?

— Тихіше, все добре, я відведу тебе додому, — стиснувши її плечі, Деймон подивився на дівчину і слабо всміхнувся. — Бачиш, це зовсім не романтично.

Взявши раптом ослаблу дівчину на руки, Деймон попрямував до виходу з кладовища. За мить вони вже були біля будинку Хейлі. Опустивши Хейл на землю, вампір стурбовано оглянув її. Дівчина була ще бліда, але колишнього жаху в очах і тремтіння в тілі не було — вона приходила до тями.

— Спробуй заснути, — дбайливо промовив Деймон. — Тобі потрібно відпочити.

— Чому ти переживаєш за мене? — Несподівано запитала Хейлі, піднявши очі на Деймона.

— Я повинен відповідати? — Піднявши брови, тихо запитав Деймон. Питання застало його зненацька. Здавалося б, кілька миттєвостей тому вона була на межі паніки, а зараз спокійна, подібно до ясного моря в штиль.

— Деймоне, те, що сталося сьогодні, настільки божевільно, жахливо і неймовірно, але ж ти не проженеш мене? Ми зможемо... зможемо іноді бачитися? — На одному диханні промовила Хейлі. Так, їй було страшно, але усвідомлення того, що Деймона не буде поруч, чомусь приводило її в ще більший трепет.

— Мисливець не може дружити з їжею, — усміхнувшись, відповів Деймон. Він жартував, але очі були сповнені бажання. Вампір потягнувся до Хейлі, ніжно обійняв і торкнувся своїми губами її губ. Вони були солодкі та трохи вологі. Вона відповіла взаємністю, припавши до його сухих і гарячих губ. Але тут вона, усвідомивши, що робить, різко відсторонилася.

— Чому ти не послухалася мене і не залишилася вдома? — Запитав Деймон, уважно розглядаючи її.

— Хвилювалася, — тихо відповіла Хейл. — Це по-дурному, знаю, але я хвилювалася за тебе. Підкоряючись незрозумілому пориву, тепер вона сама потягнулася до хлопця.

— Ти не повинна хвилюватися за мене, — уникаючи поцілунку, промовив Деймон. — Це неправильно.

Хейлі пильно подивилася йому в очі й повернувшись, зникла в будинку. Почав накрапати дощ, який з кожною хвилиною ставав сильнішим.

— Побачимо ще, правильно це чи ні, — тихо промовила дівчина і, всміхнувшись, зачинила за собою двері.

Переодягнувшись, вона лягла в ліжко і швидко заснула під шум дощу за вікном. Недавні події вже не турбували її. Навпаки, на губах усмішка. Всю ніч їй снився Деймон.