Розділ 21

    Замок Двейн.
    
    В кабінеті Верховного Вампіра панував напівморок. Лише сіре світло з надвору трохи розганяло темряву, додаючи цьому місцю моторошності. Лорд Лестер втомлено слухав розповідь Лаури, про результат її перемовин з наступницею Ауреї. Змії хотіли лишити за собою право на землі, що він виділив їм раніше, ще й просили протекції. 

     Важкі масивні двері відчинилися з дратівливим скрипом. Алістер звівши брову здивовано поглянув на Дієго, що провів до зали худорлявого чоловіка в чорній мантії. Він впізнав його — саме він зʼявився на підмогу демонові в Редвелі.

     Чорнокнижник йшов неквапливо, тримаючи складені перед собою кістляві руки.

    Вампір зацікавлено звузив очі, вивчаючи свого візитера. Цей посланець був не таким простим, як здавався. Вампір геть не відчував його серцебиття, а відтак не відчував його живим.

       — Хто ти?

       — Вітаю Мілорде,— схилив поштиво голову чоловік,— мене звуть Данте, я прибув до вас за дорученням мого правителя, з яким ви мали нагоду познайомитися, не так давно.

       — Чого ж твій правитель не прийшов особисто?— криво усміхнувся Алістер.

       — Враховуючи контекст вашої попередньої зустрічі, я запропонував свою кандидатуру в якості посередника. Оскільки тема, яку варто обговорити, торкається особливо чутливої площини.

       — Чого треба твоєму правителю,— все ще посміхаючись спитав Алістер, але в його очах промайнув зловісний металевий блиск.

       Данте загадково усміхнувся і поглянув на Верховного Вампіра:

       — Вам краще одразу дізнатися, що він готовий вам запропонувати зі свого боку і тоді, певно, ціна його прохання буде не така вже й висока…

       — І що ж може запропонувати мені твій правитель?— скептично спитав Алістер.

       Посмішка Данте стала зловтішно широкою:

       — Свою корону, для вашої доньки,— промовив він спостерігаючи, як веселість вмить щезла з обличчя вампіра.— Схоже, я зміг вас зацікавити, мілорде?

      — Продовжуй,— насторожено промовив Алістер.

      — Мій правитель мав змогу спілкуватися з духом провидиці, яка зробила його пророцтво і вона сказала, що не він причина майбутньої смерті принцеси, але може її врятувати…

      В тінях, прямо в кріслі перед столом Алістера, зʼявився Самайн.

      — Дякую Данте, далі я сам,— усміхнувся він, під вбивчим поглядом вампіра.

      Чорнокнижник покірно схилив голову і відійшов в бік.

      — Не скажу, що мені приємна ця зустріч, але Селіна наполягла, що мені потрібне ваше батьківське благословення. З іншого боку, якщо леді передумає мені потрібні гарантії, тож угода з вами убезпечить нас всіх від примх дівочого серденька.

      — Селіна послала тебе до мене?— здивувався Алістер.

      — Я пропонував їй таємний обряд, що врятував би її життя, але вона боїться викликати ваш гнів, напевне. Хоча час її спливає, як сказала моя провидиця. До речі, вона позбулася ельфа, тож тепер без захисту від прокляття. Тому в ваших інтересах зробити все швидко.

       — Позбулася ельфа?— насупився вампір.— Яким чином?

       — Незнаю, цього не питав,— байдуже знизав плечима демон.— То що, вам цікава моя пропозиція?

       — Чого ти хочеш?— зло стис зуби Алістер.

       Самайн усміхнувся.

       — Помсти. Мені потрібне військо,— він кинув погляд на Дієго і Луїзу, що уважно слухали їх розмову:— ваші лорди, вся можлива допомога.— В його руці зʼявився пергамент.— Тут все викладено. Якщо питань немає будемо підписувати. Кровʼю. Договір зобовʼяже мене спершу виконати мою частину угоди, а потім ви мусите виконати свою.

       Алістер взяв свиток з його рук і почав уважно читати, зрідка кидаючи невдоволені погляди на демона.

       — Щож,— врешті промовив він, задумливо,— все чітко і по суті. Я згоден.

       — Одне питання,— зосереджено промовив Самайн, пильно дивлячись на майбутнього тестя:— чому ви самі не зробили цього? Якщо ладні піти на таке, заради її порятунку, чому вона досі не ваша спадкоємиця?

       Алістер поглянув на нього трохи зіщуливши очі, ніби зважуючи чи гідний він довіри.

        — Якби міг, я зробив би це одразу, як вона досягла віку наслідування. Жриця змусила мене заприсягтися, що Селіна ніколи не сяде на трон вампірів.

        — Чому?— здивувався демон.

        — Ти не єдиний чиї предки розгнівили богів. Та нашому роду, нажаль, другий шанс не дали. Рід Лестерів має закінчитися на Селіні.

        — А якже передача влади?— насупився Самайн.— Ваше покарання вічність правити вампірами?

        — Звучить жахливо,— усміхнувся Алістер.— Я маю обрати іншого спадкоємця. Одягти корону представнику іншого роду, не вампірові.

        — Кому завгодно?— здивовано звів брову демон.

        — Кого вважатиму гідним,— Алістер загадково посміхнувся, поглянувши йому в очі.— Врятуєш мою доньку і, можливо, отримаєш навіть більше, ніж посмів просити.

        Самайн зрозумів натяк і криво всміхнувся:

       — Домовилися.

•••••••••••••••••••••

Узлісся неподалік від замку Блекк.

     Вони неквапливо їхали мальовничим узліссям. До заходу сонця лишалося недовго, як і до замку Блекк. Нарешті ця довга виснажлива подорож добігала кінця. Коні повільно брели у високій траві в супроводі співу пташок і докучливого каркання ворона.

     — І що буде далі?— обережно спитала Лукреція.

      — Коли?

      — Після одруження… Ти будеш жити з ним? Сидіти в його замку? Народжувати йому дітей?

      — Боги, ні,— обурено заперечила Селіна.— Йому діти не потрібні.

      — Ну це поки не потрібні,— зловісно промовила Лукреція зрозумівши, що знайшла чутливу тему.— А потім за це обовʼязково зайде мова. Йому рано чи пізно знадобляться спадкоємці…

      — Не думаю, що це трапиться найближчим часом. І це не мій клопіт — продовжувати його рід. Я впевнена, він сам якось вирішить це питання,— знизала плечима вампірка.

      — А як же кохання?

      — Лу, ти неуважна,— зітхнула Селіна втомлено.— Кохання мене вбʼє.

      — Але ж ти все одно закохаєшся в того, в кого маєш закохатися…

      — І переживу це. Щоб там не мало трапитися — я це переживу, бо буду безсмертна.

      — А раптом це буде взаємно?

      Селіна поглянула на неї так, ніби це була найбільша дурниця. Зрозумівши, що відповіді не буде Лукреція важко зітхнула.

      — А якщо він вчинить, як твій батько? Закриє тебе в замку? Позбавить свободи?

       — Не вчинить,— впевнено заявила, з усмішкою, Селіна.

       — Ти його не знаєш, як ти можеш бути певна в його благородстві?— насупилася Лукреція.

        — Батько може таке зробити, бо я не смію проти нього виступити у відкриту. Він сильніший за мене, він не лише батько, він — мій Правитель. А з Самайном я зможу впоратися навіть без Темної. Йому бракує підготовки.

        — А якщо всеж таки, ви заведете дітей,— подав голос Дрейк, що їхав позаду них.—Це будуть вампіри, чи демони? Чи щось середнє?

        Селіна обернулася, просвердливши його гнівним поглядом:

        — Не буде ніяких дітей,— промовила вона, чітко проговорюючи кожне слово. Дівчина насупилася і пришпорила коня, тим самим даючи іншим зрозуміти, що розмова завершена.

        — Ну, я ж не хотів нікого образити,— розгублено промовив Дрейк, дивлячись їй вслід.— Мені дійсно цікаво, як у вас це працює...

        Лукреція лише з усмішкою похитала головою.

       — Боюсь ніхто не знає відповіді. Зазвичай діти мають ознаку того хто сильніший. Але ще ніколи двоє перших спадкоємців не брали шлюб,— раптом вона спохмурніла,— може тому Боги проти?

•••••••••••••••••••••

Замок Блекк.

      Сонце хилилося за гори, кидаючи свої останні теплі промені на замок.

       Вінсент йшов коридором, задумливо хмурячи брови. Слідом за ним поспіхом крокував Дейв з купою паперів. Останні два дні він тільки тим і займався, що проводив поглиблений аналіз звітів, співставляючи з інформацією, що отримав в палаці короля.

Вінсент застиг на порозі, щойно відкрив двері свого кабінету. Підозріливо зіщуливши очі, він повернувся до вікна і насторожено увійшов. Чуття ніколи його не підводило — біля вікна хтось стояв — чоловіча кремезна постать темніла на фоні заходу сонця. Дейв обережно увійшов слідом.

   — Хто ви і як сюди потрапили?— загрозливо спитав Блекк.

   — Це було не складно, в вас слабенький захист,— промовив чоловік повільно обертаючись. Щойно угледівши його очі, Вінсент зрозумів: хто саме завітав до нього в гості, і як він обійшов захист.

     — І чим же я заслужив таку честь, Мілорде?— якомога невимушеніше, спитав Вінсент.

     — Селіна просила чекати її тут,— відповів Самайн і, пройшовши до столу, по хазяйськи вмостився в вінсентове крісло.

     Блекк невдоволено зціпив зуби, подумки згадавши підлеглу принцесу кількома лайливими епітетами.

      — Вона вирішила призначати побачення в моєму кабінеті?— звівши брову, спитав він.

      — Конкретно, де саме чекати — вона не вказала, тож я обрав те приміщення, яке мені сподобалося,— він кинув погляд на мапу, що була розкладена на столі, над якою працював до цього Вінсент.

      — Я міг би розпорядитися щоб вас провели до її спальні, та боюсь її батько цього не схвалить,— усміхнувся Блекк.

      Губи Самайна розтягнулися в широкій усмішці:

      — За це не переймайтеся, він вже дав своє благословення, я офіційно наречений її Високості. З цього приводу я і хотів з вами поговорити.

      Вінсент насупився, не розуміючи яким боком він до їх заручин, кинувши погляд на Дейва, котрий заходився збирати свої папери, що посипалися на підлогу, він спитав:

      — Про що саме?

      — Я подумав, що не личить моїй дружині бути в когось на побігеньках. Буду вельми вдячний, якщо ми владнаємо цю проблему.

      Вінсент не стримав посмішку:

      —Та будь ласка, якщо ви переконаєте її добровільно облишити службу — я буду найщасливішою людиною на вашому весіллі.

      Самайн спохмурнів:

      — Гадаєте вона не захоче?

      — Її не мало тут бути,— пояснив Блекк.— Мені прислали десятьох новобранців, а Селіна прийшла за власним бажанням. Думаю, якщо ви натякнете їй, що треба сидіти в замку і вишивати гобелен — вона не вагаючись проткне вас кинджалом. Її Високість хоче крові, це її суть. Ви вже знайомі з її другою половиною?

      — Ні, мені вона її ще не показувала,— задумливо промовив Самайн. — Та я знаю чого очікувати, якось мав приємність познайомитися з її тіткою. Вельми вражаюче було знайомство.

      — Тоді я вражений вашою бесстрашністю чи безросудством. Мало хто свідомо піде на таке.

      Самайн у відповідь лише усміхнувся і пройшовся поглядом по фігуркам, що стояли на мапі.

      — Не міг непомітити, що ви не дуже приязні до моєї нареченої,— промовив він взявши до рук червону фігурку, що до цього стояла біля позначки столиці вогняних демонів.

        — На відміну від вас я знайомий з її другою половиною ближче ніж хотілося,— відповів Вінсент уважно стежачи за рукою демона, котрий поставив фігурку неподалік від основних ельфійських військ.— Вони там?

        — Чекають неподалік. Готуються,— кивнув Самайн.— Але це не все. З ними досі немає Андріани. І є ділянка прихована магією, куди я не можу потрапити,— він ткнув пальцем в місцину  на території вогняних земель біля самих гір.— Я не знаю хто, чи що, ховається тут. Захисного поля не було, ще місяць тому. Там може бути чимала кількість військ, а може не бути нічого.

        Вінсент наблизився і задумливо поглянув на вказану ділянку, найближчим містом був Редвелл, що належав вампірам.

         — Чи є їм сенс нападати на Алістера, якщо те, що потрібно Арнієлю в Ілая?

         — Незнаю, та чи розумно витрачати купу енергії на захист пустки?

•••••••••••••••••••••

          Сонце вже сіло за гори коли нарешті три вершника проїхали через широку браму замку Блекк. Не гаючи часу вони пройшли до кабінету лорда Командуючого. Сам Вінсент зосереджено проглядав якісь папери за келихом свого улюбленого напою.

        — Лорде командуючий, завдання поставлене вами виконано,— урочисто промовила вампірка, зрозумівши, що Лукреція навмисне тримається позаду.

        — Чудово,— кивнув Вінсент, навіть не звернувши на неї увагу. Його очі були прикуті до Лукреції, що явно не хотіла бути тут присутня, бо навіть не підводила на нього погляд. Задумливо звузивши очі він перевів погляд на чаклуна:— Дрейку, радий бачит тебе живим. Куди поділи ельфа?

         — Немає більше ельфа. Не вижив,— відповіла байдуже Селіна.

         — Чому я не здивований?— хмикнув Вінсент і поглянув на чаклуна вказавши на пляшку:— приєднуйся. Як тобі подорож з дівчатами? 

         — Ох, вони не давали мені сумувати,— усміхнувся Дрейк,— тому мені іноді дуже бракувало випивки,— він наповнив собі келих і всівся в крісло.

         Чоловіки перекинулися ще кількома порожніми фразами, а Селіна закотивши очі, міцно стисла щелепи, чекаючи коли їй буде дозволено говорити. Вона озирнулася на подругу, та навіть не дивилася в її бік настільки була занурена в свої думки. 

          — Що ж, покажіть цей славнозвісний клинок,— промовив Вінсент, ніби згадавши про їх присутність.

          Лукреція, як їй цього не хотілося, вийшла вперед і діставши з піхов Айронів клинок, поклала його на письмовий стіл поверх мапи і відступила крок назад, не промовивши жодного слова. Блекк весь цей час спостерігав за нею не розуміючи причин її поведінки. За цей час щось трапилося, і це щось навряд матиме хороші наслідки. Мимоволі він перевів погляд на Селіну, підозрюючи, що вампірка встигла наговорити про нього якихось нісенітниць.

          Вінсент задумливо пройшовся поглядом по візерункам вирізьбленим на сріблі.

         — Щож, добре. Король хоче щоб ти знищила істоту,— промовив він до Селіни.

         — Вона не зможе...— перервала його Лукреція.— Клинок дається в руки тільки мені.

         — Та я залюбки складу їй компанію,— вдоволено промовила Селіна.— Якщо король хоче щоб я була там, як я можу піти проти його волі? Вирушимо на світанку.— вона обернулася до Лукреції:— Ти ж встигнеш освятити його?

         — Так це не важко,— кивнула дівчина, намагаючись не зустрічатися поглядом з командуюючим.

         — Освятити?— перепитав Вінсент.

        — Виявилося клинок має освятити жриця, тому ми затрималися, навідалися до храму Хаосу,— пояснив Дрейк надпивши з келиха,— але освятити не встигли бо хтось розірвав жриці горло. Тепер Лу нова Жриця. 

       Вінсент торкнувся пальцями перенісся, намагаючись скласти почуте до купи.

        — Я так розумію, дехто непогано розважився. Аурею теж ти вбила?— спитав нагородивши Селіну невдоволеним поглядом

        — Аурею вбив Дрейк,— обурено вигукнула дівчина.

      Вінсент здивовано перевів погляд на чаклуна.

       Дрейк лише ніяково опустив очі.

    — Ми не будемо це обговорювати.

    Вінсент невдоволено насупився і перевів погляд на Селіну:

    — Чим ви там займалися? У вас було одне завдання — отримати клинок і тихо повернутися. Мертва королева Змій і Жриця Хаосу — це не схоже на "тихо". Король хоче поговорити з полоненим, а полоненого немає, бо він, бачите, набрид її Високості. Замість того щоб виконувати завдання, схоже, ти вирішила влаштовувати особисте життя.

       Селіна оторопіло дивилася на командуючого, шокована тим, що він в усьому вирішив звинуватити її. Між іншим Вінсент продовжив свердлячи її поглядом:

      — Перш ніж вирушати до гір. Владнай всі питання с твоїми заручинами. Він чекає тебе в бібліотеці. На ранок хочу бачити детальний звіт про те де вас носило і аналіз того, яких наслідків це може нам коштувати.

       Дівчина ніяково кивнула і помітивши, як його погляд перемістився на Лукрецію, промовила:

        — Ходімо Дрейк.

       Чаклун поставив келих на стіл і рушив до дверей, як і Лукреція, марно намагаючись відкласти неприємну розмову.

        — Росса, лишися.

        Лукреція застигла спостерігаючи, як за Дрейком і Селіною закрилися двері. Вона повільно обернулася і нарешті зустрілася з ним поглядом.

         — Це все тому, що ти тепер Верховна Жриця?— припустив він, затамувавши подих.

         — Не лише. В нас все одно не було майбутнього, це має припинитися доки не зайшло надто далеко,— промовила вона, відчуваючи, як вроті враз пересохло.

        — Я тебе почув. Можеш йти,— ніби через силу промовив чоловік.

       Лукреція не розуміла, чому їй так важко далися ці слова, в грудях щось нестерпно стискалося. Щойно за її спиною закрилися двері, вона почула гуркіт і дзвін битого скла.

•••••••••••••••••••••

       —  Можу я попросити тебе, не згадувати в звіті про мерців?— спитав Дрейк коли вони прямували до бібліотеки.

         Селіна зацікавлено поглянула на нього, на мить зупинившись:

       — Чого б це я мала це приховувати?

       — Наприклад, щоб хтось з них не прийшов до тебе вночі,— усміхнувся чаклун.— Я помітив, що ти їх боїся.

        Неочікувано для нього, вона підсікла його ногою і чоловік з гуркотом гепнувся на підлогу одразу ж відчувши холодне лезо біля своєї шиї. Дрейк зустрівся з її холодним рішучім поглядом.

       — Їх я може й боюся та тебе ні. Не смій мені погрожувати.

       — Я не погрожую,— він підняв руки, долонями догори, демонструючи свою капітуляцію.— Я пропоную угоду. Ти бережеш мою таємницю, а я заприсягнуся ніколи не використовувати їх проти тебе.

       Селіна роздумуючи дивилася в його очі, та  раптом усвідомила, що ще ніколи не була так близько до нього. Вона швидко і збентежено підвелася, перш ніж він побачив, як спалахнуло її обличча.

        — Домовилися,— кинула вона, ховаючи кинджал і не повертаючи до нього голови пішла до бібліотеки.

        — Одразу б так,— буркнув Дрейк, підводячись. Він торкнувся тонкого порізу на своїй шиї, поглянув на змазану краплину крові на пальцях і зітхнувши пішов слідом.

         Самайн сидів у кріслі і ліниво гортав бестіарій. Дрейк його одразу впізнав, лише зараз згадавши, що книгу він теж мав оберігати. 

          — Ну, нарешті,— зітхнув він.

           Недбало кинувши книгу на стіл, демон підвівся.

         — Він погодився?— нетерпляче спитала Селіна, замість привітання.

         — Інакше чого б я тут був?— в його руці миттево зʼявився свиток.— Це тобі, чаклуне.— він вручив його Дрейку.— Можеш йти, я за нею нагляну,— з усмішкою додав він спостерігаючи, як вампірка закотила очі. 

          Дрейк неквапливо зірвав печатку і, пройшовшись поглядом по кільком рядкам, кивнув.

          — Надобраніч,— промовив він і пішов геть.

         Коли за ним зачинилися двері, в кабінеті зʼявився Данте, з іншим свитком, на  більш темнішому і грубішому папері. Самайн взяв в нього угоду і простягнув її Селіні.        

        Дівчина зацікавлено розгорнула пергамент.

        — Я не хочу щоб в моєму житті щось змінювалося. Цей шлюб лише формальність, одразу після церемонії я буду вільна робити те, що захочу. Ніяких спадкоємців ти від мене не вимагатимеш, як і виконання інших шлюбних обовʼязків,— промовила дівчина не відводячи погляду від батькового підпису.

        — Мене цілком влаштовують ці умови,— кивнув демон з усмішкою.

       Вона повернула йому свиток і кивнула приховуючи своє полегшення.

        — Отже все готово? Зробимо це сьогодні?— спитала Селіна.

    Самайн хитро усміхнувся:

        — Яка ти нетерпляча, я був би не проти, але є одна проблема… — він повернув голову до свого радника і питально здійняв брову.

    — Ми шукаємо її, Мілорде,— винувато промовив чорнокнижник.

    — Кого шукаєте? Корону? — незрозуміла Селіна.

    — Ні, Ваша Високість. Ми шукаємо каблучку, що має бути на вашій руці під час церемонії.

    — Вона належала моїй матері. Без неї ритуал не спрацює,— невдоволено промовив Самайн.

    — І скільки вам треба часу на пошуки? Ви хоч знаєте де шукати?— насупилась дівчина.

    — Кілька днів, Ваша Високість,— промови Данте.— В артефакту особливий магічний відбиток, ми скоро знайдемо її. А доки, ви можете все добре зважити.

     — Я вже кілька разів все зважила,— роздратовано промовила дівчина.— В мене було вдосталь часу для цього.

     — Щож,— кивнув Данте,— тоді можете морально підготуватися до церемонії. Ви знаєте, як все має відбутися?

     — Ні,— похитала вона головою.

     — Що ж,  я вам поясню коротко. Ритуал триватиме кілька годин, все як зазвичай в таїнствах повʼязаних з божественною силою — з очищенням тіла, нанесенням символів, обітницями і ключовими магічними фразами. Після церемоніальної частини, яку проведу я, ви маєте усамітнитися і завершити таїнство.

      — Самі?— перепитала Селіна передчуваючи щось недобре.

      — Так, моя присутність під час цього недоречна. Це найінтимніша частина ритуалу, і вона має відбутися за закритими дверима,— промовив Данте.

      Селіна збентежено поглянула на Самайна.

      — Так, це саме те, про що ти подумала,— байдуже промовив він.

      — О…— лише і змогла витиснути з себе дівчина, відчуваючи, як щоки заливає румʼянець.

      — Це проблема?— здивовано підійняв брову демон.

      — Ні…— ледь чутно промовила дівчина не дивлячись на нього. Вона набрала в груди повітря вгамовуючи хвилювання і квапливо промовила:— Тоді шукайте, а я...  ми поки вбʼємо Архея. Не можу ж я кинути Лукрецію одну на цій місії. Сподіваюся до мого повернення каблучка вже буде у вас... 

        Не чекаючи відповіді, вона пішла з зали, нервово стискаючи пальці в кулаки і це дуже нагадувало втечу. Провівши її поглядом Самайн повернувся до Данте, котрий намагався приховати посмішку. Демон з підозрою поглянув на радника:

      — Йди шукай каблучку,— буркнув він невдоволено. Здогадуючись, що пошуки йдуть не достатньо ретельно, бо чорникнижник не схвалював цього союзу і вважав його помилкою. 

••••••••••••••

     Лукреція, повечерявши в своїй кімнаті і переодягнувшись в просту чорну сукню з легкої тканини, прийняла рішення провести ритуал над клинком Айрона сьогодні. Щоб все було готове на той випадок, якщо вони дійсно поїдуть на світанку до гір. Попросивши принести їй ще відвару, який допомагає позбутися втоми, вона неквапливо увійшла до порожньої бібліотеки. Тут, як завжди, панувала умиротворена заспокійлива тиша.

      Дівчина підійшла до столу і, задумливо поклавши клинок, почала прибирати з нього все зайве. Навіть не роздивляючись, що то за купа паперів, вона склала їх стосиком і віднесла на стіл біля вікна. На серці було неспокійно. Чи то через завдання Багатоликого, чи то через майбутню битву з Археем, чи може через напруження, що виникло між нею і Селіною? А може справа в тому, що її тягло до Дрейка, мов магнітом? Чи в тому, що якась частина її хотіла пригорнутися до Вінсента... Лукреція зітхнула. "З жодним з них, в мене  не може бути майбутнього. Хоч Дрейк і демонстрував явну симпатію, та він чітко висловився про те що, хоче повернутися в свій світ... Привʼязуватися до нього буде помилкою, якщо він не змінить свою думку... Але якщо змінить?"— вона замислено застигла.

       Двері до бібліотеки тихо відчинилися. Служниця з тацею проворно увійшла і пставила чашку з паруючим відваром на стіл.

        — Дякую, можеш йти.

        Лукреція провела її поглядом і, взявши чашку, вдихнула приємний травʼяний аромат. Їй кортіло виговоритися, розповісти, якщо й не все, що турбувало останнім часом, то принаймні більшу частину. Зробивши кілька ковтків солодкувато терпкої рідини, вона вирішила освятити меч, а потім піти до Селіни.

        В благословенні зброї не було нічого складного, навіть не потрібні були додаткові матеріали — лише меч, її сили і дозвіл Хаоса, який вона отримала на руїнах храму. Поставивши чашку на край столу, дівчина глибоко вдихнула, заспокоюючи розум і звільняючись від зайвих думок. Легкий змах рукою — і клинок, що досі лежав, піднявся в повітря і застиг перед її очима. Вона почала тихо промовляти магічні слова благословення, яких її навчила Лавінія багато років тому, трохи видозмінюючи їх під поточні умови. Тримаючи руки навпроти  леза, що левітувало, Лукреція почала повільно направляти вогонь. Полумʼя, що плавно лилося від її долонь, огортало з усіх сторін срібну поверхню клинка, кружляючи, вертячись навколо нього, ніби змії. Воно торкалося холодної поверхні , візерунків і символів, викарбуваних на ньому, розжарюючи його до максимальної температури, змушуючи кожен символ, кожен елемент, яскраво палати.

       Лукреція продовжувала шепотіти слова, які відлунювали від стін і ніби просочувалися в сталь. Її очі були заплющені, вона відчувала шкірою подих холодного повітря, що кружляв навколо, не дозволяючи полумʼю, що розросталося, поширюватися за межі умовного кола, де вона стояла...     

••••••••••••••

        Селіна лежала в ліжку і, спрямувавши погляд до стелі, думала про Самайна. І про себе. І про ніч, яку вони мають провести разом, щоб завершити ритуал. Вона була певна, що до цього ніколи не дійде і їх шлюб лишиться формальністю. Що нічого не зміниться і кожен житиме своїм життям. Окремо, і бажано навіть не бачачись один з одним.

       Непомітно для себе вона заснула. Опинившись в іншій спальні. Оздобленій в притлумлено темних тонах. Безліч свічок мерехтіли навколо, та вся її увага була зосереджена на чоловікові, що стояв перед нею. Самайн спокусливо посміхався, розтібуюючи ґудзики на чорній сорочці. Селіна опустила погляд на себе, звернувши увагу на свою нічну сорочку з ніжної тонкої білої тканини, такої невагомо легкої, що здавалося, ніби її зовсім немає. 

        Він зняв свою сорочку і ступив крок вперед. Селіна затамувала подих, пройшовшись поглядом по його смаглявій шкірі і чітко окресленим м'язам, по котрим так і хотілося провести рукою.

         Він підійшов впритул і був так близько, що вона відчувала на шкірі його гарячий подих. Ліва рука ковзнула на її стан, пригортаючи її до себе якомога ближче. Правою рукою він торкнувся її щоки, чуттєво зазирнувши в очі. Вона не дихала, розімкнувши вуста і чекаючи поцілунку, та ледь він торкнувся її губ своїми щось трапилось...

        Він закляк, ніби втратив можливість дихати, його тіло вигнулося, а шкіра стала неприродно сірою. Його ніби щось висушувало, забирало всі життєві сили, лишаючи лише порожню оболонку... Селіна злякано спостерігала, як він поступово перетворюється на кістяк обтягнутий засохлою сірою пергаментною шкірою. Він впав неживий до її ніг і лише зараз вона побачила перед собою Дрейка. Кинувши байдужий погляд на залишки демона він поглянув на неї і усміхнувся. Переступив через останки і охопивши вражену дівчину за стан рукою, так як щойно тримав Самайн, він промовив ніжно проводячи пальцями по її щоці:

        — Навіть одружившись з ним, ти мене не позбудешся...— пообіцяв він і вп'явся в її губи пристрасним поцілунком...

        Селіна сіла в ліжку, важко дихаючи. Вона досі відчувала його губи на своїх і це не стільки бентежило скільки лякало. Що значив цей сон, чому саме він і до чого ця обіцянка?

        Дівчина квапливо злізла з постелі і накинувши поверх нічної сорочки халат, поспішла до подруги за порадою.   Вони так давно не говорили відверто про свої страхи і переживання, що цей сон був останньою краплею і Селіна мала намір виговоритися про все: про падлюку Разієля, про Самайна і про дивного страшного Дрейка, що явився їй уві сні.  На ходу вона зібрала волосся до купи і вмостила його з того боку шиї, де був укус, залишений на згадку Разієлем. Про це  вона готова була говорити лише з подругою, іншим — не варто про нього знати. 

       Селіна не знайшла Лукрецію в її кімнаті, тому припустила, що вона  може бути в бібліотеці. Проходячи повз відчинені двері кабінету Блекка, вона навіть не глянула в його бік, та він натомість її помітив.

      — Лестер! Сюди негайно!

      Селіна зупинилася, порахувала про себе до  трьох, вгамовуючи обурення від його тону і,  повернувшись на п'ятах, рушила до його кабінету.

       — Вам не здається, що даний тон неприпустимий?— спитала вона закриваючи двері. Зустрівшись з ним поглядом вона зрозуміла, що таким розлюченим його ще не бачила. Він залпом осушив келих. Поруч стояла майже порожня пляшка.

       — Ти моя підлегла, і я буду говорити в тому тоні, який ти заслужила.

       — Ви переходите межу лорде Блекк,— в її тоні чулося попередження.

      — Досить мені погрожувати! — гаркнув він підійнявшись і впершись руками в поверхню столу.— Що ти наговорила їй?

      Селіна зітхнула і підійшла ближче. З викликом поглянувши йому в очі вона промовила:

      — Нічого. Лукреція досить розумна щоб дійти правильних висновків самотужки.

      — Яких висновків?

      — Ви її командуючий, а вона ваша підлегла. Яку долю ви їй готуєте? Вашої коханки? А що буде коли вона вам набридне? Що чекатиме на неї з репутацією вашої іграшки? Я не знаю чи дозволить їй Хаос, та якщо вона колись захоче сім'ю? Ви цього їй не дасте, а після зв'язку з вами вона навряд зможе сподіватися на це з кимось іншим.

        Вінсент став схрестивши руки на грудях і невдоволено стис щелепу. Селіна продовжила не чекаючи відповіді.       

      — Ви скористалися її наївністю, наплели їй всіляких приємностей і затягли в ліжко. Та між вами велика прірва. Ви не просто високого походження, ви на службі в короля і суспільство вимагатиме від вас нареченої гідної вашому статусу. Подумайте про все, що почули і ви дійдете тих же висновків. Лукреція гідна кращого, і якщо ви щось до неї справді відчуваєте — ви залишите її в спокої.— Селіна розвернулася і рушила до дверей, та взявшись за ручку, опустила очі і задумливо зітхнувши продовжила:— Якщо у вас з нею все по справжньому і ви раптом приймите рішення піти заради неї проти всіх, я буду рада за вас обох. Та якщо раптом ви скривдите її, лорде командуючий, вам треба боятися не мене. Вашим покаранням займеться Хаос. Бо останній чоловік, що посмів пудрити мізки Його жриці ховається в темряві того провалля. Тому зважайте на наслідки.

        Вінсент ще довго дивився на зачинені двері роздумуючи про те, що почув.

•••••••••••••••••••••   
         
        Тишу в бібліотеці порушував лише монотонний шепіт. Спалахи вогню відблискували на лакованій поверхні столу і кидали чудернацькі тіні на полиці з книжками. 

       Промовивши останні слова заклинання, коли клинок повільно опустився на місце, Лукреція підвела очі і зустрілася з задумливим поглядом Дрейка. Що стояв, обпершись об одвірок плечем.

     — Давно там стоїш?

     — Не дуже. Не хотів відволікати, — промовив він.— Це було вражаюче.

     Дівчина з легкою усмішкою опустила очі на клинок, на щоках засяяв милий румʼянець. Дрейк пройшовся поглядом по її досить скромній сукні, що напрочуд пасувала їй. Він піймав себе на думці, що їй напевно пасувало б будь що.

       Його давно вже навідували думки, в яких йому було соромно комусь зізнаватися.

       А вона ненавмисне постійно привертала до себе його увагу, кожен її жест, кожен крок був сповнений жіночності і природного магнетизму, а усмішка обеззброювала. За весь час, що він провів тут, жодній жінці не вдавалося поселитися в його думках надовго. Він знав, що ця жага не має нічого спільного з коханням, та не мав сил опиратися її звабливій посмішці, кокетливому погляду з під вій і ніжному тембру її голосу. Він не міг дати їй нічого, ні безтурботного майбутнього, ні великого всепоглинаючого кохання, ні навіть надії на тривалі стосунки ( враховуючи те, яка місія чекала його в майбутньому). І попри це, він не міг змусити себе ігнорувати цей потяг, особливо після того поцілунку.      

     — Тобі знов не спиться?— підвівши на нього погляд, спитала Лукреція.

     — Як завжди,— розвів він руками, проходячи.

     — Зрозуміло.— Вона кивнула і, важко зітхнувши, спитала:— Селіна в себе?

     — Так, сказала, що хоче побути на самоті. Здається в них щось пішло не по плану, вона була явно знервована. Говорила, що завтра вирушаємо в гори…

      — А як же весілля?

      — Після повернення,— знизав він плечима.— Алістер написав, що я вільний робити все, що мушу, щойно відбудеться церемонія, тож мені доведеться скласти вам компанію.

      — О, ми тобі напевно вже набридли?— з хитрим блиском в очах промовила Лукреція.

      — Звісно, ваша компанія нестерпна,— кивнув він і додав з усмішкою,— почасти.

      —Тоді ти можеш лишитися тут, я певна — ми впораємося без тебе.

      — Я так не думаю. Раптом, ви зустрінете якогось голого чоловіка і дехто, знову. втратить здатність до раціонального мислення?— хмикнув він.

       — Голого? В горах?— хихикнула Лукреція скептично.

       — Ну в лісі вона його знайшла. В кожного свої таланти, я б не здивувався.

       Лукреція грайливо ляснула його по руці:

       — Ти нестерпний.

       — Я серйозно, варто її лишити на самоті і поруч вже якийсь сумнівний тип. То Разієль, то демон, то… ми навіть не знаємо його імені. Бʼюся об заклад: вона навіть не питала,— він похитав головою,— той демон навіть не уявляє, яка халепа його чекає.

       Лукреція враз спохмурніла і зітхнула, опустивши очі:

       — Мені здається, вони обоє за крок до великої помилки.

       — Ти перебільшуєш,— серйозно промовив він, не зводячи очей з її обличчя.— Все в них буде гаразд. Кожен отримає те, що хоче. Він військо, вона безсмертя.

        — Але вона тоді буде довіку його дружиною. А раптом вона зустріне того кого покохає, і раптом, це буде взаємно? Авони не зможуть бути разом, бо вона буде вже заміжня.

         — Головне що вона буде жива, чи не так?

         — Але вона буде нещасна…

         — Ти не можеш цього знати.  Може бути навпаки. Можливо, вона звільниться від батьківського контролю і, врешті, зможе жити так, як хоче, не озираючись на те, як відреагує Алістер? Заведе собі з десяток ельфів, для різноманіття, і буде полювати на якихось монстрів скільки душа забажає,— він задумливо зітхнув.— Знаєш, мені здається ти маєш з нею поговорити, почути її аргументи. Може тоді ти зрозумієш, чому вона на це йде? І приймеш її вибір?

         Лукреція скептично зустрілася з його поглядом. Вона, звісно, могла зрозуміти позицію Селіни, але вона не могла ігнорувати те, що боги явно були проти цього союзу. Принаймні двоє з трьох. Чи зможе вона дозволити подрузі піти проти їх волі, знаючи про наслідки, до яких це приведе? Чи зможе вона дивитися на те, як звершиться воля богів руками чорнокнижника? Чи зможе вона жити з цим після всього, що станеться?

         Вона прикрила обличчя руками і зітхнула:

        — Я саме збиралася після ритуалу поговорити з нею. Та останнім часом, між нами ніби стіна…

        — Припини,— лагідно всміхнувся він.— Вашій дружбі не один рік. Хто, як не ти, зможе зруйнувати ту стіну? Головне почати, а далі, я певен вона піде на зустріч. Ви обидві похмурі і невдоволені останнім часом. Вам обом потрібно це примирення.

       — Напевно ти маєш рацію,— кивнула Лукреція, проводячи пальцем вздовж рослинного отрнаменту на руківʼї клинка. Ніби невинний жест, але він невпинно слідкував за рухом пальця, доки вона обводила обриси візерунку.— Можна питання?— несподівано спитала вона.

       — Так, звісно,— кивнув Дрейк.

      — Ти сказав, що хочеш повернутися,— якомога невимушеніше промовила Лукреція.— Чому?       

       — Чому ти питаєш?— він підвів погляд і зустрівся з її очима, від чого вона затамувала подих.

       — Хочу зрозуміти,— тихо промовила дівчина, облизнувши вмить пересохлі губи.

       — Що ти хочеш зрозуміти?— все ще дивлячись в очі спитав він.

        — Що там в тому світі лишилося? До кого, чи до чого, ти хочеш повернутися?

        — Навіщо тобі це?— тихо поцікавився чоловік. Від його погляду на шкірі виступили млосні мурашки. Вона й не помітила, як він опинився перед нею, на відстані подиху. Незмигно, він дивився їй в очі, чекаючи відповіді.

       — Просто цікавість,— прошепотіла вона, знову провівши кінчиком язика по нижній губі.

       — І нічого більше?— промовив він, мимоволі опустивши очі на її вуста.

       — Так, лише цікавість.

       — Чому мені здається, ніби ти хочеш мене спокусити?— спитав Дрейк,після недовгої паузи.

       — Може тому, що ти хочеш, щоб я це зробила?

       — Будь який чоловік хотів би, що його спокусила така, як ти,— з усмішкою промовив він.

       — Яка така?— здивовано, здійняла брову, дівчина.

       Він окинув її з ніг до голови поглядом, від якого їй стало спекотно.       

       —Дуже вродлива,— трохи хрипло промовив Дрейк. Лукреція опустила очі долу і поглянула на нього з під вій з легкою посмішкою, саме тією, що позбавляла його внутрішнього спокою. Він, зітхнувши, додав:— особливо, коли так посміхаєшся.

        Вона закусила губу, щоб не видати наскільки їй приємні його слова. А за мить ступила крок вперед, відчувши, як його рука лягла на її талію. Він притягував її до себе з силою, якій вона не мала бажання опиратися. Підкорившись миттєвому пориву, її губи знайшли його. Дівчина пригорнулася до нього, потребуючи його близькості, палко цілуючи і радіючи тому, з якою пристрастю він відповів. Безсумнівно він відчував той же потяг: його пʼянкий поцілунок зводив з розуму, а обійми були такими, ніби, він не хотів лишати її ні на мить.

       — Ти певна, що хочеш цього?— прошепотів він, зігріваючи своїм подихом її губи.

       — Так,— рішуче промовила дівчина, знову зазирнувши в його очі..

       — Навіть знаючи, що в нас немає майбутнього?

       — Про майбутнє будемо думати, коли закінчимо війну,— прошепотіла вона, і пригорнулася до нього, притиснувшись губами до губ, перш ніж він знову щось спитає.

       Подальші розмови були зайві. Нестримний, спраглий і шалений поцілунок, зводив з розуму, викликав млосні мурашки по тілу і тепле відчуття, що патокою розтікалося венами.  Він палко цілував її шовковисту шкіру, спускаючись нижче вздовж шиї. Насолоджувався ніжним квітковим ароматом її парфумів, диханням, що збивалося від кожного його доторку, її чуттєвістю і теплом. Йому було мало тримати її в обіймах, мало цілувати. Було в ній щось таке, що пробуджувало в ньму первісні інстинкти, пробуджувало бажання володіти нею... Давно він не відчував такоі потреби в комусь. Рукою Дрейк відгорнув ліф сукні, оголиши плече і покриваючи його поцілунками. Лукреція заплющила очі, насолоджуючись кожним доторком і кожним гарячим спалахом, що розтікався її тілом щоразу, як його губи торкалися її шкіри. Вона обхопила його руками, коли він підхопив її і легко опустив на край столу, влаштувавшись між її стегнами. Дівчина не зчулася, коли його руки опинилися під спідницею її сукні, та кожен доторк його пальців до шкіри збурював всередині хвилююче передчуття. Палкі поцілунки Дрейка, його ніжні руки змушували її шаленіти від нестримного бажання відчути його повністю, кожною клітинкою, кожним міліметром шкіри. Вона прагнула ще більше його поцілунків, ще більше ніжностей, хотіла відчути цілком силу його пристрасті... 

        Вони втратили звʼязок з реальністю і не почули, як відчинилися двері бібліотеки. 

         — Негайно припиніть... це,— обурено вигукнула Селіна, привертаючи їх увагу. Вона стояла в дверях з таким обличчям, ніби вони щойно зрадили корону.

         — Ми тобі заважаємо?— ледь переводячи дух, спитала Лукреція, не приховуючи свого невдовлення. Дрейк лише свердлив її суворим поглядом, в якому читалося, що вона дуже невчасно зазирнула.

         — Мені ви не заважаєте, зовсім ні. Робіть, що хочете і як хочете,— вона з відразою скривилася, і зачинила щільно двері, — але не там де вас може застукати будь хто. Особливо Блекк.. 

        Лукреція зніяковіла і лише зараз прибрала руки від Дрейка, згадавши про Вінсента. Селіна тим часом продовжила, ігноруючи чаклуна:

         — Особливо в його стані. Незнаю, що ти там йому сказала, але він вважає, що я налаштувала тебе проти нього. Уяви, що буде, якщо він застукає тебе в обіймах мого охоронця? Я вже знаю хто буде крайнім.

          — Чому він так вважає?— здивувалася Лукреція.

          — Звідки мені знати? Я думки читати не вмію,— сердито буркнула Селіна і перевела задумливий  погляд на Дрейка, після чого вийшла, так більше нічого не сказавши.

         Лукреція, провівши Селіну поглядом, повернула обличча до Дрейка і зустрілася з його темними очима.

          — Блекк...— зітхнув він, задумливо поглянувши кудись вбік.— Я мав здогадатися. Ти від нього поверталася, коли я тебе зустрів тим ранком?

           — З ним покінчено, як ти вже чув,— вона зіскочила зі столу, не підводячи на нього очей.— Я піду вже... Завтра зранку в дорогу... Надобраніч, Дрейку.

           — Солодких снів,— промовив він, проводжаючи її поглядом.

           Вже біля дверей вона озирнулася, нагородивши його спокусливою усмішкою.