Жабокура і таврування перевертнів

темнота і боягузтво, 

сонце, мужність і безглуздя,

спокій в вічність — він паде,

︵й перемир'я настає.

╯і коли ж його до тями?

❂хто відчинить мирні брами?

кров і ніч лиш знають силу,

 закатованих у віру.

☾ ☾ ☾

Їх академія була кращою у країні, можливо, саме через те, що всі факультети суворо розділялися між собою і майже не перетиналися. Вампіри знаходилися у лівому крилі, перевертні — у правому, а між ними — маги, алхіміки, чаклуни і простолюди.

Проживаючи всього в десяти кроках від кровопивців, Драгомир ще ні разу не бачив жодного з них. Хіба що так, здалека, коли вони виходили позабавлятися на вулицю у сонячні дні.

Важко було не дивитися в сторону блідих, бо відблиски від їх шкіри раз у раз розходилися навколо — ніби вони були вилиті зі скла або тендітного кришталю. Такі собі непрозорі, але світиві скульптури.

Їх навіть можна було би назвати гарними, якби не той факт, що вони пили кров для виживання.

Драгомир, щоправда, не міг винити їх за це чи відчувати огиду. Він сам раз на місяць, оповні, обростав хутром проти власної волі й тікав в ліс задовольняти тваринні інстинкти. Він не завжди пам’ятав, чим займався у ці 12 годин перетворення, тому просто сподівався, що його максимум — спіймати та вбити оленя, наївшися свіжої плоті й вимазавшись у ще теплій крові.

І при всьому бажанні він нічого з цим не міг зробити. Так само, як і вампіри, нічого не могли зробити із бажанням пити життя з інших.

Та зараз стало легше — алхіміки виготовляли дуже смачну і корисну синтетичну кров. Принаймні це те, чим хизувався Джун з факультету напівкровок — людей, у яких теж розвинуті надприродні здібності.

Джун у майбутньому планував стати чаклуном-алхіміком, але, відверто кажучи, якщо підіймати предмети вгору силою думки він міг, то ось зварити зілля, щоби вилікувати Драгомира від застуди — ні. Який з нього алхімік, коли він навіть не відає, як виглядає філософський камінь?

Драго відкидує голову назад і заплющує очі, вслуховуючись у звуки навколо. Сьогодні перший день його останнього навчального року, і він не має жодної гадки, чому їх збираються навчати у цей період. Він знав, як надавати першу медичну допомогу. Силові вправи сумлінно виконував навіть на канікулах. І так, він явно був кращим у зіллєварінні серед усіх перевертнів і навіть деяких простолюдів.

Драгомир міг бути ким завгодно, враховуючи його ідеальні здібності перевертня — сила, швидкість, нюх, слух, і гучне виття на повний місяць. Його батьки тепер чекали головної події у житті кожного нормального лікана — затаврування.

Це якраз те, що й відбувається під кінець року, після випуску з академії. Влаштовується грандіозний, пишний бал, який збирає усю богему, і починається цирк зі сватанням. Фарт не завжди був на боці багатіїв, що, безперечно, тішило бідняків — іноді вони таврувалися з багатими дівчатами, хлопцями чи небінарними персонами й опинялися у вирі розкоші на посту «охоронця».

Усе життя перевертня — тренування заради того, аби стати оберегом для чергової надприродної людини.

Таврування, щоправда, не завжди викликало романтичні почуття. Наприклад, коли Тихон затаврувався з алхіміком Всеволодом, вони стали найкращими друзями. А ось Юрій і Серпоплин спершу були друзями, але потім щось пішло не так, і тепер Драгомир обирає фрак на весілля наступного літа.

Драгомир нібито й не боявся цього моменту, просто сподівався, що йому попадеться в якості подопічного хтось розумніший за Джуна. Наприклад, Хатор був би чудовим кандидатом, але оскільки він теж перевертень і вони до цих пір не відчули зв’язок — ідея відпадає. Але ще залишається Цисек, правда, Драгомир з ним теж нічого не відчув.

Тихий звук, ніби свист, і Драго швидко розплющує очі, помічаючи над собою хитру усмішку Джуна.

— І довго ти тут витаєш? — байдуже питає він.

Джун цокає язиком і з тихим «вниз» опускається на хлопця, знизавши плечима.

— Хвилини три, — зауважує той і перекочується на бік поряд із ним. — Вивчив закляття тиші. Було цікаво, чи допоможе вовкулаці чуття, коли я зачаклую себе.

Драгомир видає тихий рик. Не допомогло. Думки так поглинули його, що він не зосередився на небезпеці під прикриттям мініатюрної фігури Буревісного. Напівкровний дійсно був крихіткою у компанії друзів. Півтора метра з кепкою й великі очі, вирячені на кожного, хто проходить повз.

— Уже майже всі приїхали, — говорить хлопець, мрійливо зітхаючи. — Тільки-но зустрів Марка. Він з кимось устиг затавруватись за літо, уявляєш?

Драгомир посміхається. Це він знав, і йому подобався Кай, най він і був старшим за Марка, і зовсім не хотів заводити «собацюру вдома», як він виразився, коли вони зустрілися уперше. Наразі ж чоловік дух ронив за перевертнем у своєму домі, а Марк навіть навчився втішно муркотати як кошеня, коли його хвалили за службу.

— Які шанси, що ти швидко знайдеш собі підопічного? — тут же цікавиться Джун. — Уяви, якби ти, я і Матвій опинилися в одному домі. До нас із ним уже приглядаються Драгоступ і Красномовці.

— Одночасно? — Драгомир запитально підіймає брову.

— Ми би хотіли цього, сам знаєш, — знизує плечима хлопець.

Матвій був одним із тих вампірів, про яких Драгомир чув хоча б раз у житті. Здебільшого тому, що парубок був другом його друга, а той завше без міри базікав про всіх. А ще тому, що Натопельний Матвій, як і він, був найкращим на своєму факультеті. Та при цьому він ні разу не бачив хлопця навіть краєм ока, як і той його. За всі шість років навчання.

— Хіба твої магічні можливості дотягують до його рівня? — гмикає Драгомир.

Джун від образи надуває губи.

Роль вампірів була проста — вони були провідниками магії. Для того, щоб люди-чаклуни, відьми і маги чарували, їм під боком необхідні вампіри, котрі й будуть живити їх силою. Чаклуни займалися особистими проблемами людей та надприродних істот, відьми більше спеціалізувалися на зіллях, а маги відали потойбічними речами і новими закляттями. І якщо чаклуни й маги не могли обійтися без сприяння блідих, то відьми не мали потреби в магічній силі — вони створювали її самі.

— Правда, Красномовці шукають собі відьмака, тому я й намагаюсь більше вникнути в немагічні заклинання.

— І як прогрес? — цікавиться брюнет.

Джун тільки знизує плечима.

— Учора я перетворив жабу на курку.

— Ох?

— Щось пішло не так, у неї залишилась кровоносна система жаби.

Драгомир пирскає зі сміху.

— Ти перетворив жабу на холодну куріпку? — регоче він.

— Так, — поникло визнає Джун. — Але на смак вона була як звичайна.

— Ти що, її потім засмажив?!

Буревісний просто веде плечима.

— Матвій навчив мене закляттю швидкого готування.

— Залиш ці деталі при собі, — схопився з місця Драго, помчавши прямо до кампусу свого факультету.

Вночі йому сниться синє, засмажене м’ясо тої курки і гострі вампірські ікла, що впиваються в бідну тварину.