Розділ 7

   Був вже пізній вечір, коли  Селіна увійшла до кімнати Лукреції і тихо зачинивши двері, обперлася об них спиною. Вона задумливо зітхнула.

      Лукреція підвела очі від книги з потворами і питально поглянула на подругу.

      — Я вирішила поки не вбивати Блекка.

      — Чому?— з цікавістю спитала вона.

      — Він вибачився, не дуже щиро, але зробив це заради тебе. Здається він в тебе закоханий... Думаю тебе засмутить його смерть...

     — Чому ти вирішила, що саме закоханий? Може він просто... Хоче розважитися,— Лукреція почервоніла і опустила очі. 

      —  Ні, він закоханий.— Селіна похитала головою і підійшовши ближче сіла поруч на ліжко.— Я подумала, що може ти попросиш його відпустити тебе зі мною до Ауреї? Якщо звісно, ти хочеш? 

      — Звісно хочу... Але він не дозволить.

      — Тобі дозволить,— хитро всміхнулася Селіна. 

      — Ти перебільшуєш,— недовірливо, зіщулила очі Лукреція. 

      — Я серйозно, ще трохи і він втратить голову. Його серце б'ється сильніше, навіть коли просто згадати твоє ім'я. 

      — Правда?— Лукреція поглянула на неї з легкою усмішкою.

      — Чиста правда,— закивала головою Селіна.— Ти маєш його попросити, від тебе залежить життя Дейва. 
      Лукреція шоковано відкрила рота:

      — Ах, ти ж підступна маніпуляторка!

      — Ну чому одразу підступна??— обурилася Селіна.— Просто коли зрозуміла, що ти йому припала до душі, вирішила скористатися цим,— вона зобразила на обличчі найневиннішу міну.— Мені не можна їхати з Бранном.

      — З тобою ж їде ельф, отже ти вже не захочеш пити кров Дейва? Чи я плутаю?

      — Не захочу, якщо не полізе цілуватися. Але ще з нами їде Дрейк, котрий раптом вирішив сумлінно виконувати свої обовʼязки охоронця. Мабуть це повʼязано з нашою останньою розмовою, він тепер дивно на мене дивиться. Якщо він дізнається, що ми цілувалися, або якщо Дейв продовжить свої двозначні жарти... 

      — Я зрозуміла,— кивнула Лукреція.

      — Але якщо ти хочеш лишитися тут з ним... то я звісно зрозумію. 
      Лукреція задумалася закусивши губу. З одного боку їй хотілося лишитися, але це означало знову сидіти в бібліотеці зі звітами, з іншого — поїздка обіцяла бути захопливою пригодою. 
       — Добре, я поговорю з ним,— кивнула вона нарешті. 
       — Чудово, я почекаю тут,— Селіна радісно заплескала в долоні. 
       — Що, зараз?— Лукреція злякано на неї поглянула.

       — Ну так. А коли? Ми завтра вже вирушаємо.

       — Але вже ніч...

       — Давай, я в тебе вірю,— підбадьорливо всміхнулася Селіна.      

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

      Вона б воліла говорити з ним в його кабінеті, чи бібліотеці, а не тут. Та інших варіантів не було. Доведеться говорити з ним в його спальні, наодинці… Від усвідомлення цього, її щоки спалахнули, а серце забилося сильніше. І це ж вона ще навіть не почала розмову. Лукреція спробувала заспокоїтися, та це було важко. Дівчина нерішуче постукала в двері. Почувши з того боку відповідь, вона обережно повернула ручку і увійшла.

     В кімнаті панувала напівтемрява. Лише світло одного канделябра на столі та вогонь в каміні розганяли цілковиту чорноту. Вінсент стояв з келихом свого улюбленого гидкого на смак напою. В білій сорочці, що була частково розстібнута, і штанях. Його піджак недбало кинутий, лежав на кріслі. Зараз він геть не був схожий на Лорда Командуючого, якого звикла бачити Лукреція.

     Він здивовано на неї поглянув, рука з келихом застигла в повітрі, а права брова поповзла вгору.

      — Лукреція? Чому ти тут?

      — Я хотіла з вами… з тобою поговорити…— промовила вона, не наважуючись зрушити з місця.

      — Це так терміново, що ти прийшла до мене в спальню?— усміхнувся він і поставив келих на стіл.— Навіть уявлення не маю, про що буде ця розмова. Я заінтригований.— Він підійшов до неї ближче.— Уважно слухаю.

      — Я хотіла попросити тебе, відправити мене на завдання, замість Бранна,— облизнувши губу промовила дівчина.

      Вінсент розчаровано зітхнув і повернувшись до столу взяв келих і випив. Ніби навмисне не поспішаючи з відповіддю. Лукреція зробила кілька кроків вперед і вже відкрила рота, щоб спитати знову іншим словами, як він заговорив.

      — І як ти збираєшся мене про це просити?— він підвів погляд і поглянув їй в очі, а вона відчула, як раптом їй стало спекотно від цього погляду.

       — Словами,— прозвучало невпевнено.

       — Я слухаю,— він криво усміхнувся і налив собі ще з пляшки.

       — Дозволь мені поїхати, я впораюся з місією, я найкраща з смертних випускників академії і зі мною успіх місії гарантований, від мене буде більше користі, ніж від Дейва. Йому не можна їхати з Селіною, бо він викликає в неї недоречні інстинкти…

        Вінсент хмикнув і підняв на неї погляд:

       — Після цієї фрази мені навпаки хочется, щоб з нею їхав лише він. Варто їй його вкусити і вона миттю вирушить до татка.

        — Як мінімум це жорстоко по відношенню до Дейва, і ти обіцяв більше не намагатися відправити її додому,— обурилася Лукреція.

        — Судячи з того, як він на неї дивиться — він не проти,— усміхнувся Блекк і зробив ковток.— Жорстоко позбавляти хлопця того, чого він прагне. Хоче дразнити її темряву — хай дразнить.

        Лукреція підійшла до нього ближче і поглянувши в очі прошепотіла:

        — Будь ласка, я хочу бути корисною, а не сидіти в бібліотеці з папірцями.

        — Там ти теж корисна,— насупився він.

        Лукреція невдоволено стисла губи, а він не міг відірвати від них погляд.

        — Від мене буде більше користі на завданні,— промовила дівчина і навмисне облизнула нижню губу.

         Він стис щелепу і переривчасто зітхнув:

         — Краще тобі піти Лукреціє, не спокушай,— тихо сказав він.

         — Я ж виграла парі, ти винен мені бажання,— нарешті прошепотіла вона.

         — Ти можеш попросити будь що, і ти просиш це?

         — Здається інакше, ти не погодишся.

          Він торкнувся пасма її волосся і пропустив його крізь пальці.

         — Хай буде так,— задумливо промовив він і поглянув в очі, в яких відблискувало полумʼя з каміну.

         Лукреція полегшено видихнула і усміхнулася:

         — Дякую.

         Побачивши її лагідну усмішку, він затамував подих, провів ніжно пальцями по щоці. Вона не дихала, широко відкритими очима дивлячись на нього, передчуваючи і чекаючи поцілунку. Його рука ковзнула на її стан. Не промовляючи більше ні слова він приник до її мʼяких, солодких вуст, неспішно насолоджуючись миттю. Вона обвила руками його шию, відчуваючи, як по всьому тілу розлилося тепло. Дівчина притислася до нього впритул і йому вже важко було контролювати силу пристрасті, що пробуджувала вона в ньому.

       — Ти навіть не уявляєш, як я хочу, щоб ти зараз лишилася…— палко прошепотів він відсторонившись.— Краще тобі піти, бо якщо не підеш зараз — лишися тут до світанку.

        Лукреція важко дихаючи опустила очі, якусь мить вагаючись:

        — Мабуть, я почекаю світанку тут,— вона хитро блиснула очима.

        Він усміхнувся у відповідь і схопив її в обійми знову поцілувавши, та тепер вже по іншому — пристрастно, шалено і нестримно, ніби він задихався, а вона була його повітрям.

      Чоловік підхопив її на руки і, палко цілуючи, поніс на ліжко. Лукреція, заплющивши очі, насолоджувалася кожним його доторком. Десь в глибині підсвідомості промайнула думка, що вона має негайно зупинити його, але дівчина не хотіла щоб він зупинявся, вона хотіла щоб він продовжив її цілувати, щоб продовжував ніжно рукою  вивчати  кожен вигин її тіла…

      Блекк відсторонився і захоплено поглянув на дівчину, ще раз відмітивши наскільки вона прекрасна, особливо зараз, з розкиданим по білому простирадлу волоссям; очима, в яких палало бажання; губами, котрі прагнули його поцілунків. Повільно, ніби розкриваючи подарунок, він почав роздягати її, покриваючи поцілунками кожний сантиметр ніжної шкіри, що відкривався його погляду.

       Лукреція мліла від кожного його доторку, відчуваючи себе інструментом на якому він віртуозно грав. Він прокладав гарячу доріжку поцілунків спускаючи вздовж її шиї, а в неї перехоплювало подих. Він торкнувся язиком вершини її груді, а вона вигнулася, відчуваючи як гаряча хвиля пройшла по всьому тілу і зупинилася десь внизу живота. Він почав спускатися поцілунками нижче до її живота, а вона знемагала від бажання відчути щось більше…

       Помітивши, що вона відкликається на кожен його дотик, він хитро всміхнувся і звільнив її від решти одягу. Потім поспішно роздягнувся сам і нависнувши над нею, поглянув в очі, що зводили його з розуму. Ніжно, неквапливо, він припав до її губ. Впиваючись тією пристрастю з якою вона відповідала, він стримувався, насолоджуючись кожною миттю проведеною в її обіймах.

       Лукреція запустила одну з рук в його волосся, а іншою обіймала його гарячий торс. Вона відчула як його рука ковзнула вниз по її тілу і затамувала подих, щойно він провів подушечками пальців по внутрішній стороні стегна.

       Він відпустив її губи і поглянув їй в обличчя, чекаючи, що вона його зупинить, скаже що не готова… не впевнена… Але натомість вона зустрілася з ним поглядом і нахиливши його голову поцілувала, запрошуючи продовжувати… Перервавши поцілунок Вінсент обережно розвів її ноги і почав обережно входити. Лукреція скрикнула відчувши раптовий різкий біль, а він застиг, винувато прошепотівши:

        — Пробач, люба, без цього ніяк…— Він обережно витер сльозу, що застигла в куточку ока і поцілував її,— менше всього я б хотів зробити тобі боляче…

        — Вже легше,— прошепотіла Лукреція.

        Вінсент знову палко її поцілував, не поспішаючи, дав їй ще трохи часу і продовжив, поступово прискорюючи темп. Вона вже не відчувала болю, його змінили геть інші відчуття. В середині ніби розгорялося гаряче полумʼя і рвалося назовні. З кожним його рухом вона потребувала його все більше, не хотіла щоб він зупинявся навіть на секунду, прагнула відчути його кожною частинкою тіла і не відпускати. Вона не усвідомлювала, що до крові впилася йому в спину нігтями, не усвідомлювала, що викрикує його імʼя, і тим паче геть не думала про те що хтось може почути їх. Зараз не існувало нічого навколо.

        Раптом вона відчула, як десь глибоко всередині неї, щось ніби розірвалось, пройшовши по тілу хвилею блаженної насолоди, змусивши її  вигнутись в його обіймах…

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

     Був ранній ранок, сонце тільки збиралося розганяти темряву своїми променями. Тиша панувала в замку і навколо нього. Ніщо не порушувало передсвітанкового умиротворення.

    Вінсент з легкою усмішкою вертів в пальцях локон Лукреції, що солодко спала, поклавши голову йому на груди. Він сам собі дивувався наскільки глибоко запала вона йому в серце  за такий короткий проміжок часу, що він її знав. Чоловік спіймав себе на думці, що не хоче щоб вона їхала на завдання, та ще більше не хотів, щоб вона засмучувалась через нього. Тому він не вимагатиме в неї бути біля нього, не буде тиснути і користуватися своїм положенням. Дасть їй свободу обирати і чекатиме її повернення.

      Він важко зітхнув, думаючи про те, що вона скоро поїде. Її довгі вії затріпотіли, розплющивши очі, вона поглянула на нього з теплою усмішкою.

      — Скоро світанок?— тихо спитала вона.

      — Вже хочеш втекти?— ледь усміхнувся він.

      — Ні, не хочу, — вона почала водити нігтем по його грудях малюючи якісь візерунки.— Але я маю повернутися до себе, непомітно, не хочу щоб про нас пліткували…

      — Можеш не хвилюватися за це.

      Лукреція підвела голову і, підперши її руками, зустрілася з ним поглядом.

      Вінсент мимоволі поправив пасмо волосся, що спадало їй на обличчя і прошепотів:

      — Я чекатиму твого повернення…

      Лукреція закусила губу намагаючись приховати задоволену посмішку. Ці чотири слова відізвалися теплом в грудях.

       — Я теж чекатиму зустрічі... 

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

    Лукреція тихо кралася коридором до своєї кімнати. Як би їй не хотілося ще трохи поніжитися в обіймах Вінсента, але треба було повертатися до себе, щоб ніхто не дізнався де вона провела цю ніч. Завернувши в коридор де була її кімната вона раптом зіткнулася з Дрейком.

     — Я ніде не можу знайти Селіну,— без привітання, знервовано, промовив він.— Вона не ночувала в своїй кімнаті. Я чекав в коридорі біля її дверей всю ніч, вона так і не прийшла.

     — Дивно…— насупилася Лукреція.— В ельфа був?

     — Був. Охоронці кажуть вона не приходила,— похитав він головою.

     — Хм… Я бачила її ввечері, вона казала…— дівчина раптом замовкла і усміхнулася.— Вона казала, що чекатиме мене в моїй кімнаті. Не переймайся, мабуть досі там.

      — Якщо ти не впевнена, то де ти ночувала?— розгублено спитав він. Помітивши, як вмить спалахнуло її обличчя, поспішно промовив:— Не відповідай. Мене це не стосується.

      Лукреція вдячно кивнула і квапливо рушила до своєї кімнати. Відкривши двері і зазирнувши всередину, вона усміхнулася:

      — Я ж казала.

      Дівчина відійшла вбік і кивнула на подругу, що мирно спала обійнявши подушку.

•••••••••••••••••••••••••••       

       Кілька годин по тому, на подвірʼї вже чекали коні, нетерпляче перебираючи копитами. Лукреція і Селіна стояли біля них, тихо розмовляючи про щось своє. Десь вгорі, якийсь самотній крук дратував своїм карканням Вінсента Блекка, що на сходах задумливо чекав, коли слуга приведе до нього Бранна. Важкі дерев'яні двері відчинилися і вийшов Дейв, він озирнувся і занепокоєно підійшов до командуючого:

        — Викликали, Лорд-Командуючий?

         — Плани дещо змінилися,— промовив  Вінсент, вручивши Дейву до рук свиток з печаткою.— В тебе буде важливіша місія, ніж розважати Селіну. Поїдеш до короля. Все йому розповіси. Передаси лист і чекатимеш розпорядження.

         Дейв спохмурнів:

         — І про те, як ви дістали інформацію розповідати?— уточнив він.

         — Доведеться,— Блекк невдоволено стис губи і поглянув на Селіну з Лукрецією, котрі про щось захоплено шепотілися.— Бо коли король дізнається, що в нас приближений Арнієля — вимагатиме доставити його в столицю, а вона його не віддасть.

         — Чому не віддасть?

         — Бо тепер він її іграшка.— Вінсент кинув мимовільний погляд на Селіну і зустрівся з нею очима. Вона поглянула на нього дивно. Не так, як зазвичай, якось загадково з хитрою усмішкою.  Лукреція обурено стукнула її в плече і вони захихотіли. Продовжуючи про щось тихо переговорюватися. 
          Вінсент насупився, задумавшись, чи можливо щоб Лукреція одразу все розповіла подрузі? Бо, судячи з її червоного обличча і того, як вона збентежено ховала погляд — це перше, що спадало на думку. А хитра усмішка Селіни, підтверджувала його теорію. 
        — Здається ці дві пліткарки обговорюють вас,— ніби прочитав його думки, задумливо  сказав Дейв. 
        Вінсент окинув його критични поглядом:

        — Я не давав їм жодного приводу про мене пліткувати,— невдоволено промовив Блекк.

        — Якби їм був потрібен привід, вони б вже давно знудилися і померли б від нудьги,— скептично хмикнув Дейв і повернув голову до дверей, з яких вийшов Дрейк. 
       Чаклун привітався з ними кивком голови і кинув зверхній погляд на Селіну, миттю отримав такий же зверхній у відповідь. Вона щось невдоволено сказала Лукреції і заскочила в сідло. Подруга захитала головою і підійшла до свого коня, попестивши його гриву, вона поправила ремінь і кинула погляд на сходи де стояв Вінсент. Зустрівшись з його очима, вона почервоніла, збентежено всміхнулася і поставила ногу в стремено. 
       Через кілька хвилин охоронці вивели ельфа. 
      Отримавши остаточні настанови від Блекка четверо вершників вирушили в далеку небезпечну подорож, з метою дістати зброю, котра зможе змінити хід війни.