Розділ 5

Замок Блекк.

      Коні спинилися, втомлено переступаючи з ноги на ногу, з нетерпінням чекаючи відпочинку. Селіна помітила знайому рудоволосу постать і всміхнулася. Дівчина почала злізати з коня, раптом відчула, як сильні руки спустили її на землю обхопивши за талію. Вона здивовано озирнулася і поглянула на напарника:

     — Дейв…

     — Ти ще не відновилася після поранення,— промовив він, зніяковівши, і швидко прибрав руки. Не дивлячись їй в очі він відійшов, а Селіна задумливо провела його поглядом.

     Тим часом Лукреція, з сяючою посмішкою, вже була поряд :

      — Яка я рада, що ти повернулася!— Щиро сказала вона, схопивши подругу в обійми.— А ще більше рада, що Дейв вижив, і тобі не доведеться повертатися до батька…

      — Я скучала,— усміхнулася Селіна.— Я стільки хочу тобі розповісти…

      До Лукреції нарешті  дійшло, що вона щойно бачила і, відсторонившись, вона здивовано тихо спитала:

      — Мені здалося, чи Бранн допоміг тобі спуститися? Як таке можливо? Невже твій охоронець цього не помітив?— Лукреція насторожено поглянула на третього прибулого і, помітивши світле волосся з під капюшона,  здивовано округлила очі:— Ви взяли ельфа?

      — Так, ми взяли ельфа,— не без гордості в голосі, кивнула вампірка.

       — Ти взяла полоненого без мене?— Лукреція награно насупилася. Її очі засяяли цікавістю: — Я хочу знати всі подробиці!

       — Ти неодмінно їх дізнаєшся,— кивнула Селіна і перевела погляд на Вінсента. Одразу на  її обличчі зʼявилася зверхня переможна усмішка.— Лорд-Командуючий…

       Дейв саме підвів ельфа і зняв з нього капюшон. Як на полоненого, він поводився дуже зухвало — не відводячи погляд, дивився на Блекка і, здавалося, на його губах промайнула хитра усмішка. Він не боявся полону і вже був готовий до виснажливих допитів.

       — Каже, що він Равенхарт,— промовив Бранн.

       Вінсент здивовано застиг і перевів погляд з Селіни, на Дейва, а потім зацікавлено поглянув на полоненого.

       — Що робив в горах?— з підозрою спитав він.

       — Так він нам і зізнався,— хмикнув Бранн.— Був з загоном ельфів. Селіна всіх поклала.

       — Сама?— Вінсент звів брову і зацікавлено поглянув на дівчину, що мовчки стояла поруч.

       Селіна опустила очі, чим підтвердила його здогадку. Блекк підійшов до полоненого і грубо відхилив йому комір плаща, відкривши на загал криваву рану. На мить Блекку здалося, що полонений кинув цієї миті погляд на Селіну і в його очах промайнула тінь страху.

       — Ти вкусила його?— розгнівано спитав Вінсент.

       — Мені треба було його знешкодити,— вона зухвало поглянула на нього.— Він живий, отже ви можете його допитати, і дізнатися все що необхідно. Я виконала умову, яку ви поставили, ви не маєте причин відсилати мене додому.

       — Поки що, не маю,— невдоволено сказав Вінсент, і перевів погляд на Дейва:— Веди його до темниці.

          Тим часом, Дрейк неквапливо спускався сходами, з недовірою дивлячись на новоприбулих. До нього підійшов невдоволений Блекк і провів поглядом полоненого:

       — Нажаль, поки ти не можеш її забрати…

       — Вона твоя підлегла, ти можеш її і просто так звільнити.

       — Якби вона була простою смертною — я б не панькався з нею. Та враховуючи її статус і здібності… Має бути серйозний привід, інакше вона звернеться з проханням до короля і її повернуть, а мені влетить за те, що позбувся цінного шпигуна без вагомих підстав. Такі як вона, зараз необхідні…— кинувши на Селіну з Лукрецією задумливий погляд, він зітхнув і пішов всередину.

        Дрейк знову поглянув на доньку Алістера і насупився. Те що він бачив не вʼязалося з тим, що він про неї чув. Вона була гарненька, мініатюрна і хотілося її пригорнути і захистити від всього світу, такою вона здавалася тендітною. Чоловік глибоко вдихнув і рушив знайомитися з «крихіткою».

      — Леді Селіна,— промовив він, наблизившись.

    Дівчина, що говорила з Лукрецією повільно повернулася і оглянула його з ніг до голови, повільним оцінюючим поглядом. На якусь мить її очі насторожено блиснули, але вона швидко накинула на обличча маску холодної байдужості.

     Вона відчула, вперше в житті, як її темна сутність відреагувала на когось негативно. Щойно вона побачила цього високого брюнета — темрява в ній прокинулася і невдоволено заметушилася, ніби сама його присутність дратувала її.

     — Це Дрейк, твій новий охоронець,— усміхнулася Лукреція.

     — Лише один?— здивовано спитала Селіна. — Батько почав мені довіряти? Чому лише один?

      — Взагалі то я не охоронець, я учень лорда Лестера,— виправив Дрейк.

      Селіна підійшла впритул і поглянула на нього знизу вгору, таким поглядом, що він відчув себе найнижчим ланцюгом харчової ланки:

       — Якщо ти не охоронець, тоді нащо батько прислав тебе сюди? Яке твоє завдання? Навчатися? Чи ганяти від мене кавалерів?

       — Він наказав вас повернути додому,— з нотою невдоволення промовив Дрейк.

       — То якщо я буду мило спілкуватися з кимось чоловічої статі, ти не звертатимеш на це увагу?— спитала вона, точно знаючи відповідь.

       — Це досі під забороною,— відповів він.

       — Отже, як би ти себе не називав — ти все одно охоронець…— усміхнулася вона і відвернувшись від нього зробила крок до подруги, владно промовивши:— Тримайся  на відстані, не плутайся під ногами.

        Дрейк невдоволено стис зуби, йому вже хотілося провчити це зарозуміле дівчисько. Він ледь стримався, кивнув і пішов до дверей у замок.

        Поглянувши йому в слід, Лукреція здивовано промовила:

        — Ти з ним не надто делікатна…

        — Він не сподобався Темній… не памʼятаю, щоб вона колись так реагувалала на когось…

        — До речі про це…— загадково усміхнулася Лукреція.

        Селіна зітхнула.

        — Тобі вже хтось щось розповів?

        — Не лише розповів, а й показав…— Вона поманила подругу до сходів:— ходімо, в мене купа питань. Та спершу — ти маєш перевдягтися, що це в тебе?

        — В основному кров мантікори…— кивнула Селіна, опустивши погляд на свій одяг і пішла слідом.       

        За кілька хвилин, уже в своїй кімнаті, з наглухо заштореним вікнами, Селіна нарешті зняла брудну куртку і, в одній сорочці, сіла чекати доки їй приготують ванну. Лукреція вмостилася на її ліжку і загадково посміхалася:

       — Я хочу знати всі подробиці вашої зустрічі з ельфами.

       Селіна підморгнула: 

       — Тобі офіційну версію, яку ми описали в звіті для Блекка, чи  доповнену?

      Очі подруги засяяли цікавістю:

      — Є деталі, що не увійшли в звіт?

       Селіна підсіла поряд і тихо промовила:

       — Це сталося, коли ми з Дейвом лишилися вдвох. На гори опускалася ніч. Дейв саме збирався мене поцілувати...            

       Лукреція здивовано прикрила рота долонею:

         — Як він посмів?

         — Не скажу, що я дуже пручалася…— почервоніла Селіна.

         — Негідниця!— вражено вигукнула Лукреція.— Тобі сподобалося?!— більше стверджуючи, промовила вона.

         Селіна прикрила обличчя руками і кивнула.

        — Але вони нам завадили: стріляли з протилежного боку провалля. Поцілував він мене пізніше, коли ми вже перебралися. Я тікала від павука, ледь не впала в провалля, а він мене спіймав. Обійняв і...

         — А потім?— захоплено спитала Лукреція.

          — Це було неймовірно...— зітхнула Селіна.— Але потім я відчула, що темрява прокинулася, зʼявилася жага... Ще б трохи і я б його вкусила... 

          — О,— сумно зітхнула Лукреція. 
          — Ми пішли шукати ельфів, вони влаштували нам засідку, Равенхарт запустив в мене три срібні стріли і я впала в прірву, а Дейва захопили в полон. Я випустила Темну,  вибралася і прикінчила майже  всіх, але просто загнати всередину я ії вже не могла, довелся погодувати ельфом...— Селіна винувато опустила очі. 
         — Ого... Тебе не було менше тижня, а стільки всього трапилося... Я думала розвідка в горах це трохи нудне завдання, а ви он як розважилися...

         — Такі собі розваги,— знизала плечима Селіна.— Мені соромно дивитися Дейву в очі, після того, як він бачив мене іншою. Але судячи з його поведінки йому байдуже, що я перетворююся на монстра. Я маю тепер триматися подалі від нього…

         — Чому? Через батька?

         — Ні… Через Темну… Я відчула, що хочу вкусити  його, а цього допускати не можна. Бо вкусивши раз, я захочу ще… А якщо вкушу вдруге, то між мною і ним утвориться тісний магічний звʼязок. Він стане моїм вірним слугою. І буде вважати своїм обовʼязком вчасно мене годувати.  І те, що він відчуватиме не буде справжніми почуттями, а буде лише потягом котрий навіюють криваві пута.

          — Потягом?— обережно спитала Лукреція.

          — Так… нас тягтиме один до одного… як коханців…— тихо відповіла Селіна.

          — Цьому можна опиратись?

          — Так, наскільки знаю, спочатку це не складно. Втім я ніколи не стикалася з цим. Останнім «кривавим васалом» мого батька — була моя мати. Коли вона померла він не заводив собі нікого для того щоб тамувати жагу.— Селіна важко зітхнула:— Мені не можна зближатися зі смертними, бо я рано чи пізно захочу їх скуштувати… Це як прокляття якесь.

          — Тобто з Вінсентом у вас в жодному випадку немає майбутнього?— спитала Лукреція затамувавши подих.

          Селіна здивовано на неї поглянула:

          — Звісно ніякого майбутнього. Скуштувавши його крові тоді,  тепер — я бачу лише апетитний смаколик…

         Лукреція усміхнулась, приховуючи полегшення:

        — Як так трапилося, що ти його вкусила?

        — Пʼять років тому, ми прибули сюди з батьком, в нього були якісь політичні справи… Тоді я вперше побачила Блекка… — Селіна закусила губу.— Глибокої ночі я ходила дивитися на місяць… Я думала що всі сплять, тому була лише в нічній сорочці. Повертаючись вже в свою кімнату я зустріла його. Ми про щось говорили, я вже не памʼятаю про що… Словом він мене приобійняв, а я хотіла його поцілувати…а потім я памʼятаю лише смак його крові і те, як батько мене відтягував від його непритомного тіла… — Селіна відвела погляд і поглянула на вогонь в каміні.— Я не хотіла цього… Вона тоді вперше виявила себе… Я досі не прийняла цю силу, тому можу лише пригнічувати і не випускати.
          — Мені так шкода,— Лукреція обійняла їі за плечі.— Може десь є чоловік, яким ти не схочеш повечеряти?

          Селіна скептично хмикнула:

          — Скількох я маю поцілувати, щоб його знайти?

         — Враховуючи, що тобі навіть просто спілкуватися не з всіма можна...— кивнула задумливо Лукреція.

          Селіна насупилася згадавши про нового протеже свого батька:

          — Треба позбутися цього Дрейка. Він мені не подобається.

           — Нещасний випадок?— загадково усміхнулася Лукреція. 
          —  Чому б і ні...

           — Він не вампір, і як для людини в нього надпотужна аура...— застережливо промовила подруга.— Я думаю, твій батько недарма прислав сюди саме його. Дрейк дуже сильний, але природа його сили мені невідома, я такої енергії ще не бачила, вона схожа на темну магію, але потужніша. Я спочатку подумала, що він один з лордів, і дуже здивувалася, що він живий...

           Селіна спохмурніла:

           — Хто ж він тоді такий? 
           — Незнаю. Та вони з Вінсентом знайшли спільну мову дуже швидко, Один хоче тебе відправити, а інший забрати...

           — Чудова новина,— зітхнула Селіна.— Треба постаратися, щоб не дати їм приводу... — вона замислилася, та за якусь мить здивовано поглянула на подругу:— Ти вже вдруге назвала Блекка на імʼя. 
         Щоки Лукреції миттєво спалахнули:

         — Правда?

          Селіна з підозрою зіщулила очі:

          — А як ти провела ці кілька днів?

          — Я займалася звітами в бібліотеці...— зніяковіла Лукреція, а щойно згадала інцидент в бібліотеці — її обличча майже злилося кольором з волоссям.

          — Росса? А ну розповідай...— промовила Селіна повільно.— По твоїм щокам бачу, що є щось окрім звітів.

          Лукреція соромʼязливо прикрила обличча руками:

          — Добре, добре...  Тільки не сердися, він сам до мене поліз... 

          — Блекк?

          Вона кинула:

          — Все почалося з того, що ми заклалися, що я доведу йому існування потвори з провалля. Переможець отримає бажання, будь-яке. Без обмежень. Це він вигадав. Бачила б ти, як він дивився на мене тієї миті...

          Селіна здивовано округлила очі.

         — Негідник,— прошипіла вона.

         — Потім, вже коли Дрейк привіз бестіарій, я його вивчала в бібліотеці, засиділася... Вінсент прийшов, налив мені якесь вино. А потім почав говорити про те, які неймовірні в мене очі, волосся...

        Тепер Селіна відкрила ще й рота від подиву:

        — А ти?

        — А я заклякла... І знаєш, ніби була думка його зупинити, але він такі слова говорив, мені хотілося слухати й слухати... А потім він поцілував і я забула про все на світі, це було просто... неможливо описати... — вона мрійливо закотила очі.

         — А потім?— тихо з цікавістю, спитала подружка.

         — Потім я згадала, що він тобі подобається і втекла.

         Селіна розчаровано зітхнула.

         — Він подобався до укусу. 
         — Я цього не знала,— дорікнула Лукреція, а Селіна лише закотила очі.

         — Тобто якби не я, ти б лишилася?— зіщуливши хитро очі, спитала вампірка.

         — Я не знаю,— Лукреція знову заховала обличча.— Я від одного його погляду тану, як віск...

         — Ти закохался,— впевнено промовила Селіна і задумливо додала:— Закохалася в Лорда-Командуючого. Здається вам обом заборонено мати стосунки, доки ти його підлегла. Поцілувавши тебе він порушив...

         — Навіть не думай, використовувати це проти нього,— сердито насупилася Лукреція.

        Селіна весело засміялася:

         — Ой, заспокойся, я просто лякаю. 
         — Дивись мені, бо отримаєш тоді від мене на горіхи, я знаю твої слабкі сторони,— загрозливо сказала Лукреція і усміхнулась.

         — Ой, все, боюся, боюся,— засміялася вона. Заспокоївшись Селіна спитала:— І як він поводится після того?

         — Сказав, що не шкодує про поцілунок, але не дозволить собі більше нічого без моєї згоди.

         — Як благородно,— скептично хмикнула Селіна.
              

 ••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
 
         

    Кілька годин потому Лукреція разом з Селіною сиділи на камʼяних сходах у дворі замку. Сонячні промені вже не падали на подвірʼя. Сутінки, повільно згущуючись, опускалися на землю, додаючи замку містичної таємничості.

     — Ситуація загострюється,— зітхнула Лукреція.— Сьогодні повідомили, що на півночі через гори пройшли одразу три диверсійні группи… Одній з них вдалося втекти… Вони готуються, шукають слабкі місця…

     — Скоро щось трапиться…— кивнула Селіна.

     — А твій батько досі зберігає нейтралітет. Його лорди стали б в нагоді,— прозвучало з докором.

     Білявка закотила очі і зітхнула:

      — Він сказав, що доки ніхто не порушив кордонів його земель — ця війна його не стосується.

       — Я думала тепер, коли ти приймаєш участь, він змінить свою думку,— насупилася Лукреція.

       — Як бачиш, це не достатньо вагома причина,— хмикнула Селіна.—Він знає, що я не загину на війні. Тому і дозволив вчитися в академії.

       — А якщо ельфи захоплять тебе в полон?

       — Ну, якби захопили, звісно в нього б не було вибору…— задумливо сказала вона.— Але я ж не дозволю захопити себе в полон.

       — Звісно,— усміхнулася Лукреція.

      До них стрімко наближався похмурий Дейв. Зупинившись, він промовив:

       — Селіно, тебе викликає Блекк.

       — Мене?— посмішка вмить зникла з її обличча.— Чому мене?

       — Думаєш він мені пояснював?— знизав плечима він.

       — Не подобається це мені,— Селіна підвелася і поглянула на розгублену Лукрецію:—Ти йдеш?

        — Ой, так, звісно,— вона поспішно підскочила.

        Йдучи вгору сходами, Селіна спитала:

        — Він досі його допитує?

        — Так.

        — Щось уже розповів?— поцікавилася Лукреція.

        — Тримається,— похитав головою Бранн.

        — А Блекк робить це особисто, як розказують в чутках?— Знову спитала Лукреція.

        — Так, жодної краплі крові. Діє напряму на мозок… Не хотів би я опинитися на місці ельфа, взагалі дивуюся, як він досі не заговорив…

        Вони пройшли коридором, до старих важких  деревʼяних дверей, що вели до підземелля. Тут було похмуро і вогко. В напівтемряві, здавалося, що в закутках хтось зачаївся, окрім охоронців, що стояли на своїх постах. Бранн провів дівчат до кімнати в центрі підземелля, без вікон і дверей, з надтовстими стінами, крізь які назовні не проходили жодні звуки. В ній не тримали вʼязнів, а використовували лише для допитів.

      Щойно увійшовши до цієї кімнати вони побачили Вінсента. В світлі єдиної свічки, що стояла на столі, він стояв без піджака, в сорочці з закатаними рукавами і, з зосередженим обличчям, тримав руки над головою Разієля. Ельф зціпивши зуби, сидів упʼявшись нігтями в бильця деревʼяного грубого крісла. Здавалося, кожен мʼяз його тіла був напружений. Кілька хвилин вони мовчки спостерігали. Лукреція опустила очі в підлогу не в змозі дивитися, вона пожалкувала, що не лишилася зовні. Раптом від болю Разієль закинув голову назад, повністю оголивши місце укусу. Селіна застигла, не в змозі відірвати погляд від рани, знову відчуваючи себе монстром.

      Нарешті Вінсент прибрав руки і поглянув на підлеглих, а ельф важко дихаючи опустив голову.

      Блекк кинув погляд на Лукрецію, ледь всміхнувся і підійшов до Селіни.

      — Ви хотіли мене бачити Лорд-Командуючий?— насторожено спитала вона.

      — Так. Ваш полонений добре підготувався до зустрічі зі мною, він добре опирається, не боїться болю і страждань. Але я знайшов одне маленьке зернятко страху. Він боїться вас Лестер. А точніше того, що ви здатна з ним зробити.

      — До чого ви ведете?— тихо спитала вона.

      — До того, що який сенс нам витрачати купу часу, щоб витяги з нього крихти інформації, якщо є спосіб отримати все?— усміхнувся Блекк.

       — Ви не можете просити мене про це…— Селіна зблідла.

       Очі Вінсента зло блиснули:

        — Лестер, я не прошу. Підлеглих не просять, підлеглим наказують. Хоча, якщо ви не хочете — татко вже чекає.

        Селіна зціпивши зуби зробила крок до нього і поглянувши на нього знизу, люто прошипіла:

        — То може, мені доцільніше вкусити вас, щоб ви припинили шукати спосіб позбутися мене?

        Вінсент усміхнувся:

        — Починайте, але вам варто знати, що як тільки ви це зробите — Лестер-Двейн особисто приїде за вами.

        Селіна невідривно дивилася в його очі і розуміла, що цю битву програла. Вона стисла кулаки і глибоко вдихнувши промовила, відвівши очі вбік:

        — Я зроблю це. Ви всі маєте вийти.

        Блекк кивнув з переможною усмішкою. Знаком він вказав Лукреції і Дейву слідувати за собою. Бранн насупився і пішов до дверей. Лукреція хотіла щось сказати, але Селіна її зупинила, похитавши головою.

   Вона провела їх поглядом і щойно за останнім закрилися двері — від її рішучості нічого не лишилося.

    Разієль сидів привʼязаний до крісла і пильно з осудом на неї дивився. Він одразу зрозумів, про що мова.

     Ця його манера дивитися в очі і не відводити погляд страшно дратувала і бентежила.

     — Я не хочу цього робити…— тихо промовила дівчина.— Скажи все одразу. Врятуй себе.

     — Я буду відданий своєму монарху до останнього,— промовив він, блиснувши своїми фіолетовими очима, гордо піднявши підборіддя.

     Селіна підвела очі до стелі і приречено зітхнула.

     — Ти усвідомлюєш всі наслідки?

     — Я не маю вибору.

     — Ти маєш вибір,— вона уперлась руками в стіл і пильно на нього поглянула, не розуміючи, чому він такий бовдур.— Ти знаєш, що будеш в цілковитій моїй владі, і не хочеш цьому запобігти. Чому?

      Він не відповідав, лише задумливо поглянув їй в обличча:

      — Ти ніколи цього не робила?

      — Робила…— вона знітилася і намагалася приховати свою реакцію, та чомусь це не вдавалося.— Я ж вже тебе кусала…

       — Тоді ти була поранена. Підозрюю, що ти не вмієш викликати цей стан свідомо, за власним бажанням. Думаю тебе навчили утихомирювати темряву, але не навчили її викликати…

       — Ти помиляєшся,— заперечила вона.

       — Ні,— усміхнувся він.— Я певен. Починай,— промовив з викликом.

       Вона підійшла до нього і почала відвʼязувати його руки.

       — Що ти робиш?— насупився Разієль, не розуміючи, нащо вона вирішила його звільнити.

       — Даю тобі можливість захистити себе,— промовила Селіна поглянувши йому в очі.

       — Я думаю, ти хочеш щоб я застосував силу і тоді темрява вийде сама,— швидко розкусив її план ельф. Помітивши по її очам, що він має рацію, з переможною усмішкою, він додав:— Я не пручатимусь. Не буду тобі допомагати.

       Селіна гнівно блиснула очима і вилаялася древньою мовою.

      — Чому ти такий впертий…— невдоволено промовила вона, підвівши очі до стелі.— Не змушуй мене це робити…

      — Що робити?— зацікавлено спитав він.

      — Нічого,— буркнула дівчина відвернувшись, щоб він не бачив, як спалахнули її щоки. Вона заплющила очі намагаючись прикликати те, що пригнічувала в собі стільки років — та спроби були марні. Темрява не відповідала.

      — Цікаво, на що ще реагує твоя темна сутність?— тихо спитав Разієль. Він вмостився зручніше в кріслі, відчуваючи, що дівчина розгублена і не знає, що робити.— Там за дверима всі чекають, що ти зробиш з мене свого покірного слугу, а ти не здатна це зробити, бо твоя сила тебе не слухається. Здається, ти в безвихідному положенні, принцесо.

      Селіна зло до нього повернулася:

      — Це не безвихідне положення…

      — Тоді як це називається? Поразка?— усміхнувся він.

      Вона підскочила до нього і нависаючи над ним зло прошипіла:

      — Це лише коротка відстрочка, тобі не уникнути цього, якщо ти нічого не розповіси, то я рано чи пізно зроблю тебе моїм «кривавим васалом».

      — То роби зараз,— усміхнувся він дивлячись їй в очі з глузливою посмішкою. Він рукою прибрав комірець сорочки відкривши рану від її попереднього укусу.— Є ж ще якийсь спосіб? Я вмираю від цікавості, що ж це може бути? Що ти так не хочеш це робити?

      Селіна невідривно дивилася на слід від своїх зубів, несвідомо вона простягнула руку і доторкнулася до рани пальцями і відчула, як швидко забилося його серце від цього доторку. Вона перевела погляд на нього і, не відриваючи очей, сіла до нього на руки. Ельф здивовано застиг, затамувавши подих. Тепер він зрозумів відповідь на своє питання. Дівчина провела кінчиком пальця вздовж вени на його шиї, і по шкірі Разієля «побігли» мурашки. Селіна нахилилася і обережно торкнулася його губ своїми. Його руки ковзнули їй на стегна, він не втримався і відповів на поцілунок, швидко перехопивши ініціативу. Вона відсторонилася і важко дихаючи прошепотіла:

        — Не змушуй мене це робити… розкажи.

        — Я не можу,— відповів він пошепки  і торкнувся ніжно губами її шиї, з уст дівчини зірвався короткий стогін. Селіна заплющила очі відчуваючи, як темна сутність, що ховалася десь всередині, зацікавлено підняла голову і потяглася до нього, згадавши смак його крові. Її зуби видовжилися… Вона відчула жагу, нестерпну потребу пити і нахилилася до його шиї. Тонкі гострі зуби мʼяко увійшли в тіло.

        Мить болю і Разієль відчув безмежну, безтурботну порожнечу. Зникли всі думки, обов’язки перед короною, тривоги і переживання…

   ••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

     За кілька хвилин Селіна вийшла, і витираючи з губ кров, порямувала геть з темниці. Хотілося подихати свіжим повітрям.  
      В холі, вона зустріла Лукрецію і Брана. Що про щось тихо говорили.

      — Селіно?— стурбовано поглянула на неї Лукреція.

      Вампірка з серйозним обличчам промовила, щоб не чув Бранн, підійшовши ближче:

      — Я йому цього не пробачу. Краще знайди собі нове захоплення, бо цей скоро відправиться в царство мертвих.

      Лукреція важко зітхнула і не знайшла, що відповісти. 
      — Він тепер все розповість?— спитав Бранн.

     Селіна перевела на нього погляд.

       — Не одразу. Треба почекати. 
       — Чому?

       — Кривавий звʼязок, це не просто спосіб харчування, це магічне дійство. Я свою частину зробила, тепер маю уникати його, доки звʼязок не зміцніє і не змусить його прийти до мене. Він стане моїм "кривавим васалом", лише після того, як скаже слова, що мають дати мені владу над ним. 
       — Як він прийде, якщо він в темниці?— здивувалася Лукреція. 
       — Він має знайти вихід, сам. Така процедура. Скажете Блекку, що я все зробила,— кинула вона наостанок і пішла геть.