"токсік фм"

Я нездара

Так, ти нездара. Я нездара. Ми всі нездари.

Це по-перше, а по-друге:

ВИ ШО ОШАЛЄЛІ?

Погоджуватись з моїми слова? Чи шо? Чи у вас нема гідності й самоповаги?

А тепер коли ми відчули гнів.

Можемо йти працювати на благо своєї цілі. Це головна думка допису. Можете повертатись до кави.

Страх, гнів, спокій та радість.

Тепер давайте подумаємо, а що нам дає сили рухатись далі. А що нам послати на хуй!

Страх – це желейка-тривожко-трусейка.

Щоб желе танцювало Має бути рух. Постійний! А то шо за фігня, желейна котя не трусь, танець не відбувається.

Тобіше це в нас пожирач енергії. Бо желе треба штовхати.

Спокій – це ми котямбики, слідкуємо за планом та тихенько його виконуємо. Все чікі-пук рівненько та добре. Або відпочиваємо.

Радість – це три-чотири години розповідати, що в тебе вийшло. Або споглядання результату. Або праця лампочкою Іллиша, напів ставки. Це мотивація. Це стартер, тобіш сірничок. Але треба дрова.

В цих емоціях ми... Тупо, стоїмо і дивимось в одну точку. До речі, води випий!

Тож і це нам не підходить, щоб досягти цілі.

І ось він наш штовхач, його Імператорське Задиристе Величність...

Гнів.

Поаплодуємо. 👏

А тепер серйозно, якщо ви не відчуваєте гнів (або щось з його спектра) ви не витримаєте конкуренцію, критику, продовжіть ряд.

Бо в фразі "Хер, я здамся". Нема не радості, не страху, не тим баш спокою.

Тож, як побороти желейку-тривожко-трусейку?

Найтите що вас злить. І використати цей вибух гормонів на свою ціль.

Прилетіла критика та заділа? Створи новий файл та пиши! Пиши "мені болить... я хочу кричати."

Але серйозно випишіть коли ти почав працювати над твором. Оці тупі трекери слів чи часу за рукописом, записані десь. Це доказ, що ти маєш сили щось робити та прогрес, що досяг.

Доказ

ТИ ЩОСЬ РОБИВ, КОЛИ ІНШИЙ Мовчав. Коли лежав.

© Мама казала мені зневіра то гріх

Все ефір на радіохвилі "токсік фм" добіг кінця. Пийте водичку.

Читайте. Пишіть. Поширюйте.

Мільйонів переглядів та гніву пережити Ще один день.