Розділ третій. Жарт

— О-о, — тягне гладка жінка, хитаючи головою, — вони тобі хіба не сказали? Пішли кудись святкувати. І ти йди собі з Богом. Пошукай, мо’, де їх знайдеш.

Дівчина ледь помітно починає тремтіти від цих слів. З хати долинають приглушене хихотіння й жвава музика. Коли наша замовниця намагається зазирнути жінці через плече, та причиняє двері й стає ще червонішою, ніж була.

— Здається, вони там, — наче виправдовується дівчина, сумно дивлячись матері іменинника просто в очі.

— Кажу тобі, немає нікого! Ти диви, брехуху з мене робить! — аж пихтить матінка. — Йди собі від гріха!

А тоді жінка просто зачиняє двері перед носом бідолашної. Музика стає ще гучнішою, а регіт стоїть такий, що аж вікна тремтять.

Дівчина стоїть непорушно. Уся тремтить від гіркого розчарування. Її запросили заради жарту. Просто щоб показати її місце. Вона не гідна бути серед них.

Даремно вона тікала від бабці. Краще б послухалася й не пішла. Принаймні тоді ще могла б вірити, що на неї чекали.

І раптом вона зривається з місця й біжить геть. Уся в сльозах і відчаї.

— Не думаю, — озивається мій компаньйон, — що вона передумає.

— У неї є ще три дні, — сухо відповідаю я, намагаючись не дивитися на його вдоволену усмішку.

***

Наступного дня ми йдемо слідом за нашою замовницею до школи. Попри сльози й безсонну ніч, вона все одно вирушає на навчання, наче нічого не сталося. 

У класі лунають сміх і дзвінкі голоси підлітків. Та варто дівчині переступити поріг, як усі вмить замовкають, втуплюючи в неї свої лукаві погляди.

Втім, вона тримається гідно. Спокійно прямує до своєї парти й сідає, дістаючи зі старого портфеля книжки.

І раптом клас вибухає диким реготом. Усі явно насміхаються з неї, висміюючи той безглуздий жарт. Вони покликали — а вона прийшла. І це має бути смішно?

— Здається, вона не дуже популярна, — недоречно жартівливо промовляє мій компаньйон. — Дивись, зараз розплачеться.

Проте все, що я можу, — це проігнорувати його слова. Я вищий за нього, адже моя душа отримала покарання понад сотню років тому. Втім, я не можу дозволити собі слабкість і заступатися за кожного клієнта. Інакше давно б збожеволів. Залишається тільки чекати, коли я нарешті здихаюся цього виродка й знову працюватиму сам.

— О, пробач-пробач! — бридко-солодким голосом промовляє юнак, підійшовши до нашої замовниці. — Ой, точно! Я ж зовсім забув тобі сказати! Ми в останню мить вирішили святкувати на природі! — Він награно ляскає себе долонею по чолу. — Геть із голови вилетіло! Ти ж не образилася, правда? 

А решта регоче ще дужче. Проблеми підлітків інколи здаються такими дивними й несуттєвими, проте для них у цю мить зупиняється цілий світ.

Я бачу, як тьмяніє погляд дівчини, коли хлопець обертається, аби отримати підтримку класу. Сьогодні він став трохи популярнішим, трохи вищим за неї… Але тільки тому, що наступив на неї й піднявся.

— Хіба ви не були в хаті, коли я прийшла? — мляво промовляє бідолашна, а тоді з гідним викликом зазирає хлопцю в очі.

Чомусь я відчуваю в ній стрижень, попри все, що їй доводиться терпіти. У неї є шанс уникнути прокляття.

— Що? — доволі по-акторськи дивується хлопець. — Нас не було в хаті! Кажу ж тобі…

— Хіба такому, як ти, не вистачає сміливості сказати все в очі, а не реготати за спиною, мов останній боягуз?

А вона мені навіть подобається. Їй байдуже до його жалюгідних виправдань.

Хлопець від несподіванки аж грає жовнами. Певно, не думав, що дівчина здатна дати відсіч. Він мовчить і зиркає навсібіч, вкотре намагаючись відшукати підтримку. А вона очей із нього не зводить.

Трясця. І чому ти вирішила, що саме такий метод — найкращий? Чому звернулася до мене?

Я мимоволі зиркаю в бік справжньої жертви її помсти, а тоді важко зітхаю. Їм здається, що весь світ ділиться лише на чорне й біле. Вони навіть не уявляють, що існують і інші відтінки. Іноді здається, що виходу немає. Але вихід є завжди. Поки ти не перетнеш межу.

— То йому вона прагне помститися? Я не розумію, — запитує мій компаньйон, виказуючи відверту нудьгу в голосі, а тоді зітхає, ніби це видовище вже йому набридло. — Він їй розбив серце, а вона його — на той світ?

— Хіба помітно, що вона бодай якось ним зацікавлена? — холодно промовляю я. — Тобі б слід навчитися бачити далі власного носа.

Він здивовано вигинає брову, але не встигає нічого сказати. До класу заходить учителька, і всі мовчки займають свої місця.