5.

— Якого числа ти летиш? — спитав я, коли ми повечеряли.

Матвій, на диво, справді їв, а не просто колупав виделкою картоплю для вигляду.

— Тридцятого.

— Я міг би доглянути Лілу. Та й Пес був би радий, якби вона залишилася.

— Я хотів влаштувати відеодзвінок, щоб вона хоча б віртуально мене побачила.

— У новорічну ніч? Не проблема. Просто набери мене.

Я встав приготувати каву, але весь час відчував на собі його уважний погляд.

— Можна нескромне питання?

Я обернувся. Було цікаво, що саме він запитає.

— Питай.

— Розкажи про свої стосунки.

Кава в турці вже зварилася, і я розлив її по чашках. Про Макса я не говорив ні з ким, окрім Пса. Мені здавалося, що так буде легше забути. Легше не стало, але я просто зацементував свої емоції, і усвідомлювати це було неприємно.

— Та нічого особливого. Майже п’ять років були разом, потім йому захотілося більше свободи, і ми розійшлися.

— Він зрадив?

— Не знаю. Може, й так, але я не став розбиратися. Тим більше що йому вже не хотілося нічого зберігати. А ти? Є якась історія про колишніх?

Було видно, що Матвій не хоче про це говорити, але я ж зізнався, тож тепер і йому нікуди було подітися. Із цікавістю завжди так: спитав — ділися.

— Я вдівець уже два роки. Ліла була собакою моєї дружини.

Я розгубився. Не очікував, що він був одружений. Ще й удівець. Йому ж від сили років двадцять п’ять. Два роки тому? Невже одруження через вагітність?

— Співчуваю.

— Ми не були близькими з дружиною. Так хотіли батьки. Мій батько, скажемо так, власник великого бізнесу... Шлюб був домовленістю, вона загинула в автокатастрофі. Сіла за кермо п’яною.

Уявляю, який вибух мозку стався б у мене, якби я дізнався це вже після сексу з Матвієм. Дружина. Батько. Бізнес. Вдівство.

Дивно, що він не найняв когось вигулювати Лілу, якщо його сім’я настільки заможна.

Хоча я відразу зрозумів, що він із зовсім іншого світу. Це відчувалося навіть у манерах. Виховання. Гроші. Клас.

— Я більше не спілкуюся з батьками, — додав він. — Через смерть дружини. Це була… не найприємніша історія. Тож я був би радий, якби ми закрили тему.

Невже дружина слугувала йому прикриттям? Дуже схоже на те.

— Тобто ти їдеш до Китаю на Новий рік, бо це сімейне свято? Виходить, спілкуєшся тільки із сестрою?

Матвій не відповів. Ще одна закрита тема. Батьки явно були другою його болючою точкою.

— А в тебе є сім’я? — перевів він розмову.

— Була. Сестра. Старша за мене і фактично виростила мене як мати. Вона померла.

Матвій опустив очі в чашку. Тема смерті — не найкраща для вечора, а ми примудрилися торкнутися її вже двічі.

— Вибач. Якось це зовсім не романтично.

— Зате чесно. Дякую, що відповів, — я допив каву і вирішив спитати: — То що, довіриш мені Лілу? Пес буде в захваті, якщо його подружка погостює в нас.

Матвій ніби виринув із не надто приємних думок. Ще хвилину тому переді мною сидів просто симпатичний хлопець, а тепер я раптом зазирнув трохи глибше. І це повністю змінило наше спілкування.

— Ти справді цього хочеш?

— Так. І мені буде приємно подзвонити тобі в Новорічну ніч.

Це була правда. Я хотів продовжити наше спілкування.

— У тебе навіть ялинки немає, — зауважив він, коли ми перейшли до вітальні й Матвій озирнувся.

Мене ніколи не тягнуло обвішувати квартиру гірляндами й сріблястим дощиком. Навіть іграшок не було, але раптом захотілося це виправити.

— Я якраз планував сьогодні її купити. Хочеш поїхати зі мною?

— Давай.

Ми залишили собак удома й поїхали на ярмарок. Матвієві захотілося подивитися, що там є. Місто красиво прикрасили до свят: дерев’яні кіоски пофарбували в червоне й зелене, усюди блищала мішура, а з неба сипав справжній сніг.

Час пролетів непомітно за звичайною балаканиною.

А коли ми повернулися додому на таксі, то взялися за передсвяткову метушню, і я несподівано отримав від цього величезне задоволення. Навіть більше, ніж якби ми просто провели цей час у ліжку.

Перед виходом, уже близько десятої вечора, Матвій раптом нахилився до мене біля дверей і поцілував. Без жодних слів. Просто так.

Ліла завовтузилася в нього на руках, але не заважала нам.

— Я подзвоню, — сказав він.

— Чекатиму.

Але наступні три дні від нього не було жодної звістки. І тільки тридцятого пролунав дзвінок.

— Увечері літак. І якщо ти не передумав, я все ж хочу залишити Лілу тобі.

— Ти сам приїдеш чи мені її забрати?

— Я заїду дорогою в аеропорт. Завезу її улюблені іграшки, миску та корм.

Найближчі кілька годин я буквально не знаходив собі місця, бо хотів його побачити. Пес лежав на килимі й спостерігав за моїм метущіням з боку в бік із таким виглядом, ніби засуджував цю нервозність.

Наче хотів сказати: «Ти ж мужик, зберись».

Коли пролунав дзвінок у двері, я був уже готовий вискочити зі шкіри. Сам себе накрутив цим очікуванням, хоча спочатку не хотів поспішати.

Але він мені дуже подобався. А також той спокій, який я відчував поруч із ним.

— Зайдеш? — запросив я.

Матвій кивнув і увійшов, опускаючи собаку на підлогу та скидаючи з плеча сумку. Потім підняв погляд на мене, і я першим зробив крок назустріч.

Хотів його просто нестерпно, хоча момент для цього був явно не найкращий.

Втім, Матвій обійняв мене у відповідь і сам відкрив губи для поцілунку.

Мені здавалося, що я не цілувався вже тисячу років після майже чотирьох місяців самотності. Наші губи рухалися в унісон, і я жадібно вдихав його запах — трохи туалетної води й лосьйону після гоління.

Хотілося заволодіти ним повністю. Кожною клітинкою. Губи Матвія здавалися твердими, зате язик — нестерпно гарячим.

— На мене таксі чекає, — з сумом сказав він хвилини через три, коли поцілунок трохи сповільнився. Але так і не відступив назад.

— Так. Іди, — відповів я, хоча сам не хотів його відпускати.

— Я повернуся третього числа.

— Добре.

Матвій нахилився, потріпав Лілу по загривку, а потім пішов, тихо зачинивши за собою двері. А я попрямував у ванну, бо член сам по собі не впаде, скільки його не вмовляй. Ми ж не діти.

Коли я повернувся, на телефоні вже чекало повідомлення.

«Шкода, що ти зробив це тільки зараз».

«Я просто більше не зміг терпіти».

З цього й почалося наше листування.

Воно переривалося лише тоді, коли Матвій був у літаку. А вже коли він дістався сестри й роздав подарунки племінникам, я написав йому чесно — бо хотів зрозуміти.

Матвій був самодостатнім чоловіком не лише через гроші батьків. Він явно привертав до себе багато уваги. І не тільки жіночої.

— Мені досі не віриться, що в нас до цього дійшло.

— Чому?

— Мені здається, у тебе немає відбою від шанувальників. І не лише через модельну роботу.

— Ти давно заходив на сайти знайомств?

— Давно.

Але ми обоє чудово розуміли, у чому справа.

— Я не люблю розповідати, що мені подобається в ліжку, коли не відчуваю до людини потягу. А там це доводиться робити постійно. Дратує.

— Але ж ти сам запропонував секс тоді, на кухні.

— Бо ти мені сподобався. Важко в це повірити? У тебе ж були хлопці до мене. Ти сам казав, що був закоханий у Снейпа.

Я довго думав чи писати це, але все-таки зважився.

— У мене є певні проблеми із самооцінкою після розриву.

— Чому?

— Мій колишній був качком. Стежив за тілом. Приблизно як ти. І я думаю, що це відіграло головну роль у тому, що йому захотілося більше сексу. З часом почуття притупляються, особливо коли отримуєш багато уваги збоку. Але я не приймаю зрад.

— Я стежу за тілом, бо це моя робота, а не через секс. І мені теж не дуже близькі всі ці новомодні погляди на стосунки. Якби мені не платили за зйомки, мотивації було б набагато менше. Тобі платять за те, що в тебе в голові, а мені — за мене. Правила ринку.

— І я це розумію. Але ти так і не розповів про стосунки з хлопцями. Як так сталося?

— Я завжди був таким. Скільки себе пам’ятаю. Просто дуже довго не міг зрозуміти, як саме хочу жити.

— Ти кохав?

— Як і всі. І думав, що буду щасливим. Але не склалося.

Я б дуже хотів у цей момент побачити його обличчя.

— Хочу тебе побачити, — написав я, але він зрозумів це по-своєму.

— У мене є робоче фото. У білизні. Скинути?

Матвій одразу кинув мені посилання на сайт зі спідньою білизною, буквально підриваючи мозок. Я й не сумнівався, що в нього красиве тіло, але побачити це ось так було вже занадто, особливо з огляду на те, що він сам зараз за тисячі кілометрів.

І я зовсім не думав, що після недавньої «дрочки» мені так швидко знадобиться ще одна.

— І як тобі?

— Думаю, ти й сам знаєш.

Матвій відповів кокетливими смайлами.