Ідея від якої я відмовилась.обережно тригери

І якого мене сюди в гори перенесли. Ага, на відпочинок в Карпати? Стою на краю — наче яру чи обриву. А вниз хто зна скільки метрів, бо крізь сніг ні чорта не видно. Як мені злізти звідси?

А) Стрибнути та сподіватися, що моя сила підхопить мене перед землею. Це зарахується як нова спроба самогубства?

Б) Спробувати левітувати — повільно полетіти вниз, сподіваючись, що моя боязнь висоти не ввімкне панічну атаку. Але не факт. І знов же зарахується?

В) Все-таки "політати", а далі зцілитися. Ну, це точно зарахуємо. Тож буде три? Ага, а потім в новому "не місцевому" одязі ходи. Ще в дурку загамселять. Хоч і так певно не в "місцевому" — чорна задріпана худі з написом "Львів" та чорні прямі джинси не в усіх світах є нормою.

І високо ж мене закинуло. Важко дихати, всюди сніг, а вітер продуває крізь джинси та худі. Пройшла трохи далі, тонучи в снігу. Серпантин. І чого питається мене в таке місце кидати, де через хурделицю не видно нічорта! Добре, хоч здохнути від охолодження складно для мене. Але ж мокро! Грьобаний сніг!

По серпантину пішки йти — дурна затія, особливо по снігу. Але інші варіанти мені не підходять. Ще й мете. Тож тонучи в снігу по коліна, а подекуди по інші стратегічні місця, попензлювала вниз.

Дурні правила. Будь тихою, Кіро, це новий світ. Бла-бла. Користуйся силою, але маскуйся. Тут камер нема — від кого маскуватися, Хаосе? Я й так найтихіша серед мого виводку. Он, Сармат більше гівна робить. А мені зась?

Скриплячий звук?

Це що було? НЛО? А? Карета? Мої благодійники! Боже, бережи вас! От зараз з цих гір спущусь з ними — і підемо досліджувати нормально новий світ.

От скажіть, чим Хаосу не сподобалося моє життя — між іншим, у нашому релігійному "раю". Що мене сюди висрали? Знов апокаліпсис? Чом я?

От згадуючи... Я в минулому світі досягла висот богині — і це з відьми. І з мертвими розмовляла, і погодою керувала. І навіть шкода, що наші реформи провели в моєму світі — щоб такі як я не лякали звичайних людей. Тобто через страх, що я збожеволію. Що, звичайно, факт. Але все одно дуже образливо.

І чого вони так довго їдуть? Я тут зараз президентів України згадувати почну.

Тож мені знову, просто знову, довелося тоді вчинити ритуальне "самогубство" задля світового блага. Аж очі на це закотила.

Якщо перший раз сил мені не вистачало — бо банально була звичайною слабкою відьмою Хаосу — то вдруге, коли я поглинула сили наших скажених сусідів, стався різкий стрибок. І тепер я — і деміург, і знищувачка, і... Дуже приємно, Мері Сью.

Кучер мене побачив та зупинився, а я швидко залізла всередину. Маскуйся-маскуйся, тьфу. Я головне правило не порушую — не вбивати невинних — а все інше на мій розсуд. Задовбали.

Все одно прийдеться затирати пам'ять цим бідолагам. Бо моя одежа сильно виділяється. А всередині — краса початку ХХ століття. Сидіння тверді, незручні, а карету хитало так, що є вірогідність нудоти. Сильної. От вершина моєї мрії на сьогодні — проблюватися від захитування та запаху навколишніх людей. І чого вони смердять? Чи їх попитати?

Ой ні, не хочу. І зуби чорні. Ще б не захворіти чимось. І розумію, що зцілюся, але я манала. Ще воші, певно, є. Фу. Початок "відпустки", зашібісь.

Чому мені мапу не дали? Я вже була б на морі. Чорт, терпіти через незнання устрою світу таку... такий... Піздец. Фу. Та за що?

А в "раю" було чудово: відпочивай, твори, і ні про що не думай. А тепер знов новий дивний світ і тільки одну настанову дали — проживи це життя як заманеться, без обмежень. Знов якісь накази та недомовки. Краще б вже як військовим — чіткі інструкції та накази.

— Як думаєш, та дівка зможе здорового нащадка дати, а не знов дівчинку? — спитав старший дід у молодика.

Мої думки краще не описувати. Одяг ваш мені не подобається — занадто схоже на моду едварді анської епохи. Але слухати доводиться.

— Куди дінеться? Її з будинку виженуть, якщо дівчинка буде, — палко відповів молодик.

І головне — старий хрич тільки кивнув на такі заяви. А я стиснула руки в кулаки. Хочеться на шиї, деяких людей. Ага, а потім мило шукай руки мити.

Стримувалась від завдання тяжких тілесних за ледве... увесь залишок поїздки.

Доїхали до міста. Низькі двоповерхові будинки — цегляні, з високими вікнами, що вражають різноманіттям форм. Дорога викладена бруківкою, ліхтарі — газові, світло тремтить у вечірній мряці.

Краще б я була тупа та не розуміла, на якій стадії розвитку цей світ. Початок ХХ століття. Антисанітарія та промислова революція. Жінки в сукнях, а про фемінізм тут, певно, і не чули. Чорт, краса — хоч вішайся. І я маю прожити тут класне, цікаве життя? Я згодна на ще одне самогубство. Навіть знову вести блог про Хаос. Рятуйте, блять.

Але поверніть мене в світ з технологіями. Чи на коліна впасти та заплакати, але чорт — потім все прати. Й колін запасних нема, ці потім нитимуть. Проте вірогідність мого повернення до "раю" дуже низька. Ще не зрозуміло — чи не на роботу мене викинули.

Усюди бруківка. От як мені все дізнатися та не порушити правило "не на шкодь"? Я ж і мозок спалити можу, якщо когось спіймаю для "допиту". Смішно те, що дрібне шкідництво дозволено — бити несильно можна, але жодної капітальної шкоди. Трохи пройшлася, щоб ще щось корисне дізнатися. Їбучий сніг. На мене летить сніжок. Спинила силою, а дитина вже втекла, котра кинула. Чи зробити, щоб вона перечепилася об власні ноги? Нахилила голову на бік.

Крик:

— Бойова магічка! Тікайте!

Хтось тицьнув пальцем. Серйозно? Спинити сніжок — це бойова магія? Тут, дебілка, що апокаліпсис влаштовує по наказу... А ви за сніжок психуєте? Це що за стандарти магії такі?

Мене схопили за руки. Сука, не вбий! Не пручаюсь. Пара бугаїв з місцевої ментовки скрутили.

— Хто така? Диплом показуй!

А я — істота Хаосу! Який, в сраку-мотику, диплом? НЕ НА ШКОДЬ! Треба мовчати.

І зламати б їм шиї, але занадто мало інформації. Доведеться здатися, поки що. Не пручалась — і тому затягли мене в місцевий "обізянік". Але їхня самовпевненість мене збентежила. Чи не відчули "керівництво"?

Інтер'єр — як з наших дешевих фільмів. Стіни побілені, купа столів та секретерів, туман диму від люльок та сморід. Білий верх, темний низ — меблі та люди під один колір. На підлогу взагалі краще не дивитись.

Контингент там прям колоритний. Навіть у наших дешевих фільмах таких нема. Морди — або відгодовані, або вивчай кістки та м'язи обличчя, або порізані з різними ступенями загоєння тих шрамів. Аж відчувається вайб безтурботного життя. Великий Хаосе, та за що?

Довго сиділа в кабінеті слідчих. Довелось брехати, що з сусіднього королівства. От ми й знаємо: ні революцій, ні світових воєн не було — тож всюди монархія. Клас. Тобто я без грошей, без знань — у такій халепі.

Місцева номенклатура виявила, що я "типу магічка", але "їхній гугл" мене не впізнав. Звичайно — я і в Україні тричі загиблою вважаюсь, чи не три? Чорт, треба порахувати.

І вердикт "ментури"... Барабанний дріб... Магічна академія.

А чого така щедрість і чому не депортація? Шо за придурошність?

Спитала ціну навчання — відповіли: безкоштовно. Отже десь западло! Тобто ти, дівчинко, будеш хорошою хвойдою для когось в кінці. Чи інкубатором. Цікавенько. Але поки це теорії мого мозку.

А вирішили мене до ранку в камері тримати — дякую, одиночна.

Лавка, відро на ланцюгу, відсутність вікон. Краса. І знов білий верх, чорний низ.

Сіла — і знов радіо з думок. А ніч яка яскрава в камері. Аж очі закотила. Чи з великої кількості скалічених почати нове життя? В моєму віці це не комільфо, але цікаво — чи вийшло б? Бо якщо мене на геноцид відправили — були б вказівки. Кого та як!

Бо в моєму світі сам Хаос захищав невинних від свавілля своїх істот. І покарання було специфічним — таке, що точно відбивало бажання безпідставного вбивства. Поглинання сил назад у Хаос, а ти залишався живий з купою хвороб, що стрімко розвивалися, та вічним болем. І не факт, що швидко помреш. Вічна агонія. Фу.

Охоронець стоїть — дивиться на мене. Я знаю твої гидкі думки, тварюко. Залізла в голову, а він вже собі придумав, у який спосіб мене згвалтує.

Від люті наказую взяти ніж для паперу та приставити до горла. Він робить собі першу подряпину.

Єбать?!

І він це виконує!? Тобто сам Хаос мене благословив на геноцид? Або цей світ скоро загине, і це мені подарунок — мол, відіграйся за всю несправедливість. Або я не розумію, що відбувається. Чому відразу не казати, навіщо та куди мене відправляють?

Клацнула пальцями — і придурок втратив свідомість. Чорт, я не готова до геноциду, чергового. Чом знов я? І прямого наказу не було!? Шо за чухня?

Спиняємо паніку та злість. Видихаємо. Сідаємо на лавку та думаємо.

Можна вибратись красиво, швидко, але криваво. Це приверне багато зайвої уваги — й так "бойова магічка". Он, в попередніх світах місцеві і урагани на мене натравлювали. Про спалення краще не згадувать — досі фантомний штин переслідує.

Академія — хороший варіант. Вбивати нікого не треба, дах над головою, можливо, час на адаптування. Отже, пливемо за течією. Хуйове рішення... але хоч якесь.

І спинити б спогади про рідний край, про неньку Україну, про Харків та Одесу. Про вимір Хаосу. Але ні — так і просиділа в тиші спогадів, поки не прийшов ще охоронець та першого не розбудив. Їбуче радіо "думки FM".

Добре, що перший — пияка — тхнув алкоголем. Тому мене навіть не запідозрили в його "не кондиції". А перший охоронець щось базікав про те, що це я його так.

— Хто ж вам повірить, пане?— сказала максимально тихо, бо мій язик іноді швидше мізків.

Другий його аж вдарив в пику та сказав, що то неможливо через будову камери. Отже, блокує місцеву магію.

Це що — у "місцевої магічки" не вийшло б чарувати, сидячи тут? Навіть захиститись не вийшло б. Гніди! Бідолашні місцеві магічки! Певно, статистика згвалтувань тут дика? Яка статистика в такі темні часи, Кіро, блять? Мізки вмикай!

Отже план поки — сидимо та не висовуємось. Але ці двоє мені зараз усе розкажуть... Якщо під "не нашкодь" не підходять.

— Ну шо... Ніхуя не шановні. Які ваші магічні сили?

— Ми можемо перетворитись у дракона.

— У вогнедишного?

— Ні, але ми керуємо вогнем. Ось.

І молодший охоронець показав кульку — блять, тенісну кульку вогню. Жарти про 20 см, геть! Геть, кажу! Сука, якщо мене почули в інших кабінетах. Я не вина!

Чорт. Це ж піздец. Ваш світ або гине і тому не продукує магічну енергію — або я нічого не розумію.

А основна сила тут — ритуали, підключення до лей-ліній, алхімія з артефактами. Прокачене віканство. Тобто як у нашому вимірі всі, наче ворожки діють — тільки тут є фізичний прояв цієї магії. О, тепер зрозуміло, чому така паніка сталась, коли я сніжок спинила.

Отже, гине цей світ.

А час невпинний — бо я його плин не помітила за думками, що щось тут не сходиться. Чи інтуїція хоче мені щось сказати?

Це щоб очистити мої вічно забиті нотатки😅