Part 8. Це кохання.

Ближче до вечора, коли всім нарешті стало краще й нестерпний ранковий біль у голові перестав ломити тіло, хлопці вирішили знову зібратися на вулиці. Цього разу ніхто не хотів шуму - сутінки принесли з собою таку бажану прохолоду й спокій. Вони розпалили велике вогнище на самому березі озера. У густій нічній тиші чулося лише мірне, затишне потріскування сухих дров, що згорали вщент, та тихий, ледь чутний шум легких хвиль, які накочувалися на пісок.

Там, біля води, було невимовно прекрасно. Чисте, свіже повітря буквально пробивало легені, приносячи полегшення після важкого дня. Огортала настільки спокійна, майже магічна атмосфера, що хотілося б сидіти отак цілу вічність, просто дивлячись на язики полум'я. У голові не залишалося жодної зайвої думки - усе навколо здавалося глибокою, колективною медитацією.

Поступово розслаблені мембери почали тихо обговорювати свій відпочинок: ділилися враженнями від краєвидів і планували, чим ще займуться в той час, який у них залишився. Кожному хотілося використати ці короткі канікули з максимальною користю та задоволенням для душі.

- До речі, я ж узяв із собою волейбольний м'яч, - раптом згадав Бан Чан. Він сперся ліктями на коліна, подаючись ближче до вогню й тепло посміхаючись. - Лежить у багажнику. Можемо завтра вдень влаштувати запеклий матч на галявині, якщо погода дозволить.

- О, це гарна ідея, — одразу ж вигукнув Хьонджин, закидаючи голову назад. - Я тільки за. Ах, так... Джисон, ти ж брав із собою гітару, вона точно десь у твоїх речах. Зіграй нам щось, будь ласка. Створіть із Ліксом правильний настрій.

- Так-так, заспівай нам свою нову пісню. Ну, ту, яку ти нещодавно написав і постійно наспівував собі під ніс у студії, - радісно підхопив Фелікс, плескаючи в долоні й очікувально дивлячись на Хана.

- О ні, хлопці, я не готовий, - Джисон миттєво зніяковів, навіть трішки засоромився й сильніше загорнувся в куртку.

Він був абсолютно не готовий до того, щоб цю пісню зараз почули всі. Навіть більше - йому було до безумства соромно. Адже кожен рядок, кожну ноту й кожен акорд він писав, думаючи про одну конкретну людину, яка зараз сиділа за кілька кроків від нього й мовчки дивилася на вогонь. Раптом він спалиться? Раптом Мінхо все зрозуміє з перших слів?

- Та годі тобі ламатися, я ж чув її краєм вуха, це реально класна пісня, - палко підтримав друга Фелікс, легенько штовхаючи його в плече. - Давай, не соромся. Марш за гітарою і заспівай її для нас.

Джисон просто не міг довго опиратися, коли всі мембери в один голос наполягали на своєму. Здавшись під їхнім тиском, він тихо підвівся, швидко вирушив до будинку, знайшов свій чохол і за хвилину повернувся до хлопців із гітарою в руках. Вмостившись на колоді трохи осторонь, він налаштував інструмент, глибоко вдихнув і, намагаючись сховати хвилювання, попередив:

- Тільки нічого такого не подумайте, добре? Це просто пісня. Звичайна вигадка.

Джисон м'яко провів пальцями по струнах, і перші звуки легко полетіли над нічним озером. Мелодія лилася без зусиль, неначе густий, солодкий мед, а чистий, глибокий голос Хана миттєво зачарував усіх присутніх. Він справді був абсолютним профі у своїй справі — універсальний геній, який міг і читати зубодробильний реп, і видавати прекрасний, чуттєвий вокал. Пісня давалася йому легко, звуки злітали в небо так природно, ніби він співав її вже тисячі разів, хоча насправді це був лише другий раз у його житті.

У цей момент Мінхо перестав помічати весь світ навколо. Він не звертав уваги ні на Чана з Чоніном, які затишно й ніжно обіймалися на сусідній лавці, ні на Фелікса з Чанбіном, які кумедно намагалися підспівувати, хоч і не знали жодного слова, ні навіть на Хьонджина з Синміном, які встали й почали тихо підтанцьовувати в такт музиці. Мінхо весь перетворився на слух. Голос Джисона буквально впився йому в голову, проростаючи десь глибоко під шкірою. Цей тембр, ці інтонації... Лі Ноу здавалося, що він міг би слухати його всю вічність, не перериваючись на подих.

Аж раптом слова розрізали тишу:

«Якщо я тобі подобаюсь, то можу бути ким захочеш...

Так, ти можеш заподіяти мені біль, мені байдуже.

Так, ти можеш спалити мене вщент.

На відміну від тих, хто тікає від тебе, я обійму тебе...»

Ці рядки прозвучали в нічній прохолоді як відчайдушний, оголений крик душі. На душі у Мінхо миттєво стало дурно й важко. Серце стислося від усвідомлення: Джисон присвятив цю пісню йому. Кожне слово було націлене прямо в нього. Та навіть якщо це було очевидно для всіх, Хан сам ніколи б у цьому не зізнався після їхньої ранкової розмови.

Мінхо відчув, що більше так не може. Ця невизначеність, цей ігнор і стіна між ними душили його сильніше за будь-який дим. Йому життєво необхідно було поговорити з молодшим тут і зараз. Розказати все, що так довго тривожило, бо чим далі вони віддалялися, тим гірше й нестерпніше ставало обом.

Коли останні акорди затихли, хлопці вибухнули гучними, щирими аплодисментами й вигуками захоплення, адже це був перший офіційний виступ Хана з цим шедевром. Самому Джисону помітно полегшало - цією піснею він ніби вивільнив усе те пекло, що тримав у собі. Він зміг сказати все найважливіше, просто заховавши почуття за допомогою музики.

- Хан-і, це просто прекрасно, - широко й гордо посміхаючись, сказав Чан. - Знаєш, цю пісню обов'язково потрібно додати до нашого наступного альбому. Вона неймовірна.

- Дякую, хьон, - щиро, вперше за день посміхнувся Хан, обережно відкладаючи гітару вбік. - Я обов'язково подумаю над цим

Наступні пів години компанія тільки й робила, що обговорювала трек і те, як гарно й затишно він звучав біля багаття. А потім Хьонджин, усе ще наспівуючи під ніс слова, які встиг запам'ятати, раптом підхопився на ноги й побіг до води. Покликавши решту хлопців за собою, він швидко скинув взуття й зайшов купатися прямо в одязі. Вода виявилася напрочуд комфортною та теплою для такої пори, хоч на годиннику вже було близько півночі.

Зрештою, на березі залишилися тільки двоє - Джисон і Мінхо. Обидва послалися на те, що просто бояться купатися в такій суцільній темряві, хоча насправді кожен шукав привід нарешті залишитися наодинці.

Мінхо сидів на колоді трішки позаду молодшого, сховавшись у тіні, й мовчки дивився на його профіль, освітлений помаранчевими відблисками згасаючого вогню. Яке ж гарне й м'яке у нього було волосся... Чому він, дурень, раніше ніколи цього не помічав? А ці щоки, які всі так любили, і справді були наче в милого хом'яка. І крихітна родимка на щоці - його особиста, неповторна родзинка, від якої тепер неможливо було відірвати погляд.

- Хан-і... - тихо, але чітко почав Мінхо, порушуючи мовчання.

Джисон здригнувся, але не повернувся.

- Ти ж сам чудово розумієш, що дружити як раніше у нас із тобою вже ніяк не вийде.

- Розумію. Вибач мені, - похмуро відказав Джисон і низько опустив голову. Він понад усе на світі не хотів цієї розмови, боячись почути остаточне «прощавай». - Це я все зіпсував своїм безглуздям. Варто було просто стримувати свої емоції й мовчати. Поводитися як завжди.

- Це так не працює, Хан-і, - Мінхо повільно похитав головою, підсідаючи ближче, так, що їхні плечі майже торкалися.

- На жаль, - тихо видихнув Хан, розглядаючи свої руки й нервово потираючи долоні одну об одну, щоб хоч якось вгамувати тремтіння.

- Ти маєш мене зараз дуже уважно вислухати й, головне, правильно зрозуміти, - серйозним, глибоким тоном заговорив Мінхо.

Від цієї раптової зміни в його голосі по спині Хана миттєво побігли великі мурахи. Він затамував подих.

- Я... я насправді ніколи раніше не задумувався про нас у такому ключі, - продовжував старший, підбираючи кожне слово з великими зусиллями. - Я досі не впевнений повністю, що саме означають усі ці дивні почуття, які я відчуваю останні дві доби. Вони нові для мене. Вони лякають. Але... думаю, я напевно був би зовсім не проти тримати твою руку. І, можливо, навіть щось більше, ніж просто руку. Але я так сильно боюся помилитися, розумієш? Боюся зробити тобі ще більшої шкоди й болю, ніж уже зробив. Я боюся, що раптом попрошу тебе дати мені шанс, ми спробуємо, а в результаті з нас нічого не вийде, і ми втратимо взагалі все. Але й просто так прогавити цей шанс... віддати тебе комусь іншому... я теж не хочу і не зможу.

Мінхо нарешті повернув голову й подивився прямо в розширені від шоку очі молодшого. В його погляді більше не було холоду - лише абсолютна, оголена чесність.

Джисон кілька секунд просто ковтав повітря, намагаючись усвідомити почуте, а потім його обличчя пом'якшало. На губах з'явилася лагідна, неймовірно тепла посмішка:

- Якщо ти дійсно готовий спробувати й використати цей шанс, хьон... я нікуди не підганятиму тебе. Повір, я вмію чекати. Краще спробувати й дізнатися, ніж потім усе життя шкодувати, не дивлячись на те, який результат із цього вийде. Для початку... для початку ми можемо просто триматися за руки. Нам нікуди поспішати.

З цими словами Джисон несміливо протягнув свою руку вперед і м'яко взяв холодні пальці Мінхо у свою теплу, хоч і помітно тремтячу долоню.

Мінхо опустив погляд на їхні руки, а потім повільно сплів їхні пальці в міцний, надійний замок. Він підніс їх зчеплені руки ближче до обличчя й тихо, майже благально прошепотів:

- Хан-і, будь ласка... Допоможи мені покохати тебе так, як ти на це заслуговуєш.

Серце Джисона в ту ж секунду пропустило шалений кульбіт, роблячи кульварт десь у грудях. Боже, як же довго він чекав на ці слова. Так, це ще не було повноцінним, палким зізнанням у вічній любові, але це було в мільйон разів краще, ніж той крижаний розпач, що панував між ними ще вранці. Це був їхній міст у майбутнє.

- Я обіцяю тобі, хьон, ти ні за що у світі не пожалкуєш про це, —-щасливо посміхнувся Джисон.

Він більше не міг стримуватися й одним різким рухом подався вперед, міцно притягуючи Мінхо до себе в палкі, найтепліші обійми, ховаючи обличчя в його шиї.

- А я обіцяю, що більше ніколи не зроблю тобі боляче, - тихо відповів Мінхо, заплющуючи очі й обіймаючи хлопця у відповідь так сильно, наче намагався врости в нього. - Знаєш... це таке дивне почуття всередині. Але воно неймовірно приємне. Мені вперше так спокійно.

- Це кохання, хьон. Звичайне, справжнє кохання, - тихо прошепотів Хан йому на вухо, усміхаючись у плече.

- Ну невже! - раптом пролунав гучний, мокрий і вкрай задоволений голос Хьонджина збоку.

Обидва хлопці миттєво здригнулися. Як виявилося, Хван уже якийсь час стояв на мілководді, загорнувшись у рушник, і з гордістю спостерігав за цією сценою.

- До нашого головного тугодума нарешті дійшло! Слава небесам, я дожив до цього дня!

- Хван, клянуся, я тебе зараз особисто піду й втоплю в цьому озері, - Мінхо миттєво ввімкнув свій звичний, грізний погляд, хоча руку Джисона так і не випустив. - Згинь з очей моїх у туман і не заважай нам, поки я добрий.

- Ну все, все, мовчу, йду геть, - Хьонджин зі сміхом підняв руки й почав задкувати назад до інших хлопців, які хлюпалися біля берега. Але накінець усе ж крикнув:

- А я, між іншим, завжди знав, що ніякий ти не гетеросексуал, Мінхо. Твій радар працював тільки в один бік.

— ХВАН! — тільки-но хотів підхопитися з місця розлючений Мінхо, щоб виконати свою погрозу, як Хьонджин із веселим вереском із розгону застрибнув назад у воду, ховаючись за спиною Чанбіна.

Джисон поряд голосно, щиро застрибав від сміху, і Мінхо, подивившись на його щасливе, розчервоніле обличчя, теж не втримався - тихо, м'яко захихотів, знову притягуючи молодшого до себе.

Вони сиділи так ще дуже довго, переплітаючи пальці й гріючи один одного своїм диханням. Навіть коли решта мемберів, змерзлі та втомлені, дружно пішли до будинку грітися під ковдрами, ці двоє залишалися на березі під зоряним небом. Вони просто сиділи в суцільній тиші, яка більше не тиснула, і насолоджувалися присутністю один одного.

Джисон досі не міг повірити, що все це чарівне безумство відбувається з ним тут і зараз, наяву, а не в його черговому солодкому-ліричному сні. А Мінхо... Мінхо, слухаючи стукіт серця Хана під своєю долонею, нарешті остаточно повірив: це таки воно. Це кохання. Адже жодного іншого логічного пояснення тому, чому йому раптом так шалено подобаються ці обійми, ці дотики й цей хлопчик, у його правильній голові просто не існувало.