2

Десь-не-десь лежали на землі дерева-великани, підриті й поборені віком або й розколені громом. Спочиваючи в траві, були зверху оброслі мохом, а всередині порожні й порохняві. Біля них буяла молода деревина, в долині — широкогалуза, а вгорі — струнка й повна молодечої гнучкості. Спів птахів — рідко чути.

Тут панувала всюди таємна тишина. Царювала розкіш у вегетації, краса в барвах флори, а на горах таке багатство зелені, що якось аж пригноблювало.

Зелено-брунатний високий по коліна мох буяв, ніколи не тиканий, лагідними хвилями у мокрявій землі пралісу. З нього не надто густо виринали сосни, котрих вік можна було вгадати, але красу й об'єм їх годі було змалювати.

"Лотос вирваний, то чи можна врятувати зруйноване? Подумай сам, виродку, навіщо ти розбив дорогоцінний сенс краси. Сила природи наздожене тебе десь за обрієм на краю гори, тільки зроби хибний крок, і ти втратиш все, що мав. Земля обвалиться з під ніг й ти потрапиш у безодню помилок, що зруйнують все створене. Ось така реальність кривди, того, що не належить тобі. Як зірваний лотос, що впав пелюсткою на ваше взуття з останньої колекції бренду. Спроба прибрати бруд який яскраво засяє на сторінках історії, яку розповість твоя донька у наступному всесвіті."

— Чому слова оповіді такі моторошні? - питання передалось із уст в уста кожному, хто уважно слухав.

— Навіть зодягнувшись в яскраві шати й говорячи безліч скарг у сторону природи, ви ніколи не зрозумієте сутність почвар й потворності людини в цьому світі, де вона наче торнадо вбиває все на своєму шляху заради власного комфортного існування.