Розділ 19

Храм Хаосу.

     Полумʼя, що горіло в сфері згасло і тепер вона здавалася просто чорною скляною кулею. Лукреція повільно обернулася роздумуючи над наказом Божества. В її голові щось не сходилося, завдання здавалося безглуздим.

      — Він дав тобі силу,— промовила впевнено Лавінія.— Ти маєш завершити ритуал…

      — Ні,— різко перервала її Лукреція.— Я не буду цього робити.

      — Він обрав нову жрицю, я більше не потрібна, ти маєш…

      — Не маю. Я не лишуся тут. В храмі має бути жриця, ти лишаєшся.

      — Я не розумію,— розгублено промовила Лавінія.

      — Він дав мені завдання і обіцяв свободу. Я не повернуся.

      — Свободу?— недовірливо повторила жриця.— Чому?

      — Така його воля,— відповіла Лукреція фразою, яку чула з дитинства.

       Лавінія ніколи не чула щоб Хаос дарував свободу котрійсь із жриць. Він ніколи не славився добротою і щедрістю, якщо щедрість не мала відношення до покарань. Вона хотіла заперечити, але там за дверима почалася якась метушня. Тишу, що завжди панувала в храмі порушили звуки, що підозріло нагадували бійку в супроводі ричання і скавуління псів.

       — Що ви з собою привели?— розгублено поглянувши на двері спитала Верховна Жриця.

       — Ми їхали самі,— насупившись і трохи невпевнено, відповів Дрейк, все ще стоячи за вогняною стіною.

       Чоловічий крик болю почувся з-за дверей зали і щось важке гепнулося об двері. Потім знову щось не мале полетіло в двері, від чого вони не витримали і з гуркотом розчахнулися. На порозі зали повільно підіймалася з підлоги Селіна. Вона сплюнула кров і, невипускаючи з рук зброю, різко обернулася, встромивши клинок в жерця, що саме збирався завдати їй удару за допомогою якогось закляття, але не встиг. Прикінчивши його, Селіна увійшла до зали і насторожено озирнулася, готова до чергового нападу.

       Лукреція, щойно її побачила вражено застигла, раптом зрозумівши, кого мав на увазі Багатоликий.

      — Вони мене не пускали…— ледь чутно пояснила вампірка, ніяковіючи під здивованими поглядами присутніх.

      — Ти вбила всіх жерців?— загрозливо спитала Лавінія.

      — Ні, лише тих, хто мав зухвалість намагатися мене спинити…

      — Ти прийшла сюди серед ночі, увірвалася до священного місця, куди не можна приходити зі зброєю,— розлючено почала Лавінія роблячи кілька кроків до непроханої гості,— напала на служителів Хаосу, зневажила правила і традиції… Хто б ти не була, ти будеш покарана за свою зухвалість.

      — Лавінія, ні!— Лукреція кинулася до верховної, та вона лише змахнула рукою і дівчину відкинуло повітряним потоком до ніг статуї Катаріни. Жриця з палаючими гнівом очима рушила до Селіни, випроставши руку і повільно стискаючи пальці в кулак.

      Селіна застогнала від нестерпного болю в грудях, зброя випала з рук, які вона миттю притисла до серця, ніби це могло допомогти зменшити біль. Дівчина впала навколішки, не взмозі тримати рівновагу. Біль став сильніший, серце ніби розривали на клапті, дихати було важко і ще важче було контролювати жагу.

      Лукреція квапливо підвелася і кинулася до наставниці:

      — Лавінія, не треба… —вона не встигла договорити, не встигла підійти і схопити її за руку, щоб припинити дію магії.

        Селіна різко підвелася повністю обернена, червоні очі дивилися і бачили лише Лавінію, що злякано зробила крок назад. Вона лише зараз зрозуміла, хто перед нею, згадала маленьку дівчинку, яку хотів врятувати батько у відчаї. Згадала, як волею Хаосу дала їй шанс жити і тоді ж наклала прокляття…

      Лукреція злякано застигла, сподіваючись, що Селіна візьме темряву під контроль. Дрейк намагався застосувати силу щоб зупинити вампірку, але барʼєр поставлений жрицею, не пропускав магію.

      Мить і гострі зуби вампірки розривали шкіру на шиї Верховної Жриці. Вона не збиралася просто втамувати спрагу, щоб відновитися, вона мала чіткий намір вбити, покарати ту, що мала зухвальство причинити їй шкоду.
      Тіло Лавінії обмʼякло і впало на підлогу, до ніг вампірки, без ознак життя. Лише тоді, задоволена своєю помстою, темрява сховалася.

     Селіна повільно опустилася навколішки біля бездиханного тіла, усвідомлюючи, що знову втратила контроль і її темна суть знову вийшла без дозволу, вже вдруге. І цього разу вбила.

    — Боги, що я наробила… вона така юна… Я чудовисько…

    Лукреція стояла злякано прикривши рота рукою. Шок від побаченого скував. По щокам котилися сльози. Лавінія не заслуговувала на таку смерть. І водночас їй було шкода подругу, бо вона собі це навряд пробачить…

    Опанувавши себе вона наблизилася і опустилася біля Селіни приобійнявши її.

    — Я не хотіла нікого кривдити… Я не хочу бути такою… чому це зі мною відбувається…— Селіна схлипувала о обіймах Лукреції.

    Чари, що тримали Дрейка скутим, розвіялися з останнім подихом жриці. Він дивився на вампірку і намагався зрозуміти, чому досі не помічав її відсутності. Раптом він промовив:

     — Ти наклала на нас чари?

     Селіна схлипнула і принишкла. Натомість Лукреція з підозрою на неї поглянула:

     — Селіно?

     Вампірка відсторонилася і підвелася витираючи рукавом сльози, намагаючись не дивитися на мертву жрицю і уникаючи погляду Лукреції. Вона збиралася пояснити все, але мимоволі її погляд впав на сферу в руках моторошної статуї. Досі чорна вона раптом спалахнула полумʼям, яке горіло не лише зсередини, але і з зовнішнього боку артефакту. Лукреція злякано прикрила рота рукою, зрозумівши, що остання подія розгнівила Божество.

      Здаволося саме гнів тепер відображався на обличчі Катаріни. Підлога під ногами затремтіла, разом з стінами, по яким від низу до самого склепіння почали зʼявлятися маленькі тріщини.

       — Хутчіше, треба йти тут небезпечно...— квапливо промовив Дрейк, підштовхуючи Лукрецію і Селіну до виходу і озираючись на стелю, з якої почав сипатися пил і рештки облицювання будівлі. Наостанок він кинув погляд на статую і перш ніж він вийшов йому здалося, що моторошна скульптура жриці хижо посміхнулася йому, показавши ікла.

       Вони бігли до виходу чуючи позаду гуркіт з яким падали колони, чи шматки стелі. Особливо голосно впали важкі двері, що вели до головної зали храму. Так голосно, що мимоволі змусили Лукрецію озирнутися. Вона не повірила своім очам, голосно вилаялася і спробувала прискоритися. Дрейк і Селіна, що бігли за нею озирнулися також. Вже біля самого виходу з храму вони побачили, що двері впали не самі собою. Їх вибили. І істота, що їх вибила, вже наздоганяла їх.

        Вона все ще тримала двома руками сферу, вогонь в котрій танцював шалений танок, вириваючись за межі чорної кришталевої оболонки артефакта. Іншими руками вона відкидала від себе камʼяні уламки скелі, відштовхувала колони, що падали в її бік. Щупальця, що заміняли їй ноги, рухалися швидко і голосно, залишаючи за собою тріщини від ваги мармурової статуї.

        Троє мандрівників вискочили з храму і, не зменшуючи темпу, продовжили спускатися сходами подалі від будівлі, що здавалося, от-от впаде. Мармурова Верховна Жриця наздоганяла. Не було необхідності озиратися, бо гуркіт, з яким вона рухалася свідчив, що вона дуже близько. Вони кинулися врізнобіч: Лукреція звернула ліворуч, Дрейк — праворуч, а Селіна продовжила бігти прямо. Одержима гнівом скульптура переслідувала саме вампірку.

         Земля під ногами продовжувала тремтіти. Жерці, що пережили зустріч з Селіною, кількома хвилинами раніше, метушилися навколо храму, намагаючись магією втримати його від руйнування. Звідусіль чулися перелякані крики селян, що втікали до лісу подалі від скаженої скульптури.

         Селіна чула їі важкий рух за спиною і розуміла, що не встигне добігти до коня за запасним клинком, до того ж не була певна чи буде від нього користь. Вона намагалася зрозуміти, чи є можливість перемогти те, що стрімко її наздоганяло, але до такого її в Академії не готували. Як можна вбите те, що не живе і ніколи живим не було?

          Раптом вона відчула біль від того, що пальці скульптури вхопили її за волосся. Катаріна смикнула, намагаючись притягти її до себе, але Селіна різко впала на землю, вивертаючись в бік. Добрячий жмут волосся лишився в мармуровій руці. До дівчини вже тяглася інша рука і ледь не вхопила — нащастя вампірки, тіло Катаріни почало обплітати чорне колюче стебло, яким керував Дрейк. Багато магічної енергії пішло на те, щоб зробити його досить товстим. Але зважаючи на те, що в нього був її надлишок, він не відчував втому — лише полегшення, що нарешті знайшов спосіб їі позбутися.

         — Треба вибити з її рук сферу!— крикнула Лукреція підбігаючи і роблячи паси руками, сподіваючись вибити сферу сильним потоком повітря.

         Катаріна, міцно тримаючи сферу двома руками, почала іншими кінцівками звільнятися від лози. Кілька зламаних пальців впали на підлогу, вона змахнула своїми великими крильми і здійнялася в повітря... Лози не витримали і з хрускотом розірвалися. Відлітати далеко вона не збиралася, або не могла через свою чималу вагу, і з гуркотом приземлилась поруч з Дрейком, що вже знову прикликав лозу. Лукреція спробувала вибити сферу з її рук новим потужнішим потоком, і їй майже вдалося, але статуя обхопила сферу ще чотирма руками і притисла до себе, оберігаючи. Вона раптово змахнула крилом праворуч і, зосереджений на заклятті,  Дрейк відлетів на кілька метрів, вдарившись головою в стіну будинку. Лукреція ледь встигла ухилитися від іншого крила, вона вирішила використати нову, щойно отриману силу, і змахнула руками навхрест прикликаючи "священний вогонь",  що мав оточити істоту в пастку і не випускати з неї. Вогонь спалахнув навколо мармуровоі жриці. Катаріна повернула голову до дівчини і хижо моторошно усміхнулася, а потім просто вийшла із кола.

          Селіна кілька цих миттєвостей дивилася на два мармурові пальці, що лежали під її ногами. Вона намагалася роздивитися чи не відросли в жриці нові, але це було непросто враховуючи, що та постійно рухалася. Нарешті вона помітила на одній з рук відсутність мізинця і з ентузіазмом почала прикликати товсте темнофіолетове щупальце. Воно гепнуло по жриці ззаду і половина її крила з пилом відкололася, саме там де була одна з найтемніших прожилок в камʼяній структурі. Катаріна обернулася, але щупальце вмить заховалося під землю і вигулькнуло з іншого боку одразу завдавши удару по руці, котрою жриця намагалася його вхопити. Рука впала на землю, що ще більше розлютило істоту.

          — Перевір, як він. Я впораюся!— промовила Селіна до Лукреції, продовжуючи керувати щупальцем, що знову вигулькнуло з під землі перед Катаріною.

         Лукреція кинулася до Дрейка, скоса стежачи за скаженою скульптурою. Опустившись біля нього навколішки вона торкнулася його шиї і занепокоєно поглянула на подругу, не відчуваючи його серцебиття. Те, що він може не прокинутися цього разу, злякало її більше ніж багаторука перша жриця, що щойно ледь їх не вбила. Дівчина, затамувавши подих, торкнулася його щоки, сподіваючись, що він таки прокинеться:

          — Прийди до тями... Не кидай мене...— прошепотіла вона, відчуваючи, як сльози навертаються на очі.

       Дрейк так раптово вдихнув повітря і розплющив очі, що вона мимоволі відсахнулася.

       — Дякувати Богам, ти знову це зробив,— видихнула вона полегшено.

       — Не повіриш, я теж радий цьому,— ніяково усміхнувся чаклун, підводячись.

      Лиховісне передчуття змусило їх повернути голови до Селіни, що стояла вся в білій мармуровій пилюці і, мов заворожена, тяглася рукою до сфери, що лежала в рештках статуї Катаріни.

       — Ні!— крикнула Лукреція і спрямувала потік повітря, що збив Селіну з ніг і відкинув подалі від сфери.— Її не можна торкатися!— суворо промовила вона.

       Селіна сиділа на землі і розгублено кліпала.

       — Я не навмисне... Вона кликала мене... Я не могла опиратися,— пробурмотіла вона.

      Лукреція підійшла до сфери і, знявши плаща, швидко загорнула в нього артефакт:

      — Тому ми і тримали її в храмі. За стінами священного місця ніхто не чує її поклику,— зітхнула вона і, тримаючи сферу, повернула голову до храму, який саме цієі миті з гуркотом обвалився, здійнявши хмару пилу. 

       — Я не хотіла... щоб все так закінчилося...— невпевнено промовила Селіна, дивлячись на жерців, що копошилися біля руїн.

       — Звісно... Таке важко спланувати...— кивнула Лукреція, намагаючись не думати про наслідки сьогоднішньої події.

      Тим часом Дрейк підійшов до них ближче і з підозрою промовив:

     — Мені от що цікаво: а де весь цей час був Разієль?

     Селіна миттю зблідла і розвернувшись квапливо рушила до свого коня, що лишила за селом, кинувши коротке:

     — Ми поговоримо про це потім...

     — Селіно Лестер-Двейн!— суворо промовила Лукреція, свердлячи спину подруги загрозливим поглядом.

     Перед Селіною спалахнула вогняна стіна, загородивши їй дорогу.

     — Де Разієль?— повторила, запитання Дрейка, Лукреція.

     — Немає…— коротко промовила Селіна, не в силах обернутися і поглянути подрузі в очі.

     — Що сталося?

     — Я розірвала звʼязок,— коротко відповіла вампірка.

     — Ти казала, що не можеш цього зробити. Казала, що ніколи не скривдиш його…— похитала головою Лукреція недовірливо.

     — Ельфа більше немає,— твердо промовила Селіна.

     Сфера в руках ніби підсилювала емоції Лукреції. Саме зараз вона згадала, що нічого не памʼятала ні про Селіну, ні про ельфа. Згадала їх розмову про чари "відведення очей". Вражено усвідомивши, що подруга, якій вона довіряла, використала проти неї магію. Збрехала дивлячись в очі, попросивши допомоги з одним, маючи в планах геть інше. Вона почувалася зрадженою і розчарованою.

      — Чому, Селіно? Чому ти це робиш? Знищуєш все навколо себе?— крізь сльози спитала Лукреція.— Хто буде наступний? Дрейк? Чи може я?

     Селіна обернулась і зробила крок до неї:

     — Я ніколи не завдам шкоди тобі…

     Лукреція виставила руку вперед зупиняючи їі:

     — Ох, не треба… Як мені тепер вірити твоїм словам?— вона поглянула в бік храму, де досі було під завалами тіло Верховної Жриці:— Її ти вбила ненавмисне, але ж… до вбивства Разієля ти готувалася… Наклала на нас чари… Селіно, ти наклала на мене чари!— з болем в голосі промовила Лукреція.— Після стількох років дружби, ти вчинила зі мною таке?

     — Лукреція, я…— почала було Селіна, але руда не дала їй договорити.

     — Ні, не треба, я не хочу знову чути якусь брехню...— похитала вона головою. — Чекайте тут, я маю лишити сферу і поговорити з жерцями...

     Не чекаючи відповіді вона пішла до руїн, міцно стискаючи згорток з артефактом. 

••••••••••••••••••••••    

        Сфера в її руках вібрувала, навіть через щільну тканину плаща, це дуже добре відчувалося.  Лукреція пробиралася крізь уламки будівлі туди, де за її підрахунками, була головна зала. Вона повільно опустилася на запилену плиту і обережно розгорнула артефакт. Багатоликий  бажав поговорити і вона, як нова Верховна Жриця, не мала права ігнорувати його вимог.

        Набравши в груди повітря і збираючись з духом дівчина обережно поклала долоню на палаючу сферу знову занурюючись свідомістю в темне ніщо…

       Багатоликий стояв перед нею і мовчав. Вона не могла зрозуміти вираз його мінливого обличчя але те, що на ньому не було ознак явного гніву — дало надію, що не все так погано.

       — Пробач мені, Багатоликий, що не зупинила Селіну… Я мала зреагувати швидше…— винувато промовила дівчина.

       — Ти мала зробити це сама,— перервав її Хаос.

       Лукреція здивовано завмерла.

       — Ви не наказували…

       — Я чекав, що ти закінчиш ритуал. Мене б це потішило,— відповів він беземоційно.— Та вийшло навіть краще. Як гарно ми розважилися, скільки руйнувань і паніки…

       — Але ж храм…

       — Просто будівля.

       Лукреція задумалася на мить, намагаючись сформулювати своє питання правильно:

       — То ви не покараєте Селіну?

       —  Якщо вона вчинить, як треба і не порушуватиме мого задуму, то я змилуюся над нею.

       — Але тоді вона загине. Яка вам користь з її смерті?— спитала Лукреція і ніяково застигла побоюючись, що перейшла межу.

       У відповідь Багатоликий засміявся, моторошним багатоголосим сміхом, від якого мурашки пішли спиною.

       — Чому ви смертні вважаєте, що мені потрібна її смерть? Від живої мені більше користі ніж від мертвої. Я хочу щоб вона сіяла смерть і руйнування на кожному своєму кроці. Вона має знайти кохання і втратити його, щоб стати сильнішою і страшнішою. Ти маєш подбати про це. І якщо ти не впораєшся з цим, я знайду когось хто вбʼє її обранця. Запамʼятай це.

       — Але пророцтво…

       — Пророцтво лише слова старої відьми…

       — Що мені робити зі сферою? Вона небезпечна для живих істот,— поспішно спитала Лукреція доки божество не втомилося від її запитань.

       — Лиши тут, я знайду їй хранителя,— байдуже промовив він. А потім додав:— Ми говоримо вже вдруге, а ти досі не задала питання, заради якого прийшла. Вважатимемо, що я пробачив Архея, можеш його вбити.

       — Дякую, за відповіді на мої питання,— прошепотіла дівчина, лише зараз згадавши, що мала спитати за Архея.

•••••••••••••••••••••••••

     Селіна нервово імітувала діяльність, перевіряючи чи нормально закріплене сідло, і відчувала на собі погляд Дрейка. Зиркнувши на нього скоса і, впевнившись, що він пильно спостерігає, спитала:

     — Що?

     — Сподіваюся ти не наробила нічого такого, через що в нас всіх можуть бути великі неприємності,— свердлячи її суворим поглядом, промовив Дрейк.

     — Всього лише розгнівала бога… Вам навряд щось буде. А я і без того приречена.

     — Я не про це,— промовив він. — Я маю на увазі те, чим ти займалася до того, як зʼявилася тут.

      — Це тебе не стосується.

      — Навпаки,— заперечив він.— Доки був цей звʼязок, ти була захищена від свого прокляття. Тому в мене лише два питання: як і навіщо?

      Селіна нагородила його невдоволеним поглядом:

      — Прикро, що я не збираюся тобі нічого пояснювати.

      — Я знаю лише один доступний тобі спосіб зруйнувати звʼязок. Але ж ти не настільки дурна, щоб обертати його на вампіра, правда?

      Селіна вирішила його ігнорувати, тому навіть не повертала до нього голови, щоб він не бачив її присоромленого обличча. Дрейк все зрозумів з її мовчання і звів очі до неба, прораховуючи можливі наслідки, він зітхнув.

       — Принаймні в тебе вистачило розуму його вбити після того, правда?

       Ніби у відповідь на своє питання він почув каркання ворона, що вмостився на даху однієї з будівель поруч і почав походжати взад вперед. Дуже знайомого ворона. В Дрейка не було доказів, та він здогадувався, що птах належить саме ельфу.

       Селіна зухвало поглянула на нього:

       — З якого дива я б лишала його живим?

       — Незнаю, та з якогось дива ти обрала для звʼязку саме його, а не когось іншого…— раптом його погляд впав на її шию, що була підозріло ретельно закутана чорною тканиною. Це здалося йому підозрілим, бо зазвичай, коли сонце сідало Селіна шию і обличчя відкривала, скидала капюшон і рукавиці. — Ти дозволила йому себе вкусити?

        — Не верзи дурниць,— дівчина знітилася і поспішно відвернулася.

        — Тоді покажи шию,— наполегливо промовив він.

        Селіна різко розвернулася і підійшла до нього впритул, гнівно блиснувши очима. Вона тихо, чітко проговорюючи кожне слово, сказала:

        — Ти забуваєш про своє місце. Ти не маєш жодного права говорити зі мною в такому тоні. Ти лише охоронець, дуже поганий охоронець. Такий поганий, що дозволив накласти на себе чари, і геть забув про своє завдання. І тепер ти маєш дуже добре слідкувати за кожним своїм словом. Бо коли ми повернемося в Двейн я можу ненароком розповісти Лаурі про все, що дозволила з собою робити Разієлю, перш ніж він обернувся. Повір мені, вона не зможе не розповісти про це батьку. І тоді тебе чекає знайомство з усією жорстокістю, на яку здатна його уява, а враховуючи, твою цікаву здатність оживати — це буде нескінченною мукою.

        Дрейк невдоволено зціпив зуби, подумки нагородивши її кількома барвистими епітетами. А Селіна переможно блиснувши очима продовжила:

        — А якщо на мені ще й лишився укус, то це лише погіршить твою ситуацію.

        — Думаєш я злякаюся твоїх погроз?— невдоволено спитав він свердлячи її очима.

         — Не думаю, що ти настільки дурний, щоб ігнорувати їх,— усміхнулася Селіна.

         — Ти про це ще пожалкуєш,— пообіцяв Дрейк.

         — Вже чекаю, яким буде твіх хід,— невідриваючи своїх очей від його прошепотіла вона.

         На якусь мить їм обом здалося, що час навколо зупинився і лишився лише їх безмовний поєдинок злих вбивчих поглядів, сповнених обіцянки обовʼязково поквитатися з опонентом і стерти його принагідно  в порох. Селіна зрозуміла, що зустріла гідного суперника — він, здавалося, не збирався відводити погляд, а його серце відбивало напрочуд спокійний ритм, що свідчило про те, що він геть не злякався її погроз і не мав наміру поступатися.

         Скільки б це тривало ще  — невідомо, але їх перервала Лукреція. Її невдоволений голос змусив обох синхронно повернути голови:

          — Отже ти вирішила прийняти пропозицію демона? Тому ти вбила Разієля? Він просто заважав тобі?— з осудом спитала вона.

         Селіна важко зітхнула, а Дрейк здивовано скинув брову:

         — Пропозицію?

         — Він пообіцяв їй свою корону, що зробить її невразливою,— невдоволено промовила Лукреція свердлячи поглядом подругу.— Хаос не дозволяє тобі цього робити. Він сказав, що пророцтво трактували неправильно. Йому твоя смерть не потрібна.

         — А що йому тоді потрібно?

         — Він був не надто налаштований пояснювати. Йому треба щоб ти стала сильнішою. Я не знаю, як це можливо,— знизала плечима Лукреція.

         — Зате я знаю,— зітхнула Селіна і пішла до свого коня. Вона задумливо вставила ногу в стремено, щось не складалося до купи. Якщо Хаосу треба щоб вона стала сильнішою, то чим може завадити шлюб із Самайном? Адже сильна і невразлива краще, ніж просто сильна?