Запах псини і магії

Лише тричі за навчальний рік факультети Академії Срібла та Милосердя (АСтаМ в народі) зустрічаються в банкетному залі: Геловін, Різдво і Весняний бал.

Усі свята відбувалися у три різні сезони, тому студенти встигали скучити за пишним гулянням, танцями і невеликими перепалками між перевертнями і вампірами. Ті зі всіх сил намагалися не чіпати один одного й утворювали уявні кордони в залі, підпираючи ліву та праву сторони. Але коли хтось із кровопивць кричить «чого так собакою штиняє?», перевертнів уже не зупинити.

Потрібно визнати, вампіри не брешуть — у них такий же гострий нюх, як і у вовкулак. І якщо люди не відчувають тваринний запах, притаманний перевертням, то бліді за своєю природою не можуть його ігнорувати — перевертні для них смердять.

Дивовижно, але факт — вампіри для перевертнів теж. Та це не звичайний запах, ніби сморід смітника чи тухлого яйця. Драгомир завжди чує вампірів, як запах магічного пилу, вогкого колодязя чи старої, протрухлої книги. Він зустрічав кровопивць багато разів, і всі вони виглядали для нього, як магічна скриня, величезний фонтан безкінечної сили, якої хотілося торкнутись.

І це все, зважаючи на той факт, що інстинкти закликали знищити небезпеку перед собою.

Дивним було те, що перемир'я між вампірами, перевертнями і людьми наступило ще триста років тому. Після того, як вампіри згодились перестати вбивати смертних заради виживання, алхіміки вивели синтетичну кров, усі види напівкровок погодилися працювати у парі з кровососами, а перевертні узгодились виступати нейтральною стороною в якості вартових усіх сторін договору

Щоправда, Драгомир не знав жодного випадку, коли перевертень захищав би вампіра.

— Тобто, дивись, якщо ти затавруєшся з дідом, якому 75 років, то це значить, з часом, ти теж станеш старим? Як і він? — розмірковує Джун, затесавшись у компанію перевертнів за невеликим столом біля каміна, Якщо інші сиділи, то хлопець стояв і вони все рівно були одного зросту. Комічно, але Джун ніколи не показував комплексів. 

Драгомир підіймає на хлопця втомлений погляд. Марк тихенько сміється за книжкою, удаючи, ніби старанно готується до заліку.

— Років через п’ять, — спокійно відповідає Драгомир. — Страж і підлеглий поступово стають одного віку після затаврування. Якщо підлеглий молодший — страж не старіє до моменту, коли вони не досягнуть однакового біологічного віку. Якщо підлеглий старший, то страж із часом наздоганяє його біологічний годинник.

— Марк, скільки років Каю? Він же не старий? — Джун повертається до хлопця. Він злякано охає і хапає стурбованого хлопця за підборіддя. — О, боже! Схоже, у тебе тут сиве волосся!

Перевертень б’є друга по руках книгою, реготаючи ще більше. Маркове волосся було таким темним, що аж синіло під світлом.

— Каю двадцять п'ять, і це не така велика різниця, щоб ви помітили якісь зміни у мені.

Слава нахиляється з-за кута дивана, щоб подивитися на найстаршого серед них із піднятою бровою:

— А я оце думав, чого в тебе щетина почала рости, — незворушно зауважує він, і отримує книгою прямо в чоло, коли Марк запускає нею з усієї сили.

— Ой, ви просто заздрите, що у мене прекрасний підлеглий, а у вас ніц.

— Поговоримо, коли я затавруюся з молодшенькою Драгоступ, — хитро усміхається Слава, кидаючи книгу назад у старшого.

Джун задихається від сміху, співчутливо постукуючи парубка по плечу.

— Чув, що молодшенька (як і старшенька) поклала око на Драгомира, — він підморгує хлопцю, — так що дудки вам. Драго раз, Драго два, Драго три. Пара, створена на небесах.

— Пекельних, — зітхає Марк.

Драгоступ вважалися завидною родиною для випускників академії — вони були головними магами в країні. А ще володіли ледь не половиною виноробень, заробляючи простолюдські статки. Драгомир знайомий зі стражем їхнього старшого сина і, здається, він із підлеглим цілий рік живе на особистому острові в Індійському океані. Ніяких проблем, тільки багатство і насолода життям.

— На Драгомира заглядаються усі, він навіть без таврування може потрапити на службу до чудової сім’ї, — Марк закриває книжку. — Якби не Кай, я б із радістю прийняв запрошення без таврування, а там якось би понеслось.

Таке теж бувало, коли страж втрачав підлеглого або ж просто відмовлявся його шукати, надаючи перевагу життю відлюдника. Драгомир не бачив себе у такій ролі.

— Чекайте, а якщо ви затавруєтеся із безсмертним магом? — Джун повертається до минулої теми. — Чи з вампіром?

— Маги безсмертні завдяки зіллям та закляттям. Вони старіють, тому їх страж буде відображенням їх реального віку, — розумно зазначає Марк. — А перевертні не тавруються із вампірами.

— Із напівкровками тавруєтесь, — фиркає Джун. — Напівкровки наполовину вампіри, наполовину люди. Тобто з половиною блідого ви можете поєднатися, а з цілим — ні?

Драгомир змучено цокає язиком і закочує очі.

— Краще б ти так готувався до тесту по заклинанням, — невдоволено бурчить він. — Усі, хто не здасть заліки, не підуть на бал, і це значить, що ти знову не зможеш познайомити нас із твоїм кровосісьою Матвієм.

Джун зиркає на хлопця убивчим поглядом. Драгомир змахує бровою. Джун лиш сідає, потискаючи плечами.

— Гаразд, — погоджується він. — Але на цей раз ви зобов’язані прийти! І підійти до Матвія! І поговорити з ним!!!

— Якщо у процесі я відкушу йому голову? — тут же цікавиться Марк.

— Я перетворю твою голову на холоднокровну жабокуру.

— А потім засмажиш? — сміється Драгомир.

— А потім засмажу, — погоджується Джун із помішкою.