Розмова під нічним небом

Усе. Це була остання крапля. Я більше не міг тут залишатися ні секунди. Пити пиво, вдавати, що все круто, дивитися на щасливого Техьона... Мене просто розривало на шматки від внутрішнього болю й приниження. Образа, яку я так старанно намагався придушити, зараз просто пожирала мене живцем ізсередини.

- Хлопці, вибачте, але я, мабуть, піду, - я різко підвівся з підлоги.

Техьон миттєво вчепився в мою джинсовку: - Мін-і, ну ти чого? Не йди. Тільки ж усе почалося, давай посидимо.

- Я втомився. Чесно, дуже важкий день, - я спробував видавити подобу посмішки, але вийшов якийсь судомний оскал. - Завтра ще буде цілий день, щоб посидіти.

- Чімін-і, точно все гаразд? - стурбовано запитав Джин, уважно вдивляючись у моє обличчя.

Боже, як же я ненавидів це чортове питання. Тільки не сьогодні. Тільки не після того, як мій напис став золотим від слів «Іди нахуй».

- Усе чудово. Вибачте, гарно вам посидіти, - я швидко розвернувся, вилетів у коридор, взувся за лічені секунди й вискочив за двері, навіть не чекаючи, поки хтось піде мене проводжати.

Вже на вулиці я збагнув, який я ідіот. Намагаючись якнайшвидше втекти з тієї квартири, я забув свою теплу кофту на вішалці у Техьона. А надворі була вже глибока ніч. Температура капітально впала, і пронизливий, холодний вітер миттєво пробрав мене до кісток крізь тонку футболку.

Думки в голові кружляли хаотичним роєм, не даючи дихати. Ну чому, чому саме мені дісталися ці паскудні, брудні слова? Техьон колись у жартах казав: «Чімін, ти занадто чутливий і вразливий. Коли ти зустрінеш свого соулмейта і він скаже якусь дурість, ти просто розплачешся на місці». Тоді я лише відмахувався й казав, що він верзе дурні. Але цей придурок наче у воду дивився.

Я не розплакався там, при всіх, лише тому, що в мені ще трималася гордість. Але зараз, крокуючи темною порожньою вулицею, я відчував, як сльози самі підступають до очей. Хотілося просто добігти до своєї квартири, заритися обличчям у подушку й виплакатися за всі свої нездійснені ванільні мрії.

Тіло пробивало тремтіння - чи то від холоду, чи то від істерики. До мого будинку було хвилин десять пішки, але я вже замерз як собака. Раптом позаду почулися швидкі, важкі кроки. Хтось буквально біг за мною. Я не встиг навіть озирнутися, як на мої тремтячі плечі лягла велика, важка й неймовірно тепла чорна толстовка, що пахла сигаретним димом і дорогим парфумом.

Я різко розвернувся, скидаючи кофту з плечей, і зустрівся поглядом із Юнгі. Він стояв переді мною, важко й уривчасто дихаючи. Його попелясте волосся було розпатлане вітром, а обличчя виражало таку суміш паніки й розгубленості, що я на секунду заціпенів. Він біг за мною.

- Що тобі треба?! — злість і образа вирвалися назовні, голос зірвався на хрип.

— Чімін... — Юнгі зробив крок назустріч, важко ковтаючи повітря. — Почекай, вислухай мене, будь ласка.

— Навіщо ти приперся за мною? — я вже не контролював себе, переходячи на крик. Сльози все ж зрадницьки потекли по щоках. — Що, хочеш ще раз послати мене?! Ну давай! Скажи це ще раз, у тебе ж так блять круто виходить!

Я розумів розумом, що він біг за мною не для цього, але емоції повністю вимкнули мій мозок.

— Пробач мені, — Юнгі раптом зупинився й винувато, майже розбито опустив голову. — Я такий ідіот. Пробач мені, будь ласка.

— Пробач? — я істерично засміявся, витираючи сльози тильним боком долоні. — Для тебе це що, блять, норма життя? Спочатку обкласти хуями абсолютно незнайому людину, яка просто запитала, чи з тобою все гаразд, а потім бігти за нею й скиглити «пробач»?

— Чіміне, я правда не хотів, — Юнгі різко підняв голову й подивився мені прямо в очі. У його погляді було стільки болю й щирого каяття, що в мене всередині щось обірвалося. — Мене просто батько по телефону так довів... Він знову почав змішувати моє життя з лайном, казати, що я нікчема й нічого не зароблю своєю музикою. У мене просто планку зірвало від злості й безсилля. Коли ти підійшов і торкнувся мене, я навіть не зрозумів, хто це. Мені здалося, що це якийсь черговий перехожий лізе не в свої справи. Я просто ляпнув це на автоматі...

— Це не дає тобі права посилати людей, Юнгі! — уже тихіше, але все ще з глибокою образою сказав я. — Не такої першої зустрічі зі своїм соулмейтом я хотів. Я роками уявляв щось зовсім інше... Короче, забудь. Я втомився. Мені холодно. Я йду додому.

Я розвернувся, збираючись піти геть, але Юнгі не дозволив. Наступної миті я відчув, як великі, теплі руки міцно обхопили мене ззаду, притискаючи до його грудей. Обійми були настільки сильними й відчайдушними, наче він намагався втримати весь свій світ, який руйнувався.

Мені здалося, що в мене зараз просто зупиниться серце. Сльози ринули з очей новим потоком, я більше не міг їх стримувати. Я розвернувся в його руках обличчям до нього. Юнгі акуратно, неймовірно ніжно торкнувся моєї щоки своїми прохолодними пальцями й обережно стер гарячу сльозу. Потім він узяв мою ліву руку, переплітаючи наші пальці.

— Вибач мені, Чімін-і. Я неймовірно шкодую, що все так зіпсував, — дивлячись мені прямо в душу, прошепотів він. Його голос тремтів. — Давай... Давай почнемо все спочатку? Будь ласка.

— Що саме спочатку? — хлипаючи й не приховуючи своїх сліз, запитав я.

Дивно, але зараз мені не було соромно плакати перед ним. Поруч із ним, незважаючи на всю його недавню грубість, я раптом відчув себе в повній безпеці. Наче знайшов свій дім.

— Запитай мене. Те саме, що й тоді, — Юнгі кивнув на своє праве зап'ястя, де все ще яскраво світився золотом мій напис.

Я зглотнув клубок у горлі, витер носа рукавом його ж кофти, яку він усе-таки накинув мені на плечі, і тихо, заглядаючи в його темні очі, запитав:

— Ти в порядку?

Юнгі м'яко посміхнувся, і в його очах блиснули винуваті іскорки. Він притиснув свою долоню до моєї щоки, великим пальцем погладжуючи шкіру.

— Я буду в повному порядку. Але тільки якщо ти будеш поруч.

Я більше не міг стримувати цей емоційний вибух. Видавши якийсь незрозумілий звук, схожий на схлип, я просто з головою кинувся в його обійми, ховаючи обличчя в його шию.

Юнгі обійняв мене щосили, відриваючи від землі, і почав тихо, заспокійливо гладити мене по голові, перебираючи пальцями моє волосся. У його обіймах було настільки тепло, затишно й правильно, що вся моя глибока образа просто розчинилася в повітрі, наче її й не було. Вона стала абсолютно нікчемною порівняно з цими новими, тихими й такими щирими словами.

Мені було настільки добре, що я й не помітив, як шкіру на моєму лівому зап'ясті знову приємно обпалило теплом. Коли я згодом відсторонився й подивився на руку, то ахнув.

Старий, грубий напис «Іди нахуй» повністю зник, наче його там ніколи й не було. А на його місці, виведені красивим, акуратним золотим почерком Юнгі, світилися нові слова: «Я буду в повному порядку. Але тільки якщо ти будеш поруч».

Мабуть, доля просто вирішила дати нам другий шанс. Або ж я просто надто сильно хотів почути від нього саме це.

І знаєте що? Юнгі взагалі-то зовсім не кретин. Схоже, романтичні дорами мені таки не збрехали.