8.

Третього числа, ближче до вечора, повернувся Матвій.

Я хотів його зустріти, але він відмовився й приїхав просто до мене додому. А коли переступив поріг моєї квартири, я раптом зрозумів: не завжди варто чіплятися за минуле.

Так, я знав його не дуже добре, як колись знав Макса. Так, міг обпектися. Але я хотів спробувати. І це, мабуть, було найважливішим усвідомленням, яке дав мені цей Новий рік — життя не завмерло в одній точці.

— Привіт, — сказав він трохи стримано. У мережі ми були значно сміливішими, ніж у реальності.

Хоча мені страшенно хотілося роздягнути його просто тут і зараз.

— Привіт, — я взяв його за пояс і втягнув у квартиру, а потім поцілував. — Я скучив.

— Справді?

— Ми з Лілою змагалися, хто сильніше хоче тебе побачити.

Матвій засміявся.

— Вперше мені було не нудно повертатися додому.

— Чому?

— Бо я знав, що побачу тебе. Думав про тебе, коли дивився в ілюмінатор на хмари. І уявляв нашу зустріч.

Я одразу уявив його в літаку — задумливого, трохи сумного, відстороненого, а за вікном нескінченне небо. Але мене приваблювала в ньому не лише зовнішність. Він дозволив мені зазирнути трохи глибше у себе, і я був йому за це вдячний.

Той ледь помітний смуток, який він навіть не намагався приховати, робив його живим. Не пласким. У нас обох було минуле, свій багаж, але нас усе одно тягнуло одне до одного, наче магнітом.

— Ти ж зайдеш? Я знаю, переліт був довгим, але не можу тебе зараз відпустити.

— Так. Зайду. У мене є подарунок.

Матвій стягнув куртку, і я забрав її. Собаки вже давно вискочили в коридор, але чемно дозволяли мені спершу привітатися з ним, перш ніж окупувати всю його увагу.

Він дістав невелику коробочку, і я вже подумав, що там буде щось пафосне й дороге. Але всередині виявилася скляна куля зі снігом і маленькою ялинкою.

Звичайний новорічний сувенір.

— Я вирішив, що якщо в тебе знову не буде святкового настрою, то хоча б залишиться ця ялинка, — сказав Матвій і подивився на мене так, ніби нагадав про нашу прогулянку ярмарком.

І я ж нічого йому не купив. Бовдур.

Ми сіли на диван, і Ліла тут же влаштувалася в нього на колінах, крутячи хвостом, мов дзиґа. Скучила. І я її чудово розумів.

— Наступний Новий рік ти проведеш зі мною?

— Не зарано загадувати?

— Просто май це на увазі.

— У нас ще є Старе Різдво. І я хотів запросити вас із Псом до себе. Але зараз у мене важливіше питання.

Я насторожився.

— Важливіше?

Матвій обережно спустив Лілу на підлогу й подивився на мене. Скляна куля в моїх руках здавалася теплою, хоча це, мабуть, було лише відбиття його долонь.

Він забрав її, сів мені на коліна верхи й поцілував.

— Щодо сексу? — тихо спитав він. — Не в моїх звичках квапити, але я страшенно тебе хочу. І трохи боюся здатися несерйозним. Я запав на тебе ще тоді, коли ти вперше прийшов до мене з Псом — похмурий, розгублений і шокований розмірами моєї мальтипу.

— На фото вона здавалася більшою, — виправдався я, обережно ковзаючи долонями по його стегнах.

— Вона ж дівчинка. Їй належить бути витонченою, — Матвій нахилився до мого вуха й легко прихопив зубами мочку.

— Стій, — я раптом отямився. — Що означає «запав із першої зустрічі»?

— Ну… те й означає.

— Ти, між іншим, теж виглядав не надто привітним.

— Бо боявся нарватися на гомофоба.

— Я не гомофоб.

Матвій засміявся.

— Тепер я це знаю. Але тоді — ні.

Я не витримав і перекинув його на диван, але собаки одразу почали носитися навколо нас. Пес навіть застрибнув мені на спину й обслинив шию.

— Вони думають, що ми б’ємося, — засміявся Матвій.

— І що будемо робити?

— Підемо до спальні? — запропонував я.