Ми ніколи не змогли б бути друзями

Океан загрозливо шумів вечірнім буйством хвиль. Але його рев навпаки заспокоював. Компанія влаштувалась на пляжі на пледах, які, здається, були сплетені ще колись Моллі, і на які слизеринці відреагували зітхнувши, але не проронивши жодного коментаря. Герміона з дуже нещасними на вигляд Роном і Блейзом розкладала палатку. Гаррі відвернувся, палатка навіювала спогади, не зовсім погані, але з якими він ще не був готовий зіштовхнутися. Луна щось награвала на гітарі, мугикаючи під ніс. Джині зцілювала руку Невіла, яку той обпік, намагаючись розкласти багаття, яким тепер змушений був займатися Джордж. Пенсі відійшла до води і вдивлялася вдалечінь. Гаррі знову ніби опинився на самоті з Драко.

Раптом лінивий відпочинок розігнали галас та крики, і Гаррі вчасно виринув з думок, щоб побачити, як Рон та Блейз несли на руках Драко, який з усіх сил пручався, аж поки його закинули у воду. Секунда – і Драко, мокрий, сипав прокльонами до сьомого коліна, а Рон, щасливий, кричав Луні швидше зняти мокру зміюку на фото. Гаррі теж посміхався від цього ґелґоту, але в голові було лишень одне: добре, що Драко вміє плавати. Розбиратися, звідки ці думки, Гаррі бажання не мав. Та вода стала тягнути його як магнітом, і він, мов зачарований сиреною, побрів до хвиль. Мить…

І Гаррі вже з розбігу кинувся у воду. Вона холодними кинджалами пронизувала тіло, але він не спинявся ні на секунду. Спинешся – і думки, сумніви, страхи, вагання наздоженуть. Спинешся – і холод виштовхне назад на берег. А Гаррі чомусь хотів тільки вперед, в океан. Підсвідомість неприємно підказувала, що причина в Драко, який уже не плив, а йшов по пояс у воді, роздратовано відпльовувався, відкидав мокре волосся з очей і, ніби загадкове ельфічне створіння, світився у темряві. Гаррі наближався до нього, як ураган. І якесь невідворотнє стихійне лихо наближалося всередині Гаррі в напрямку серця також. Мабуть, щось таке відобразилося на його обличчі, оскільки Драко зупинив ходу праведного гніву, і злість змінилась розгубленістю.

– Поттер, що ти…

Він не встиг договорити, оскільки Гаррі врізався в нього губами. Випадково. Спіткнувся своїми губами об губи Драко. Буває. Усього лиш на мить. І тут же злякано відскочив назад. Гаррі в курсі про активну згоду і таке інше. Просто він не те, щоб це планував чи мав намір зробити. Це була випадковість, аварія. Він просто намагався бігти у воді. Вода була льодяною, тіло гарячковим, мозок хаотично сповненим нерозбірливих думок, і не встиг він кліпнути – як на губах опинився смак океану та дихання Драко.

Драко кліпав, його очі були штормом, на губах досі тремтіли краплі солоної води. Гаррі не міг думати ні про що інше, аніж про те, якими солоними вони є на смак, про те, як сильно йому хочеться знову переконатися в цьому. Уперше за місяці Гаррі відчув щось, окрім онімілої порожнечі всередині, – і це було бажання поцілувати Драко. Гаррі не знав, що з ним робити, як його заглушити. На щастя, Драко першим відмер, і потягнувся назустріч. Шторм у його очах почав затихати, Драко заплющив очі. Гаррі встиг побачити маленькі краплини на його світлих красивих віях. Гаррі теж заплющив очі. А потім знов солоний смак, м’який холодний дотик і темрява.

Шум океану спочатку був тихим лофаєм, і Гаррі здавалося, що він п’є його води, забирає собі його смак. А потім шепіт води заглушив думки, став несамовитим вихром, і єдине що було гучніше, це гуркіт серця об грудну клітину і загнане дихання Драко. Дихання Драко, здається, було якорем Гаррі в цьому безумстві стихії. Він посміхнувся думкам, і знов потягнувся ловити холодне дихання навпроти своїми вустами, гріти його. Драко на секунду відхилився, а потім почав зціловувати посмішку Гаррі.

Минуло кілька хвилин чи, можливо, годин, Гаррі не міг сказати. Але згодом вони вийшли поволі на берег. Вони не трималися за руки, але потреба тактильного відчуття один одного була настільки сильною, що мимоволі зворотні сторони їхніх долонь черкалися в пошуку тепла. Гаррі, не говорячи нічого і навіть не звернувши уваги на власні дії, безпаличково висушив одяг Драко. А в Драко від цього серце на мить спіткнулося, перш ніж продовжити шалений ритм. Адже в цьому був увесь Гаррі – турбота про інших на автоматі, без жодних зусиль, дія природня, як дихання.

Коли вони повернулися до палатки, у самому розпалі була гра в «правду чи дію», і Невіл якраз повинен був обійматися з Пенсі протягом 5 хвилин. Паркінсон була бліда, ніби її нудило. Лонґботом був блідий, ніби обіймав Волдеморта. Луна їх фотографувала. Джині від захвату готова була луснути. І Лише Блейз та Джордж трохи віддалік допивали пляшку текіли, незрозуміло звідки взяту, і п’яний в дзуськи Забіні голосив на плечі у Джорджа зі словами «мені так шкода, що я вас не розрізняв». Гаррі не готовий був ані до п’яних оплакувань Фреда, ані обійматися з Пенсі. Але понад усе він не був готовий тримати свої руки та очі подалі від Драко протягом найближчого часу.

– Як щодо прогулянки вздовж берега? – Гаррі обернувся з легкою посмішкою. – Я поки не можу тобою надихатися.

– Мерліне, хто знав, що ти такий романтик, Поттер!

– Я просто озвучив твої думки, написані в тебе на обличчі.

– З тебе лайновий легіліменс.

– Зате прекрасний об’єкт для поцілунків.

– Ну я б посперечався, це ще не доказано.

– Ах ти хочеш доказів?

– Так, будь ласка.

І Гаррі з усіх сил спробував стерти цю нахабну красиву посмішку поцілунком. Спека нарешті відступила перед нічною прохолодою. Але Гаррі чомусь здавалося, що це сірі очі його нарешті врятували від смертельної духоти. А в Драко у сум’ятті думок промайнуло усвідомлення: «Як добре, що він не потиснув мою руку на першому курсі і не прийняв дружбу, ми ніколи з ним не змогли б бути друзями».