Глава 2

Вранці Хейлі прокинулася з дивним відчуттям, що вночі в її кімнаті хтось був. Відчуття присутності когось чужого, стороннього не відпускало. З великим зусиллям переконавши себе, що це просто їй наснилося, дівчина почала збиратися до школи. Згідно з традицією, Валері підвезла її, знову зумівши випередити час дзвінка.

Попрощавшись із сестрою, Хейлі попрямувала до свого класу.

— Хейл! — До неї підбігла Катрін — найкраща подруга. — Сьогодні вечірка у Лінсі, підеш?

— Ні, — відповіла Хейлі та поклавши сумку на парту, почала діставати книги.

— Але чому? — Примхливо запитала Катрін. — Буде весело.

— Я не можу. Вибач, Кет, але у мене немає настрою, — похитавши головою, відповіла Хейлі. Вона відчувала якусь тривогу.

— Ти все одно подумай ще раз, — наполягала подруга.

Хейлі не встигла їй нічого відповісти — продзеленчав дзвоник, сповіщаючи про початок уроку. До класу зайшов вчитель. Дейм, який сидів поруч із Хейлі, стишеним голосом поцікавився її самопочуттям.

— Я в порядку, — натягнуто посміхнувшись, ухильно відповіла дівчина.

Після останнього уроку Хейлі складала книги у свою шафку. Закриваючи дверцята, вона побачила за ними Деймона. Від несподіванки, ледь чутно скрикнувши, відсахнулася.

— Вибач, — тихо сказав хлопець, — не хотів налякати тебе.

— Все гаразд, — легко усміхнулася йому дівчина. — Ти вчора так швидко зник. Щось сталося?

— Так вийшло, — рівним тоном промовив Деймон. — Я винен, це вкрай неввічливо з мого боку.

— Нічого страшного, — промовила Хейлі.

— Ти додому? — Запитав Деймон, перевівши розмову.

— Так, — кивнула дівчина.

— Не проти, якщо я проводжу тебе? — Нахиливши голову набік, запитав юнак. — Як компенсацію за вчорашнє зникнення. Хочу виправитися.

— Не проти, — кивнувши, Хейлі повісила сумку на плече і попрямувала до виходу.

Хейлі та Дейм знову йшли через пустир. Несподівано небо різко затягнуло хмарами, повіяв холодний вітер. Мить — і почулося ледь чутне гарчання звідкись ззаду.

— Що це? — Злякано запитала Хейлі, зупинившись.

— Я піду, подивлюся, — спокійним голосом сказав Деймон, але тіло і холод погляду видавали його напругу. — А ти залишайся тут.

Тільки хлопець зник з поля зору, як Хейлі краєм ока помітила тінь. З-за кущів вийшов величезний чорний пес, схожий на вовка. Він оскалився, голосно загарчав. У Хейлі всередині все похололо. Застигнувши на місці, немов прикута, не відриваючи погляду від пса, вона лише прокричала:

— Деймоне! Деймоне!

Давно вона не відчувала такого жаху, від якого кров холоне в жилах і віднімаються ноги. Переборюючи свій страх, вона обережно почала відступати назад. Це не сподобалося тварині. Грізно заричавши, пес кинувся на дівчину. Деймон виріс ніби з-під землі, одним рухом він відкинув собаку на кілька метрів, не звертаючи уваги на її ікла. Відразу ж підвівшись, пес вишкірився на Деймона, але через пару секунд повернувся і зник там, звідки з'явився.

— Ти як? — Дейм допоміг Хейлі підвестися — від жаху вона все ж не втрималася на ногах.

— У порядку, — ледь чутно видихнула дівчина.

— Ти вся тремтиш, — м'яко сказав Деймон, зняв з себе куртку і дбайливо укутав нею Хейлі, яка тепер ще більше здавалася такою маленькою і такою беззахистною.

— Я ніколи не бачила такого пса, він... якийсь дикий, — дивлячись в одну точку перед собою, промовила дівчина. У неї підкосилися ноги, і вона точно впала б, якби хлопець не втримав її.

— Кров, — промовив Деймон, відвертаючись. Він відчував, що ще трохи — і він не зможе себе контролювати. Запах її крові зводив з розуму. — Ти поранена.

— О, я навіть не відчула, — здивувалася Хейлі, тільки зараз помітивши червону рану від укусу.

Обличчя Деймона змінилося, стало сірим, а очі потемніли.

— Що з тобою? — Стурбовано запитала дівчина, одразу помітивши зміну і поглянувши на однокласника стурбованим поглядом.

— Нічого, — мить — і Дейм знову випромінює спокій і впевненість, опанувавши свої емоції. Добре, що Хейлі цього не бачила. — Просто не переношу вид крові. Потрібно обробити твою рану. Але я не зможу тебе провести, вибач.

— Вже недалеко. Я дійду, — незадоволено відповіла Хейлі. Їй була незрозуміла поведінка юнака. Піднявши з землі сумку, вона пішла, не обертаючись.

Деймон проводжав її поглядом, видихнувши, він раптом завмер і обернувся. Неподалік стояв високий хлопець з темним волоссям до плечей, його очі були примружені, а на обличчі грала задоволена посмішка.

— Дін, яким бісовим вітром тебе занесло сюди?! — Деймон ніяк не очікував побачити його. Він приїхав сюди, в Сентрейлію, з метою почати все заново. Принаймні спробувати, але поява цього хлопця, який певним чином символізував його темне минуле, ставила все під загрозу.

— Бачу, ти не дуже радий, — удавано засмученим голосом сказав Дін. — А я, між іншим, сумував.

— Тебе давно вже чекають, — в одну мить Деймон опинився поруч і, схопивши Діна, притиснув його до дерева, — в пеклі. Ще раз питаю: що ти тут робиш? Стежиш за мною?

— Бачу, тебе це напружує, — Дін з силою відштовхнув від себе Деймона і посміхнувся. — Я поки не знаю, навіщо я тут. Придивляюся до обстановки, до людей... маленькі міста такі кумедні.

— Що б ти не задумав, — лють всередині Деймона підіймалася, готова виплеснутися на цього самовдоволеного хлопця, але він стримувався з допомогою неймовірних зусиль, — я тобі заваджу.

— Кидаєш мені виклик? — Піднявши брови, перепитав Дін. — Дуже сміливо. Що ж, ризикни.

— Краще тобі прямо зараз забиратися, — загрозливо прошипів Деймон, звузивши очі.

— Тобі встановлювати правила? — У тон йому відповів Дін, але через мить на його обличчі знову з'явилася посмішка. — Але ти не хвилюйся, буде весело, — підморгнувши Деймону, він зник між деревами.

— То ти хочеш повеселитися? — Прошепотів Дейм, дивлячись услід Діну. — Просто не в змозі відмовти в такій розкоші.

Тепер, з появою Діна, Хейлі могла бути в небезпеці, але Деймон зуміє захистити дівчину і не дозволить йому дістатися ні до неї, ні до кого-небудь ще.