Розділ 6

Замок Блекк

  
Лукреція заскочила до кабінету Вінсента навіть не постукавши.

     Він здивовано підвів голову від паперів.

    — Як ви могли змусити її до цього?— люто спитала вона підійшовши і поглянувши йому в очі, упершись руками в стіл.

     — Здається, ви забули про те, що ви моя підлегла,— неспішно промовив він відкинувшись на спинку крісла.

     — Мені це зараз байдуже!— зло блиснула вона очима.— Ви жахлива людина, пане Блекк. Ненависть до Селіни вас так засліпила, що ви змусили її звʼязати себе з ельфом! Невже стара образа настільки сильна, що виправдовує таку сувору кару?

     Вінсент підвівся і добре контролюючи свої емоції холодно промовив:

     — Я навіть не думав так карати вашу любу Селіну. Вона мала відмовитися і щезнути в мене з передочей. Але неочікувано її впертість внесла свої корективи. І я не розумію ваше обурення, вона отримала ходячий перекус, що радо виконає будь-який її наказ. Що в цьому поганого?

     — Що поганого?— обурено спитала вона. І зробила крок опинившись впритул біля нього.— А те, що не лише він залежатиме від неї, але і вона від нього. Її тягтиме тепер до нього в фізичному сенсі. Знаєте, що буде коли її батько дізнається, що це трапилося з вашої подачі?

     Вираз його обличчя вмить змінився.

      — Я не знав про цей нюанс…

      — То тепер знаєте,— промовила Лекреція. Вона розвернулася щоб піти геть, але він схопив її за руку.

      — Лукреція…— він розвернув її до себе поглянувши в очі.— Якби я знав, я б нізащо не запропонував їй це.

      — Чомусь я вам не вірю,— похитала вона головою.

      — Я вам обіцяю, що більше не намагатимуся відправити Селіну додому.

      — Звісно, ви ж її вже достатньо покарали,— вона вирвала свою руку і пішла геть, навмисне голосно закривши двері.

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

     Ранком наступного дня Блекк викликав до себе в кабінет Селіну. Йому не давали спокою слова сказані вчора Лукрецією. Він стояв обпершись об стіл, схрестивши на грудях руки і задумливо дивився на дівчину. Вона, не відводячи очей від його обличчя, дивилася на нього так, що він був певен: подумки вона вже кілька разів розправилася з ним найкривавішим чином.

     — Я б хотів вибачитися, за те що сталося вчора,— нарешті промовив він.— Я не знав всіх можливих наслідків.

       Брови Селіни здивовано поповзли вгору. За мить вона недовірливо зіщулила очі і підійшовши до нього впритул поглянула на нього, ніби намагаючись зазирнути глибше. Вінсент насторожено застиг, вона була надто близько і підсвідомо йому захотілося зробити крок від неї, але відступати було нікуди, тому він стис щелепу і сміливо витримав її прискіпливий погляд.

      — Чого б це раптом?

      — Я перейшов межу і шкодую про це.

      — Ти не почуваєшся винуватим,— констатувала вона, відчуваючи як він напружився.— Може я й не вмію читати по обличчям, як ти, але прекрасно чую, як стукає твоє серце. Хочеш справити на когось враження?

       — На кого крім тебе я б міг так справити враження?— хмикнув він скептично.

       — Незнаю,— вона знизала плечима, не відводячи очей.— На батька?— і тут же похитала головою.— Ні. Це хтось інший… Ти сказав, що «не знав про всі можливі наслідки», хто тобі про них сказав? Лукреція?— Відчувши як його серце пропустило удар, вона задоволено посміхнулася:— Як цікаво, отже ти поклав оком на мою подругу…

       — Тебе це не стосується,— невдоволено буркнув він.

       — Ще й як стосуються. Ти досі дихаєш лише тому, що прийшовся їй до вподоби. Але якщо ти скривдиш її — тоді начувайся. Бо я до тебе доберуся навіть, якщо між мною і тобою стоятиме мій батько.

        — Я тебе не боюся,— твердо промовив він.

        Селіна зловісно всміхнулася і, поклавши руку йому на серце, промовила:

        — Я зроблю вигляд, що повірила.

        Вона повільно вийшла з кабінету. Вінсент провів її лютим поглядом, від злості він стис щелепу так сильно, що відчув біль.

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

Палац Арнієля

   Сонячні промені пробиралися крізь широкі вікна і гуляли по білій мармуровій підлозі палацу ельфійського короля. Жінка з світло-каштановим волоссям, стояла біля одного з вікон і підставляла обличчя до променів, заплющивши очі, насолоджувалася їх теплом.

     Арнієль спостерігав за нею сидячи на своєму помпезному троні з білого мармуру і золота. Він захоплювався нею, оберігав як зіницю ока, бо вважав її даром богів, для його королівства і для нього особисто. З тієї миті як він побачив її, зрозумів, що вона потрібна йому не лише, як виняткова зброя, для розширення територій. Вона була необхідна йому як союзник, радник, подруга, дружина, кохана… Він зробив її своєю некоронованою королевою, і візьме з нею офіційний шлюб щойно знищить одну єдину перепону, що була між ним і бажаним одруженням. А на шляху до мети він був готовий знищити будь-яке військо і захопити всі землі, котрі він подарує своїй новій королеві.

      — Ти сьогодні напрочуд тиха,— порушив він мовчанку.

      — Я чекаю…,— мʼяким, як мед голосом, промовила вона.— Чекаю коли зможу вдихнути на повні груди, і не боятися поглянути на ті кляті гори…

      — Скоро, любов моя. Разієль ніколи не підводив нас. Якщо хтось і здатен це зробити, то лише він,— Арнієль підвівся і рушив до неї.

       — Я не сумніваюся в його здібностях,— усміхнулася вона, відчувши як його руки ковзнули на її  тонку талію.— Проте очікування нестерпна мука. Я втомилася боятися. Іноді мені здається, було б краще, якби я не зустрічала ту віщунку… Кажуть доля невідворотня…

       Він торкнувся губами чутливої ділянки на її шиї і прошепотів:

       — Багато чого кажуть… Це не значить, що все правда. Разієль вбʼє потвору і твоє пророцтво буде просто словами безумної старої.

        — Скоріше б…— зітхнула вона.

        — І тоді жодне військо не стане нам на заваді, скільки б вони не обʼєднувалися і не вкладали союзи. Одна ти знищиш всіх, легким помахом своєї тендітної, прекрасної руки.

        Вона повернулась до нього і усміхнулася:

        — Лише якщо її направить мій коханий король.

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

Замок Блекк.

    Лукреція задумливо дивилася у вікно. Їй хотілося поговорити з Селіною, але та не хотіла навіть починати розмову про підступність Вінсента і про те, що відбулося за зачиненими дверима кімнати для допитів. Вже два дні вона була мовчазна і понура.

    — Що відбулося позавчора?— почула вона голос Дрейка.

     Вперше вона не відчула його присутність поряд. Дівчина здивовано поглянула на чоловіка, придивляючись до його аури.

     — Чому ви так дивитесь?— насупився він.

     — Нічого…

     — То що трапилося позавчора ввечері? Чому всі такі дивні?

     — Лорд Командуючий вам не сказав? Я думала ви вже друзі,— здивовано спитала Лукреція.

      Дрейк зітхнув і поглянув на пейзаж за вікном:

      — Сказав лише, що зробив помилку. Пояснювати детально не захотів, ще додав, що приніс ій свої вибачення і питання закриті.

      Лукреція здивовано повернулася до нього:

      — Вибачився? І його вибачення виправлять ситуацію?

      — Та що в біса відбулося?— спохмурнів Дрейк.

      Дівчина поглянула йому в очі і промовила.

      — Вона звʼязала себе з ельфом, щоб отримати над ним повну владу. В них тепер «кривавий звʼязок».

       Вона побачила, як вмить, навколо нього, знову завирувала його темна аура. І хоч його обличча залишалося спокійно холодним, ця новина явно вивела його з рівноваги. 

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

      Дрейк нерішуче постукав в двері, морально готуючись до непростої розмови. Почувши голос Селіни з-за дверей, він відчинив і увійшов в її напівтемну кімнату. Дівчина сиділа на ліжку. В білій сорочці, поверх якої був одягнений корсет, і тісних штанях. Без рукавиць, капюшона і хустки на обличчі.

      Побачивши його, вона здивовано підняла брову:

       — Що привело тебе до мене в кімнату?

       — Треба поговорити,— він вже пожалкував, що прийшов, почувши зверхні нотки в її тоні.

       — Цікаво про що?— спитала вона втомлено, бо чекала, що рано чі пізно він дізнається про все. Цієї розмови неможливо було уникнути.

       — Я дізнався про ваш звʼязок з ельфом…

       — Звʼязок ще не завершений.

       — Тобто його можна скасувати?

       — Його скасує тепер лише смерть,— зітхнула вона.

       — Тоді він має померти.

       — По-перше, я тепер цього зробити не можу, а по-друге, він приближений Арнієля, він знає дуже багато корисної інформації, про плани, війська, слабкі сторони. Він надто цінний, щоб просто так його вбити.

       — Невже нічого не можна зробити?— в розпачі спитав він.

       — Хвилюєшся за свою голову?— усміхнулася Селіна, і підвелася.— Не переймайся, якщо я лише їстиму — батько не дуже розсердиться.

        — А ви зможете лише їсти?— скептично спитав він.

        Їй не сподобалась його інтонація. Вона підійшла до нього:

        — Я ж не якась безмозка тварина, я контролюю свої інстинкти. Між іншим я втримувала темряву протягом пʼяти років, і за цей час не скуштувала жодної краплі крові. До того ж, я можу подарувати свою прихильність лише рівному мені по статусу чоловікові.  Тому ти можеш піти займатися своїми справами, доки на горизонті не зʼявиться якийсь принц, чи король. Всі інші не гідні навіть мріяти про це,— останню фразу вона сказала з такою зневагою, що Дрейк не міг проігнорувати це.

        На його обличчі зʼявилася саркастична усмішка:

        — Всі інші навряд мріятимуть про таку, як ви.

        Вона розгублено вирячилась на нього, якусь мить осмислюючи цю репліку.

        — Яку «таку»?

        — Зарозумілу і самозакохану.

        — Та як ти смієш?!— обурилася вона.

        — Я кажу вам як є.

        — Як для слуги, ти надто зухвалий!

        — Я не ваш слуга і не ваш підданий, тому можу собі таке дозволити.

        — Ти дозволяєш собі надто багато, як для посереднього темного мага.

        — Я не посередній,— вона побачила в його очах якийсь зловісний блиск, але він зник так миттєво що Селіна вирішила, що їй просто здалося.

        — Впевнена, що посередній. Ти навіть обовʼязки охоронця виконуєш не надто сумлінно. Твої попередники буквально не підпускали до мене жодного хлопця і контролювали дистанцію. А тебе я за останні два дні бачу вдруге, чи втретє. Я звісно не проти, але батьку б таке виконання не сподобалося.

        — Я не охоронець, і не буду ходити за вами хвостиком,— прошипів він люто.

        — Велика дяка тобі за це. Доки ти мій охоронець — в мене стільки нових вражень і відчуттів, що я навіть не влаштовуватиму тобі нещасний випадок, бо мені це до вподоби.

        Дрейк насупився:

        — Яких вражень і відчуттів?

        На її обличчі зʼявилася капосна посмішка:

        — Таких, які татко б не одобрив.

        Дрейк вилаявся невідомою їй мовою і стрімко вийшов з кімнати.

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

      Разієль задумливо дивився на промені сонця, що проникали крізь вузьке віконце з решіткою під самою стелею — єдине джерело світла в цьому вогкому аскетичному приміщенні.  Зосередитися думками на чомусь було важко. Бо всі його думки поверталися до зубів Селіни на його шиї. Він відчував сильне бажання з нею побачитися, знову відчути, як вона пʼє його кров, сидячи на його колінах… З кожною хвилиною це бажання росло, перетворюючись в навʼязливу ідею.  Більше того він відчував її присутність в замку, десь зверху над ним, в якійсь з кімнат вона чекала його.

      Він з усіх сил намагався опиратися і сидіти нерухомо, та врешті якась невідома сила змусила його підвестися. За кілька хвилин він хаотично бродив з кутка в куток, вже не опираючись потягу, а думаючи як вибратися щоб дістатися до неї. На його щастя його не прикували ланцюгом, а лишили лише антимагічну мотузку, якою були звʼязані руки. Як її  позбутися від вигадав швидко. Доцільніше було б дочекатися зміни караулу, що він і намагався зробити, але непереборне бажання побачити Селіну  росло все більше і починало зводити з розуму.

        Разієль підійшов до віконечка і тихо почав насвистувати мелодію.

        За хвилину він почув каркання і крізь решітку в його камеру залетів чорний крук.  Птах зробив коло і сів на підлогу. Схиливши голову набік він поглянув на ельфа і голосно каркнув.

        Миттю Разієль підскочив і безцеремонно затулив йому дзьоба:

       — Тихше, Харрон, тихше…— прошепотів він і прислухався.

        Птах затріпотів крилами і, завертівши головою, позадкував звільняючи дзьоба. Або ельфові здалося, або в чорних очах він побачив невдоволений осуд. Разієль зітхнув і простягнув до нього звʼязані руки:

        — Допоможи…

        Крук, поважно крокуючи, зробив коло, ніби роздумуючи і змахнувши крилами заскочив йому на руки. Своїм міцним дзьобом він завзято почав намагатися пошкодити мотузку. Разієль нетерпляче чекав, і нарешті відчув, як мотузка ослабла. Харрон підлетів і сівши йому на плече голосно каркнув на вухо, від чого ельф невдоволено поморщився:

        — Дякую, лети, доки про тебе не дізналися… будь поряд…

        Крук злетів і каркнувши на прощання вилетів у вікно.

        Разієль провів його поглядом звільняючи руки і знову відчуваючи свою силу. Візит фамільяра не пройшов непомітно і в дверях вже хтось цокотів ключами.

        Двоє охоронців заскочили в камеру, але не встигли нічого вдіяти, як він змахнув рукою. Обидва полетіли в стіну і відключилися. Разієль поправивши одяг, випростався і з гордо піднятим підборіддям вийшов геть. Його вів інстинкт навʼязаний кривавим звʼязком. Замок був йому незнайомим, але він точно знав які сходи чи коридор наблизять його до мети. Він був досить сильний, щоб не церемонитися з охороною і позбувався будь-якої перешкоди змахом руки.

        Вона була все ближче, він відчував її присутність сильніше з кожним кроком. Раптом, в коридорі біля дверей, що були йому потрібні, побачив чоловіка в чорному з блідою шкірою. Чоловік насупившись застиг явно здивований його появою.

        — Що ти тут забув?— спитав незнайомець.

        Разієль не вважав його вартим уваги, вирішивши, що це певно вампір охоронець Селіни. Він змахнув рукою, щоб відкинути його до стіни, але той ніби був готовий, швидко заблокував його магію.  Разієль зло блиснув очима, розлючений непередбачуваною перепоною, він почав чаклувати і прикликав прозорі, ніби скляні, магічні мечі.

        Дрейк, що був не в гуморі після розмови з Селіною, змахнув руками. Миттю в них зʼявилися такі ж, тільки чорні. Він приготувався до бою, досі не розуміючи, як ельф тут опинився

    . Разієль розмахуючи зброєю почав наближатися, за мить вони схрестили клинки. Ельф атакував з несамовитою люттю, бажаючи будь якою ціною прибрати його з дороги. Дрейк же навпаки вагався, розуміючи, що інформація якою той володів, надто цінна, тому вбивати його не можна. Відбиваючи удари Разієля, він не одразу помітив, що той щось шепоче, коли зрозумів було вже пізно. Дрейк відчув, що його ноги швидко обпліли стебла, якоїсь напрочуд міцної рослини. Він був знерухомлений і втративши пильність не зчувся, як ельф був вже біля нього, схопив за голову і різко повернув. Почувся хрускіт шийних хребців і Дрейк замертво впав на підлогу.

        Разієль, навіть не поглянувши на нього, рушив до заповітних дверей.

        Він не стукав, одразу увійшов і зустрівся з поглядом сірих очей.  Вона сиділа в напівтемряві, котру розганяло кілька свічок, на ліжку, навпроти нього і посміхалася. 

        Разієль нерішуче застиг.

        — Я скрутив вʼязи твоєму охоронцю…

        — Яка прикрість…— знизала вона плечима.— Батько знову когось скоро пришле. Охоронці в мене довго не живуть. Чому ти тут?

        — А де я маю бути?— спитав він хрипло.

        — Ти казав, що будеш вірний своєму королю…

        — Немає в мене більш короля,— заперечив він. Разієль наблизився до неї і повільно опустився на одне коліно:— Тепер я лише твій.

        — І виконаєш будь який наказ?— затамувавши подих спитала вона.

        — Все що забажаєш,— він покірно схилив голову.

        Селіна підвелася і торкнувшись його обличчя, змусила підвести голову:

        — Мій довіку?

        — До останнього подиху.

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

    Дрейк підвівся і задумливо потер рукою шию. Його погляд впав на прочинені двері селінининої кімнати. Чоловік вилаявся напевно знаючи куди пішов ельф. Зараз він там, з нею наодинці. В одному вона мала рацію, він не надто сумлінний охоронець, це могло привести до сумних наслідків, тому він вирішив виправлятися. Чоловік поспішно підвівся і підійшовши до кімнати, навстіж відчинив двері і вражено застиг на місці.

     Селіна, на ліжку, сиділа верхи на ельфові. І саме тієї миті коли він увійшов — вона, з червоними очима і довжелезними тонкими зубами, опускала голову щоб вкусити його шию. Його руки цієї миті були на її стегнах і, щойно вона впʼялася в нього своїми моторошними зубами, він стис пальці.

      Дрейк розгубився. З одного боку — він знав, що не можна переривати процес годування, з іншого — він мав, як охоронець слідкувати, щоб жоден чоловік її не торкався, а цей дозволив собі надто багато…

      І мовчки спостерігати він не хотів. Вирішив поговорити з нею пізніше. Повільно зачинив двері і насупившись пішов геть, подумки лаючись на весь цей проклятий світ в який його занесло.

      •••••••••••••••••••••••••••••••••

       Лукреція принесла Блекку загальний звіт, і мовчки чекала, доки він його прочитає. Вінсент, насупившись, читав, час від часу поглядаючи на неї поверх паперів.

       — Ви досі сердитесь на мене?— спитав він.

       — Вас це дуже хвилює?— скинула вона тонку брову.

       — Так, мене це хвилює!— він підвівся і невдоволено на неї поглянув.

       — Ви маєте хвилюватися через інше,— холодно промовила вона, намагаючись не подати виду, що окрім гніву, відчуває до нього ще інші емоції.

       Він вийшов з-за столу і, наблизившись до неї, поглянув в очі:

       — Думаєш, якби Селіна по справжньому цього не хотіла, вона б дозволила себе змусити?— спитав він.— Невже ти вважаєш, що нею легко маніпулювати? Може їй соромно зізнатися, але вона не буде в програші від цього. Окрім того, що вона отримала постійне джерело крові і сильного мага в слуги, в неї тепер є додатковий важіль впливу на мене.

       — Як же вона може використати це проти вас?— скептично спитала дівчина, дивлячись на нього з викликом.

       — По перше вона може тиснути на мене погрозами, що розповість про все татку, а він не з тих кого варто гнівити, а по друге вона тепер контролює ельфа, а отже лише від неї залежить, як багато він нам розкаже. Розкрий врешті решт очі і зрозумій, що твоя подруга, далеко не бідна нещасна дівчинка, а крово…

        Двері з гуркотом відчинилися і до кабінету увійшла Селіна нагородивши Блекка зверхнім поглядом. За нею слухняно йшов Разієль з невдоволеним виразом обличчя. Вінсент насторожено простежив за ними поглядом, доки вона не сіла в вільне крісло. Ельф став поруч.

        — Він готовий розповідати,— промовила вона.

        Блекк мовчки кивнув і повернувся за свій стіл жестом вказавши Лукреції на крісло.

        — Уважно слухаю,— він поглянув на Разієля.

        — Що саме я маю розповісти?

        — Почни з своєї місії. Бран переконаний, що не розвідка вас цікавила.

        — Ні, не розвідка. Для розвідки ми використовуємо інші засоби. Моя місія полягала в тому щоб проникнути на цей бік, доки віларійці зосередженні на пошуках диверсантів на півночі.

        — Отже вони лише відвертають увагу?— кивнув Блекк.

        — Так, і робитимуть це доти, доки я не виконаю місію,— усміхнувся Разієль.— Я маю потрапити у володіння королеви Змій. І взяти в Ауреї зброю, якою можна вбити потвору з провалля.

       — Ха,— задоволено вигукнула Лукреція. Всі одразу повернули до неї голови. Вона мило усміхнулася зніяковівши і поглянула на Вінсента:— Я виграла. Потвора існує.

        Вінсент ледь стримав усмішку і поглянув на ельфа:

       — Потвора існує?

       — Так, бачив його особисто,— кивнув той.— Він невразливий до звичайної зброї і на дні провалля не діє жодна магія, треба особлива зброя. За даними нашої розвідки Аурея має дещо в своїй скарбниці, що може допомогти.

       Лукреція підвелася і поспішно вийшла з кабінету, щось бурмочучи собі під носа.

       Вінсент провів її поглядом і задумливо спитав:

       — Тобто диверсії триватимуть доки ти не знайдеш зброю…

       — Доки не вбʼю потвору,— уточнив ельф.

       — І в який термін ти маєш встигнути?

       — Конкретних термінів мені не названо.

       — Виконання такої задачі може зайняти багато часу, невже Арнієль готовий масово жертвувати військами?— насупився Вінсент не розуміючи логіки ельфійського правителя.

        — По-перше, групи малочисельні і мають лише імітувати діяльність, тікаючи одразу як привернуть увагу. А по-друге —  він впевнений, що я впораюся якнайшвидше. Я його ще жодного разу не підводив.

        Вінсент загадково усміхнувся.

        Лукреція повернулася з товстелезним бестіарієм, і на ходу гортаючи сторінки підійшла до Разієля. Знайшовши потрібну сторінку вона поглянула на нього:

        — Це він?

        Якусь мить він дивився на зображення, потім погортав кілька сторінок і вказав пальцем:

        — Цей.

        Очі Лукреції стали такими великими від подиву, що здавалося далі вже нікуди.

        Селіна теж підвелася і зацікавлено поглянула на загадкову потвору.

        — Ого…— вражено промовила вона.

        Вінсент не втримався і теж підійшов. Щойно він побачив зображення — насупився, як можна вбити цю істоту він гадки не мав.  На малюнку було зображено моторошну потвору з величезною пащею, яка була переповнена великою кількістю зубів. Замість кінцівок воно мало безліч довжелезних щупальців. Автор книги, для того щоб передати масштаби істоти, завбачливо намалював поруч з нею крихітну фігурку людини, що в порівнянні з монстром здавалася комашкою.

         — Зброю треба дістати,— впевнено промовив Вінсент. Він поглянув на Селіну:— Завтра з Бранном їдете до Ауреї, впевнений — ви  знайдете, як змусити її співпрацювати. 
        Селіна кивнула:

         — Разієль їде з нами. 
        Вінсент нагородив її пристальним поглядом:

         — Він наш цінний полонений...

         — Він тепер мій.— Вона зробила наголос на кожному слові.

         Вінсент невдоволено зітхнув і поглянув на Лукрецію, що мовчки спостерігала.

          Двері відчинилися і всі одночасно повернули голови на Дрейка. Той здивовано підвів брову:

         — Що?

          Селіна насупившись поглянула на Разієля, але той невідривно дивився на Дрейка, не розуміючи як таке можливо.