Глава 4

Через тиждень Хейлі виписали з лікарні. Деймон більше не приходив, і вона трохи прийшовши до тями, твердо вирішила триматися від нього якомога далі — хто знає, що могло статися. Валері нічого не знала, та й навряд чи вона повірила б її розповіді. До школи Хейлі поки не ходила, тому просто лежала на дивані й дивилася фільми.

В один з таких днів, коли сестра вчилася, у двері постукали. Хейлі неохоче підвелася, повільно просунула ноги в капці та закутавшись у халат, гадаючи, хто б це міг бути, пішла відкривати. На порозі стояв Деймон. Побачивши його, дівчина відразу спробувала зачинити двері, але хлопець притримав їх.

— Хейлі! Мені потрібно поговорити з тобою, — сказав Деймон, тримаючи двері так, щоб ті не зачинилися.

Він говорив спокійним проникливим голосом, намагаючись не налякати дівчину своїм напором. Але їй було достатньо однієї його появи.

— Іди геть! — Знервовано вигукнула Хейлі. Вона була налякана, перед очима відразу виникла та жахлива картинка.

— Будь ласка, дай мені все пояснити, — Деймону було важливо переконати дівчину, що він їй не зашкодить.

— Ні! Благаю, йди! — Голос Хейлі затремтів, і сама дівчина почала тремтіти, несила опанувати себе.

— Хейлі, я не заподію тобі зла, — сказав вампір, дивлячись їй в очі. — Повір мені.

Довго не наважуючись впустити несподіваного гостя, дівчині все-таки довелося поступитися йому і відкрити двері — сили були нерівні. Хоча Деймон домігся припинення опору, і шлях у будинок був вільний, він так і залишився стояти на порозі, відчуваючи одночасно полегшення і незручність.

— Заходь, — промовила Хейлі, стиснувши губи.

— Дякую, — хлопець обережно переступив поріг.

— І навіщо ти прийшов? — Схрестивши руки, напряму поставила питання Хейлі, не бачачи сенсу тягнути лямку часу. Вона відійшла до вікна, збільшивши відстань між Деймоном.

— Я хочу, щоб ти знала, що я ніколи не заподію тобі зла, — відповів юнак, дивлячись на дівчину, яка здавалася холодною і відчуженою.

— Чому я повинна тобі вірити? — зНпитала Хейлі, нахиливши голову вправо.

— Вовк, якого я вбив... це був перевертень, — Деймон наблизився до дівчини.

— Перевертень? — Здивувалася Хейлі. — А хіба вони теж існують? Я вважала, що це все вигадки.

— Вампіри, відьми, перевертні — всі вони існують... Не пригостиш мене кавою? — Запитав Деймон, помітивши, що дівчина вже не така налякана.

— Кави? — Перепитала дівчина, піднявши темні брови. Час страху минув, тепер їй належало дізнатися чимало приголомшливого.

— Так, заодно і поговоримо. Я відповім на будь-які твої запитання, — легко усміхнувшись, відповів Деймон. Нарешті Хейл не сприймає його настільки негативно, як хвилинами раніше.

— Добре, — кивнула Хейлі. — Проходь на кухню.

Зависла незручна тиша. Дівчина дістала банку з кавою, насипала гранули в чашки та поставила чайник. Деймон сидів за столом мовчки, спостерігаючи за нею. Відчуваючи на собі погляд, Хейлі, намагаючись не обертатися, обдумувала почуте. Все було таким нереальним, якимось маренням, але не повірити в перевертнів і вампірів вона тепер не могла, адже їй довелося побачити їх на власні очі. І аргументи були занадто вагомими. Від думок відволік свист чайника. Заливши каву, Хейлі подала чашку Деймону.

— Смачна кава, — сказав Дейм, роблячи ковток.

— Дякую, — Хейлі пильно подивилася на хлопця. — То ти відповіси на всі мої запитання?

— Абсолютно на всі, — підтвердив він.

— Все, що мені відомо про вампірів — по суті, ви мертві, боїтеся сонячного світла, часнику і не відбиваєтеся в дзеркалах. Тільки ти прекрасно пересуваєшся вдень. Чому? — Запитала Хейлі.

— Є багато міфів про нас, не всі вони правдиві, — ухильно відповів на питання Деймон і відставив порожню чашку.

— Часник — це міф? — Ця розмова почала бавити Хейлі. Нагадувало інтерв'ю. З дитячими питаннями. У недитячій ситуації.

— Часник — міф, ми не боїмося його запаху, хіба що, якщо вампір ще молодий, але і молодий вампір легко звикає, — Деймон помітив, що дівчина розслабилася, а значить, був шанс, що вона почне довіряти йому.

— Дзеркала? — Продовжила допит Хейлі.

— Відбиваємося, — коротко відповів Дейм.

— А сонячне світло? — Цікавість блиснула в очах дівчини. Вона сподівалася, що хоч щось буде відповідати старим переказам.

— Правда, — кивнув хлопець, — нас захищають персні.

Деймон показав свою каблучку: вона була великою, в металевій оправі, з темно-зеленим каменем.

— Це, — сказав він, — серпентиніт.

Хейлі провела рукою по каблучці, заворожено дивлячись на неї.

— Гарний камінь, — промовила вона.

— Що тебе ще цікавить? — запитав Деймон.

— Все, що ти можеш мені розповісти, — відповіла дівчина, з готовністю дивлячись йому прямо в очі. Тепер вона остаточно осміліла і була більш-менш впевнена у своєму співрозмовнику.

— Ну що ж, — почав Деймон. — Вампіри п'ють кров — це має бути відомо. Чим старший вампір, тим він сильніший. Наша кров може зцілювати як нас, так і смертних. Але якщо людина помре з нашою кров'ю, вона стане одним з нас. Потім жертва повинна випити кров смертного для повного перетворення. Вампіра можна вбити осиковим кілком у серце, а послабити вербеною. Також вампіри можуть підкоряти за допомогою навіювання, але якщо людина носить амулет з вербеною, навіюванню вона не піддається. Ще перевертні небезпечні для нас, їх можна послабити за допомогою вовчого аконіту.

— Ти щось навіював мені? — Нахмурилася Хейлі.

— Ні, — похитав головою Деймон. — Налий, будь ласка, ще кави.

— Ще? — Спитала дівчина, збита з пантелику, але все ж налила каву в чашку Деймона.

— За допомогою кави ми зігріваємося, — пояснив хлопець. — Хейлі, я завжди буду поруч і зможу захистити тебе. Але і ти повинна бути обережною.

— Деймоне, — завагалася дівчина, трохи нахмурившись. — Я поки не можу перебувати поруч з тобою. Мені потрібно все обдумати.

— Я розумію, — вампір встав, так і не доторкнувшись до нової порції кави. Він відчув, що потрібно залишити Хейл наодинці з тією купою інформації, яку він звалив на її тендітні плечі. Дуже не просто усвідомити те, що вона побачила і дізналася. — Мені час. Хейлі, мені дуже шкода, що тобі довелося пережити все це.

Дівчина лише коротко кивнула і мовчки провела його до дверей.

— Дякую за каву, — Деймон доторкнувся до волосся Хейлі. — Будь обережна.

— Намагатимуся, — відповіла дівчина, зачиняючи за ним двері.

У голові все переплуталося. Що робити з почутою інформацією? Як тепер поводитися з ним? На ці питання не було встановлених відповідей. Потрібен час, щоб все стало на свої місця. Зараз Хейлі було ясно одне — як раніше вже не буде. Ніколи.