Окремо від інших

– Ви серйозно? Фотографії в соняшниках? Банальніше не могли вигадати? – Блейз категорично відмовлявся вилазити з машини заради квітів, які «не-стільки-квіти-як-більше-їжа», на його думку.

Усі дружно його проігнорували. У машині залишилися лише він та Джордж, який задрімав. Інші ж блукали в жовтому лісі сонць. Луна із захопленням і блиском в очах уже гайсала за кілометр від решти, тягаючи за собою Пенсі, яка з усіх сил стримувала посмішку. Гаррі хвилювався, щоб у неї не звело м’язи обличчя від таких зусиль.

У Луни в руках був магічний полароїд – подарунок від Гаррі на День народження. Це була дуже цінна та особлива річ – її перший подарунок від друга. Чомусь друзі завжди забували про її свято. Але не Гаррі. Ще більш цінним було те, що Гаррі навчив її ним користуватися. Таким чином він подарував їй не лише річ, а ще й свій час, свої вміння та увагу. За це Полумна його і любила, за вміння турбуватися про інших. І вона збиралася зняти на полароїд абсолютно все. Луна заливалася сміхом, намагаючись віднайти та зняти всі незвичайні соняшники, але їх було так багато. Однак на найкрасивіших знімках все одно будуть не квіти, а насуплена Пенсі, яка буркотливою, але все ж задоволеною хмаркою ледве встигала за нею.

Гаррі відірвав погляд від дівчат. Рон з Герміоною цілувалися за найбільшим соняхом, який все одно не міг їх сховати, і Гаррі подумки закотив очі. Вони вважають себе невидимими чи що? Джині з Невілом взагалі не було видно. Гаррі обвів поглядом галявину. І раптом гостро відчув, що вони з Мелфоєм опинилися вдвох майже на самоті, на відстані від інших, зайнятих своїми справами і один одним. Вони обидва мовчали, роблячи вигляд, що іншого тут немає. Ця тиша хвилювала, відчувалася, але не приносила дискомфорт.

– Твоє волосся схоже на ці квіти, воно так стирчить, що по формі нагадує ці пелюстки, – слова Мелфоя не були схожі на образу, тон був рівним, але Гаррі не був впевненим, що це комплімент.

– Ем…дякую, – про всяк випадок, Гаррі ж ввічливий. З Мелфоєм більше не хотілося сваритися, з ним хотілося разом мовчати, а ще сидіти, притулившись боками.

– Це не був комплімент, – слизеринець інтонацією зумів показати, як закотив очі.

–  І все ж – ти порівняв мене з квіткою. Це дуже романтично, – Гаррі сказав, що не хоче сваритися? Забудьте, ціль його життя відтепер – це бісити Мелфоя (це ж не прозвучало як флірт? будь ласка, скажіть, що це не прозвучало як флірт)

– Але й ти сам як сонях, – ледь чутно, пошепки, – від тебе йде таке ж тепло, – майже на видиху, без звуку.

– Що? – Гаррі шоковано обернувся, але Мелфой вже зник у напрямку машини.

Гаррі теж вирішив сховатися від спеки в їхньому позашляховику (і ні, він не пішов хвостиком за Мелфоєм). Але не встиг пройти й кілька кроків, як на нього налетів вихор друзів.

– Ні, Гаррі, ми тебе ще не зняли на цю штуку, – Джині дзвінко сміялася десь у нього над вухом, обіймаючи зі спини.

Герміона взялася тягнути його в імпровізований танок, поки Луна неподалік примірялася, аби знайти вдалий ракурс. Рон ніяково посміхався неподалік. У нього на голові був вінок з польових квітів, і Гаррі не був впевнений, що його друг про це знає. Трохи віддаль Гаррі спостерігав, як Забіні підкрався нізвідки і налякав Пенсі, яка ходила весь час за Луною. Між ними зав’язалася жартівлива біганина, здається, навіть з бійкою, аж поки обидва не впали десь у траві неподалік. Рон кричав їм непристойні жарти, а Пенсі у відповідь лаялася. Потім уже Рону довелося від неї втікати.

Сміх Джині повсюди, теплі карі очі Герміони навпроти, рум’янець Рона (Гаррі воліє думати, що це від спеки, а не від цілунків Міони) і радісний писк Луни переповнювали Гаррі, вливалися в нього безмежною любов’ю до друзів. Добре, коли є ті, заради кого продовжуєш бути, навіть коли не знаєш навіщо.

Після фотосесії у машині вляглася тиша. Активність під палким сонцем принесла втому, а безкінечні кілометри заколихали більшість пасажирів. Рон знову про щось розмовляв уві сні, змушуючи Герміону посміхатися крізь дрімоту. Невіл хропів, але Джині його періодично штирхала ліктем і він затихав. Пенсі прилаштувалася на колінах Луни, як на подушці.

Гаррі вів машину, поки Джордж сидів поруч на передньому і мовчки дивився на дорогу. Гаррі намагався завести розмову, але виходило кепсько. Адже в якийсь момент Джордж починав жартувати і, сказавши половину жарту, замовкав, очікуючи, що хтось його підхопить і доб’є панч, але Гаррі не встигав зорієнтуватися, і тиша, яка повисала, буквально тхнула смертю, тицяючи їм в обличчя «ось, його немає, і більше ніколи не буде, і всі жарти так і залишаться незавершеними». Тому в певний момент Гаррі перестав намагатися. І просто мовчки кермував.

– Візлі, поміняйся зі мною, – Мелфой озвався позаду, – я більше не витримаю сексуальних домагань Блейза. Серйозно, не знаю, що йому сниться, але я втомився прибирати його руку зі своєї ноги.

Кілька секунд якихось переміщень, і ось уже Гаррі всім єством відчував присутність Драко на пасажирському збоку. А в голові крутилась лишень якась маячня, на кшталт: як же смертельно спекотно, мабуть, тому його обличчя почервоніло. Або ж тому, що до цього він спав на плечі Мелфоя і заслинявив тому всю сорочку. Інших причин бути не могло. Аж ніяк. Якби ви солодко задрімали у свого ворога на плечі і намочили йому одяг, вам би теж було ніяково дивитися йому в очі. Саме так. І якого біса Мелфой не розбудив Гаррі, чи не скинув його голову з себе, чи не помінявся місцями, як-от зараз. Сам винен. Чому тепер Гаррі мав цілу вічність прокручувати цю ситуацію в думках і бажати, щоб слиновиділення у нього взагалі зникло як функція в організмі. Мерлін, Гаррі сподівався, що він хоча б не хропів, як Невіл.

Дорога звивалася, кілометри летіли, заснули останні найстійкіші, окрім них із Драко. Вони про щось стиха розмовляли. Спитайте Гаррі про що, він нізащо не згадає. Спитайте Гаррі, звідки у них взагалі спільні теми для розмов, Гаррі сам ніколи не зрозуміє. Але бесіда лилася, стиха, спокійно, невимушено, про все і ні про що водночас. І як банально, яке ж кліше, але Гаррі задавалось, що в той момент у всьому світі існували лише він, дорога, тихий голос Драко, і його очі, у які Гаррі боявся заглянути, боявся того, що міг там побачити. І вперше за довгий час Гаррі відчував, що він існує, в оцьому тут і зараз, що він живий. І ця присутність у світі, і цей світ його не лякали нічим і ніким. Було лише відчуття спокою, приналежності і людини поруч. Як у перші тижні у Гоґвартсі, коли здавалося, що щастя – це матеріал, із якого зіткане дитинство.

Коли Герміона підмінила Гаррі за кермом, Драко поліз вслід за ним на заднє сидіння, потіснивши Джорджа. Мовляв, Блейз йому тепер був не страшний, і він нарешті міг подрімати. Ці слова були не дуже переконливими на думку Гаррі, але він навіть не намагався зрозуміти, які хитросплетіння плутаються в головах слизеринців. Можливо, Мелфою просто було ніяково залишатися з Герміоною спереду наодинці.

Згодом голова сплячого Драко легенько опустилася йому на плече, і Гаррі враз завмер, затамувавши подих. Легені охопив спазм, тому дихання довелось відновити, але до кінця поїздки Гаррі не міг поворухнутися, як ніби йому на плече сів найпрекрасніший та найбільш дикий метелик, і найменший подих міг потривожити, злякати це диво.

Кажуть, що в ситуаціях, які організм сприймає як загрозу життю, нам притаманні три варіанти поведінки: тікати, завмерти або атакувати. Гаррі не міг зрозуміти, чому голова Драко на його плечі для його серця здавалася загрозою життю.