Розділ 17

      Тим часом, кількома хвилинами раніше, Селіна наблизилася до Самайна, що ліниво підпирав собою дерево.

       — Привіт маленька принцесо,— кивнув він і простягнув руку,— ходімо треба поговорити без свідків.

       Селіна нерішуче вклала свою долоню в його. Демон заплющив очі, навколо нього завирували тіні, але замість того щоб перемістити її кудись, він нагородив її невдоволеним поглядом і, безцеремонно прибравши край рукава, поглянув на запʼясток.

       — Мені не можна тебе переносити. Здається твої друзі не хочуть щоб ти далеко від них відходила.

       — Що?— Селіна здивовано поглянула на символ, що зʼявився на її руці і зараз поступово зникав.

        — В нас мало часу, — зітхнув він, кинувши погляд на таверну, з дверей якої вийшли ельф з чаклуном, він поманив її за собою в тінь.— Отже перейдемо до суті. Я говорив з духом провидиці, що зробила моє пророцтво. Наші долі не повʼязані. Я не стану причиною твоєї загибелі.

        — Ох, дякувати Богам,— полегшено зітхнула Селіна.

        — Але вона сказала, що твій час спливає,— похмуро промовив він.

        — І нічого не можна зробити?— з надією спитала дівчина.

        — Батько ввірив твою долю богам. Саме Багатоликому потрібно, щоб ти загинула за певних обставин в певний час. Дух сказав, що порушити плани Хаоса може лише той, на кого його воля вже не впливає. Той чия доля вже визначена.

        — Хто ж це?— розгублено спитала Селіна.

        — Як не дивно, це я. Моє втручання дасть тобі час. Ти загинеш за тих же обставин, але через багато років, це напевно розлютить Багатоликого, але платитимуть скоріше за все твої нащадки.

        — І що ж ти маєш зробити?— насторожено спитала вона, кинувши погляд на Лукрецію, що саме творила якусь магію проти Дрейка і Разієля.

        — Одружитися з тобою і коронувати,— відповів він, простеживши за її поглядом.

        Селіна здивовано поглянула на демона, перевіряючи чи не жартує він.

        — Який тобі від цього зиск?

        — В тебе завидне придане. Мені цього буде досить. Певен твій батько змінить своє ставлення до мене коли дізнається, що я врятував його єдину донечку.  І допоможе мені з моєю помстою.

        — Хочеш втягти вампірів у війну?

       — Відкрий очі, рано чи пізно, війна дійде і до вас. Коли знищуються народи не можна зберігати нейтралітет…

       — Я маю подумати,— не впевнено промовила Селіна.

       — Звісно,— кивнув він, відмітивши, що Лукреція бʼється лише з ельфом, а чаклун десь подівся.— Я не наполягаю на швидкій відповіді. Твій час спливає, не мій. Подумай кілька днів, але візьми до уваги — в мене є одна умова.

       — Яка?— насторожено спитала вона.

       — Ти маєш позбутися ельфа,— беззаперечним тоном промовив демон. — Я прийду за три дні, якщо він буде поруч з тобою, я сприйматиму це, як відмову і більше не зʼявлятимусь в твоєму житті.

       Селіна важко зітхнула, та відповісти не встигла. Вже знайома темна колюча лоза, міцно почала овивати її ноги, знерухомлюючи, підіймаючись все вище і сковуючи все міцніше. Самайн вилаявся і, розчинившись в тінях, зʼявився в іншому місці, завадивши такій самій лозі скувати і його. Селіна зло зашипіла намагаючись звільнитися, але всі спроби були марні. Вона була змушена просто спостерігати, як Дрейк вийшов з-за дерева і почав наближатися, явно налаштований рішуче. Самайн, що не звик втікати від бійки прикликав меча, який тут же зʼявився в його руках, і приготувався до бою. Дрейк дістав свій, уважно стежачи за кожним рухом супротивника.

        — Ось тільки но я виберуся, ти в мене отримаєш...— невдоволено сіпалася Селіна, та Дрейк навіть не глянув в її бік.

         — Я думав, Мілорд дав вам чітко зрозуміти, щоб ви не наближалися до його доньки,— стелевим тоном промовив чаклун.

        — Я не зобовʼязаний слухати його накази,— усміхнувся Самайн.

         — Отже вам приймати наслідки вашого рішення,— кивнув Дрейк і зробив випад, який демон без проблем відбив.

        Селіна на мить припинила сіпатись, зацікавлено спостерігаючи за їх бійкою і здивовано помітила в рухах Дрейка, в тому, як він атакував і захищався, дуже знайому техніку. Вона насупилася: "Невже батько вчив його особисто? Але чому він взявся навчати якогось смертного?".

         Тим часом Дрейк зробив обманний випад, що дозволило йому вільною рукою торкнутися обличча демона. І цієї ж миті Самайн застиг, втративши змогу рухатися і чинити опір. Меч випав з його ослаблої руки. Щироко розплющивши очі, він дивився на чаклуна і відчував, як сила покидає його. Дрейк сам здивувався, як швидко цього разу йому вдалося активізувати цю свою силу. Енергія, що текла в демонові відрізнялася від тієї, що була в Ауреї, але була не менш приємною... 

         — Дрейк, ні! Не роби цього!— злякано заволала Селіна.— Він не той, не треба! Зупинися!...

         Та він, здавалося, її не чув. В розпачі, вона почала шепотіти закляття, прикликаючи щупальце, лоза  стисла її так сильно, що дівчині було важко дихати. Нарешті магія подіяла і воно зʼявилося з під землі і вдарило Дрейка так сильно, що той відлетів в бік, вдарившись головою об стовбур дерева. 

        Лоза миттєво зникла і Селіна підскочила до Самайна. Стурбовано оглядаючи його, вона приклала пальці до вени на шиї і полегшено зітхнула, відчувши слабкий пульс. Десь там біля таверни почувся підозрілий гуркіт. Дівчина насупившись поглянула в той бік і не повірила власним очам — весь другий поверх таверни, разом з дахом був знищений. Уламки будівлі валялися навсібіч. Мимоволі Селіна вголос вилаялася, не розуміючи, яким чином це трапилося.

         Раптом Самайн закашлявся і спробував підвестися.

          — Що це було?— хрипло спитав він.

          — Я не знаю, якась древня магія. Принаймні він так нам сказав,— знизала вона плечима, допомагаючи йому підвестися і, кинувши занепокоєний погляд на чаклуна, що лежав чи то непритомний, чи то мертвий.— Тобі час, доки він не прокинувся.

          Самайн кивнув ледь тримаючись на ногах.

          — Чи буде колись такий час, що я поговорю з тобою і мені нічого не загрожуватиме? Кожного разу одне й те саме...

         Селіна стримано посміхнулася, спостерігаючи, як він зникає у вирі тіней.

         Він пішов саме вчасно. Селіна дуже чітко почула специфічний хрускіт, після якого Дрейк розплющив очі і сів. Кілька миттєвостей він пильно на неї дивився, намагаючись пригадати як опинився на землі.

          — Ти мене вбила. Знову,— дорікнув він невдоволено.

          — Бо ти ледь не вбив його,— вигукнула Селіна вказавши рукою на порожнє місце, де раніше зник Самайн.

          — Його захищає королівська кров, він би не помер.

           — По ньому не було видно, що в нього є якісь шанси вижити,— заперечила вона суворо. 

           — Я тебе попереджав, що тобі не варто з ним бачитися. Ти збрехала мені!

           — Я мала зʼясувати чи має він відношення до пророцтва!

            — Сподіваюся, що зʼясувала, бо наступної нагоди вже не буде. 

            — Мені не потрібна нянька, я сама розберуся зі свом життям. Залиш мене з моїм прокляттям!— сердито кинула Селіна і рішуче пішла геть від нього.          

••••••••••••••••••••••••

            Лукреція і Разієль розгублено дивилися на знесений їх магією другий поверх будівлі, що тепер був розкиданий навсібіч у вигляді решток стін, цегли, дошок і різноманітних уламків.

            — Ми мали не привертати уваги,— зітхнула Лукреція і поглянувши на нього з підозрою звузила очі:— А ти сильніший ніж здаєся. Носиш якийсь маскувальний амулет?

             Разієль взміхнувся і дістав з-за пазухи мотузок з причепленим на нього чималим різцем.

            — Зуб мантікори.       

            Лукреція з усмішкою дістала схожий:

            — В мене теж є. Селіна колись подарувала.

            З дверей таверни вискочив переляканий огрядний власник і озирнувшись на верхню, відсутню, частину будівлі, зі скаженими очима, кинувся до Лукреції і Разієля.

           — Ви що собі дозволяєте?? Я негайно відішлю листа до магістрату! Вас судимуть! Ви ніколи не побачите сонця! Хто дав вам право влаштовувати магічні бої в межах населеного пункту! Це грубе порушення закону корони! Та я не заспокоюся доки не впевнюся, що ви понесли покарання і зогниєте в темних підземеллях вʼязниці...— він суворо тицяв в них округлим пухким пальцем.— Хто відшкодує мені збитки?

        Лукреція і Разієль розгублено перезирнулися, та відповісти не встигли.

         — Схоже відшкодовувати все доведеться мені,— промовила мʼяко Селіна, що саме підійшла з Дрейком.— Я хочу вабачитися за моїх людей, зазвичай вони поводяться тихо і чемно, навіть не знаю що на них найшло. Де б ми з вами могли обговорити розмір ваших збитків і розмір суми, яка могла б втішити вас, пане?

         Чоловік зміряв Селіну зацікавленим поглядом:

           — Вам слід краще стежити за своїми слугами, пані. Геть відбилися від рук,— кивнув він і поманив її за собою:— Ходімо, поговоримо, чи зможете ви відшкодувати збитки. А ні, так лишите мені одного з них в якості компенсації...

          Селіна нагородила їх злим поглядом і пішла слідом за чоловіком.

            — Вона його вбʼє?— задумливо спитала Лукреція.

            — Звісно, ти його чула? Він хоче когось з нас в якості компенсації,— обурено промовив Разієль.— Ніби ми худоба.

             — Якщо в неї є хоч крапля здорового глузду, то не вбʼє?— оглядаючи масштаби руйнування, промовив Дрейк.

            — Чому?— насупилася Лукреція.

             — Нам не варто привертати увагу до себе, бо ми вже не на вампірських землях. Віларійці не хочуть щоб війна поширилася за гори, якщо хтось дізнається про нашу місію і про те, що буде, якщо вона буде вдала —  нам почнуть заважати. А якщо вона його вбʼє, нас почнуть шукати і тоді рано чи пізно спливе: хто ми і чому тут ошиваємося. Тому краще щоб в неї вистачило розуму стриматися і знайти спосіб домовитися.           
            Селіна повернулась за кілька хвилин, ще більш розлючена. Одночасно з нею підійшов слуга, що вів їх коней. 

          — Нам час їхати, — ппромовила вона, жестом відпустивши слугу. 

          — Ти його вбила?— зацікавлено спитав Разієль. 

          — Ні,— відповіла вона невдоволено, перевіряючи чи добре закріплене сідло.— Чого мені його вбивати, якщо ваша вина очевидна? Який би гидкий і корисливий він не був, та це саме ви двоє втягли нас в неприємності. 

          — Які неприємності?— насторожилася Лукреція.

           — Я віддала йому за мовчання все золото, що мала. Тож тепер вигадуйте самі, хто платитиме за ночівлю наступного разу, бо просити гроші в батька я не збираюся.— Вона повернулася до Разієля:— Ти наклав на мене чари?

         — Ти не лишила нам вибору,— знизав він плечима.

         — Скасуй іх.

         — Залюбки,— кивнув ельф, загадково блиснувши очима,— але май на увазі коли я скасує своє, він ...— ельф вказав на Дрейка,— накладе на тебе таке ж. І тоді ти його вже не позбудеся простим наказом. Ми тобі більше не довіряємо, Селіно.

         — "Ми"? Що це ще за "ми"? Змовилися проти мене?

         — Ти не лишила нам вибору,— кивнув Дрейк.

         — Як тобі вдалося накласти на мене чари? Ти не можеш мені шкодити...— нерозуміючи поглянула на ельфа дівчина.

         — О, тут все просто, моя принцесо,— усміхнувся ельф.— Я мушу дбати про твої інтереси, і якщо я вважаю, що тобі щось загрожує, а тобі явно щось загрожує, бо ви всі чогось не договорюєте... Отже якщо я вважаю , що тобі щось загрожує —  я мушу зробити все, щоб тебе захистити. Це досить загальне визначення, що дозволяє маневрувати.

         Селіна сердито насупилася і заскочила в сідло.

        — А що ти їй начаклував?— пошепки спитала Лукреція.

       — Якір поставив, щоб не втікала далеко,— усміхнувся Разієль, проводячи поглядом Селіну.

       — Як підступно...— ляснувши його в плече рукою вона сердито насупила брови.

       — Вона зачаклувала його першого,— промовив Дейк, сідаючи на свого коня.

       — Змовники,— буркнула Лукреція, ставлячи ногу в стремено.

       — Хто б казав,— підморгнув їй Разієль.

      — Я так і не дізнався, хто з вас переміг?— поцікавився Дрейк, розвертаючи коня.

      Лукреція і Разієль загадково перезирнулися:

      — Це лишиться нашою маленькою таємницею,— з усмішкою промовила дівчина і пустила коня наздоганяти подругу.

••••••••••••••••••••••••••••••

       За кілька годин, коли вони від'їхали досить далеко від того міста, мандрівникам трапився заїжджий двір, що стояв самотою обабіч дороги.

      — Отже, що ти дізналася?— зацікавлено спитала Лукреція, коли вони затрималися біля коней, доки Дрейк з Разієлем пішли домовлятися за ночівлю.

      — Він не той через кого я загину,— задумливо промовила Селіна. Вона мовчала всю дорогу, роздумуючи над останніми подіями.

      — Дякувати Богам!— полегшено вигукнула Лукреція.— Отже в тебе ще купа часу.

      — Взагалі то ні...— зітхнула вампірка.— Він говорив з духом провидиці... якось. І вона сказала йому, що мій час спливає. Здається моя спроба тягнути час утворивши звʼязок не така дієва, як я думала... Якщо Раз загине, боюсь навіть уявити, як погано все буде... 

      — А якщо темрява заволодіє тобою, ти ж не зможеш ні в кого закохатися.

      — По-перше, я тоді і собою не буду. А по-друге вона мною не заволодіє...— насупилася Селіна.

      — Чому ти така певна в цьому?

      — Бо коли це сталося з моєю тіткою. Мій дід вбив її коханого, саме це стало причиною, того що вона втратила контроль. В них почуття виникли ще до звʼязку. І вона ще по суті не навчилася тоді стримувати силу.  А я до звʼязку Разієля не знала навіть. Коли він помре я відчую лише полегшення. Тимчасове, а потім буду боятися смерті. 

       — І що ж робити?— стурбовано спитала Лукреція.

       — Я не знаю,— похитала вона головою.— Самайн запропонував вихід, але я не можу погодитися на це... Це за межею...

       — Що саме?

       — Він запропонував мені корону... 

       — Тобто?— здивовано скинула брову Лукреція.

       — Якщо він мене коронує я стану невразлива. Доки його спадкоємець не досягне віку наслідування...

       — Твій батько вбʼє вас обох. Ви будете помирати в страшних муках,— впевнено промовила вона.

       — Тому я і не можу погодитися. Я не можу приймати такі рішення без батькового благословення,— Селіна опустила очі на свої руки і зітхнула.

       — Але якби не це...— вкрадливим тоном промовила Лукреція, пропускаючи крізь пальці гриву свого коня.— Ти б погодилася?

       — Не знаю...— пробубоніла собі під ніс вампірка.— Напевно. Я ж не хочу померти.

       — Але ти б була його дружиною...

       — Припини, як дружина я його не цікавлю. Йому треба виключно моє придане. В цьому він був досить відвертий. До того ж ти забула, що в мені живе? Навряд хтось колись...— вона замовкла не в змозі промовити те, що крутилося в голові вже досить давно. 

       — Припини,— Лукреція схопила її в обійми.— Я ж тебе люблю. Незважаючи на те "що в тобі живе". І твій батько, без сумнівів тебе любить... А ще є Раз... він звісно проти волі, але... з цим вже нічого не зробиш...

        — Щось якось неправильно ти мене заспокоюєш,— хмикнула Селіна.

         — Принаймні ти посміхнулася... Ми щось вигадаємо. В нас ще є час. Як мінімум, поки живий Разієль,— відпустивши подругу сказала Лукреція.

        Селіна кивнула і зітхнувши сіла на товсту колоду, що лежала неподалік.

        — Він хоче більшого...— задумливо сказала вона не підіймаючи очей.— Звʼязок погано на нього впливає.

        — Чого більшого?— зацікавилася Лукреція поглянувш на будинок.

        — "Повноцінних стосунків"...— процитувала Селіна.

        — Оо... А я думала що неправильно зрозуміла...— вона сіла поруч і поглянула на подругу,— А ти?

        — Які можуть бути "повноцінні стосунки" коли постійно поруч невмируща нянька...— зітхнула Селіна.

       Лукреція звузила очі і з підозрою усміхнулася:

       — Якщо хочеш я можу його відволікти...

       Селіна скептично на неї поглянула:

       — Навряд ти зможеш зробити щось таке, щоб він забув про мене...— вона замовкла напівслові.

       — Що?— насторожено спитала Лукреція.

       — Хіба що він дійсно про мене забуде. Якщо "відвести йому очі".

       — Що для цього потрібно?— з ентузіазмом потерла руки Лукреція.

       — Кілька його волосин...— прошепотіла Селіна підводячись, бо саме відчинилися двері і до них попрямував Дрейк. 

       Підійшовши ближче він промовив:

       — Я про все домовився. Заночуємо тут. На світанку поїдемо далі.

      Легкий вітерець пронісся між ними, скуйовдив йому волосся, та чоловік навіть не помітив цього, взяв за повід свого коня і коня Разієля, і повів до стайні. Лукреція загадково усміхнувшись вклала в руку Селіни кілька волосин і підморгнувши взяла двох інших коней і пішла слідом за ним.

        Селіна здивовано поглянула їй вслід і похитавши головою пішла до будинку.

        Дрейк винайняв дві кімнати, розташовані одна навпроти іншої. Втомлена Лукреція заснула одразу, щойно торкнулася подушки, а Селіна ж навпаки, довго не могла заснути. Вона задумливо дивилася на півмісяць, що сяяв високо в небі, гадаючи про те, що вона має робити далі. Вона не хотіла приймати пропозицію демона, але боялася, що якщо вратить цю можливість, то точно жалкуватиме. В неї було три дні на роздуми, можна було не поспішати, зважити все, але в одночас з тим з голови не йшли слова Разієля. Ні про які стосунки не могло бути й мови. Звʼязок шкодив їм обом і схоже настав час позбутися чар, що повʼязували їх.
         Лукреція щось пробурмотіла крізь сон привернувши увагу Селіни. Побачивши, як волосся подруги розкидалося по подушці, Селіна тихо підійшла, обережно взяла одне пасмо і ледь торкнулася його лезом. Трьох волосин буде досить.       

••••••••••••••••••••••••••••••  
   
     Небо на сході ледь почало сіріти коли з лісу неквапливо вийшли три моторошні постаті. Ледь пересуваючи кінцівками вони ступали крок за кроком назустріч сонцю. Їх хода супроводжувалася моторошним цокотінням кісток, а в чорних очницях була лише мертва порожнеча. Вони рухалися в своєму монотонному ритмі, не відволікаючись ні на що, вперто прямуюючи на невідомий неосяжний поклик, що змусив їх повстати з могил. Самотній подорожній, що трапився на їх шляху в цей ранній час, злякано закляк обабіч дороги. Невідривно спостерігаючи за ними, він боявся навіть змигнути. Жахливе моторошне видіння, змусило його завмерти на місці. Він сподівався, що якщо не рухатиметься — вони його не помітять. Як не дивно вони навіть не повернули до нього своїх "голів". Ніби дійсно не помітили, або їм було просто байдуже... Чоловік повільно видихнув проводжаючи іх поглядом:

       — Погане знамення, напевно, якщо померлі ходять...— прошепотів він з тривогою дивлячись на три постаті, що повільно йшли лише їм відомим маршрутом. 

  ••••••••••••••••••••••••••••••••••

       З першими променями сонця мандрівники почали збиратися в дорогу.

       — Йди з Дрейком до коней, а я маю поговорити з Разом...— промовила Селіна, щойно Разієль увійшов до їх кімнати.

        Лукреція змовницьки усміхнулася і вийшла, щоб перехопити Дрейка перш ніх він захоче зайти до кімнати. 

       — Чекай тут,— швидко промовила Селіна ельфові і тихо пішла слідом за Дрейком і Лукрецією. Вона трималася трохи позаду, бесшумно ступаючи  і шепотіла слова закляття, мнучи в руках зʼєднане до купи волосся. Проговоривши чарівні слова до кінця, вона розкрила долоню в якій все одразу спалахнуло, перетворившись на попіл. Вампірка дмухнула його їм вслід і, усміхнувшись, повернулася в кімнату.

      — Що відбувається?— насупився Разієль спостерігаючи, як вона підійшла до вікна і зосередилася на тому, що відбувалося ззовні. Нічого не розуміючи він підійшов і став поруч. За вікном Лукреція і Дрейк сіли на своїх коней, про щось розмовляючи, і поїхали неквапливо геть. Він перевів погляд на Селіну: — Чому вони не почекали нас?

       — Я наклала на них чари. Вони не згадають про нас, доки не побачать мене знову.

       — Не знав, що ти так вмієш?— насторожено спитав він.

       — Лаура мене навчила кільком фокусам, вона до обернення була відьмою,— знизала плечима вона, проводжаючи очима двох вершників.

       — Чому зараз? Вирішила, що вони впораються без тебе?— якесь погане передчуття не давало йому спокою.

       — Я потім їх наздожену,— Селіна повернулася до нього і поглянула похмуро в очі.

       — Сама?— поточнив він після недовгої паузи.

       — Так сама.

       — Що ти задумала, Селіно?— спитав Разієль.

       Рішучість, з якою вона відповіла, не лишала ніяких сумнівів, в тому, що вона вже все вирішила.

       — Цей звʼязок шкодить нам обом, Разієлю. Настав час покласти цьому край.

       •••••••••••••••••••••••••••••••

   Дрейк, їдучи верхи, замислено поглянув на свою супутницю. Його щось бентежило. Але він не міг зрозуміти, що саме. Якесь дивне відчуття, ніби чогось не вистачало. Він ніби мав щось зробити, але не зробив. Що це було і чому? В голові був ніби туман, що огортав щось важливе, щось про що треба було памʼятати. Скільки він не силував себе, але ніяк не міг зрозуміти, що не так. Ніби думка була ось ось тут і вислизала…

        — В мене таке відчуття, ніби я щось…

        — Забув?— закінчила замість нього Лукреція здивовано.

        — Так,—кивнув він.

        — Дивно, в мене теж…— розгублено промовила вона.

        — Хіба таке можливо?— хмикнув він.

        — Може це через втому? Ми вже так довго в дорозі…— знизала плечима дівчина.

       Кивнувши погоджуючись Дрейк зітхнув. Окрім цього дивного відчуття було ще дещо, що не давало йому спокою, та обговорювати це він не хотів. Знову під шкірою відчувалася пульсація. Знову енергія вимагала виходу, спричиняючи дискомфорт, що переходив в дратівливе поколювання на кінчиках пальців.

•••••••••••••••••••••••••••••••

     — Я думав ти не можеш мене вбити…— промовив Разієль, насторожено спостерігаючи, як вона граційно підходить до нього, розстібуючи застібки своєї уніформи. Дівчина відкинула геть чорну сорочку і лишившись в одному корсеті і вузьких штанях, штовхнула його, змусивши сісти на ліжко.

      — Я не збираюся тебе вбивати,— прошепотіла вона примостившись на ньому зверху.

Мимоволі він обхопив долонями її стегна і вона всміхнулася.

      — Тоді як ти збираєшся зруйнувати звʼязок?— зацікавлено спитав він.

      — Є ще один спосіб,— прошепотіла вона, поклавши на його плече одну руку, іншою торкнулася його щоки і пристрасно поцілувала. Разієль не міг не відповісти, чи то через їх звʼязок, чи тому, що сам теж цього хотів.

   Його губи робили гарячу доріжку на її шиї, опускаючись нижче до грудей… Відкинувши з насолодою голову вона запустила пальці йому в волосся, а іншою розвʼязувала завʼязки спереду на корсеті. З її уст зірвався короткий стогін, коли він торкнувся язиком однієї з вершин її грудей. Разієль усміхнувся і продовжив ласку, дразнячи і граючись, змушуючи  її вигнутись йому назустріч…

     Селіна відчула, що почала перетворюватися, але цього разу вона не випустила темряву повністю, не сьогодні… Сьогодні вона не хоче їсти. Змінилися лише її пальці, на яких зʼявилися довгі гострі пазурі. Селіна провела кігтем по своїй шиї, роблячи тонкий довгий поріз. Кров тонкою цівкою потекла по білій шкірі. Щойно Разієль відчув її смак, він здивовано підняв на неї очі:

       — Що ти робиш?

       Селіна поглянула на нього і впевнено промовила:

       — Даю тобі свободу. Пий.

       Ельф вклав її на ліжко і повільно проводячи язиком почав збирати чорну рідину. Кожен доторк до шкіри залишав палаючий слід. Він поглинув все до останньої краплі доки рана не затягнулася, але не відсторонився, а продовжив прокладати гарячу доріжку з поцілунків.

      — Ти ж усвідомлюєш, що з тобою буде, якщо ти продовжиш?— тихо спитала Селіна важко дихаючи.

      — Мій смертний вирок підписаний з тієї миті, як ти мене вкусила вперше,— поглянувши їй в очі промовив він.

      — Тоді не зупиняйся…

      — Як накажеш, моя принцесо…

     Разієль зірвав з неї корсет і, відкинувши його геть, припав до її грудей. Пестячи руками її шкіру він опускався все нижче і за мить вже стягнув з неї решту одягу. Потім зняв з себе сорочку і нахилившись, припав до її уст. Селіна обхопила його руками, міцно притискаючись до його гарячого тіла, вона хотіла відчути його кожною клітинкою, кожним міліметром шкіри. А він ніби дражнячи, не поспішав і знову цілував — губи, шию, опускався нижче до ключиць, пестив груди, а потім почав спускатися поцілунками нижче, до живота… Селіна затамувала подих, а він не зупинявся і раптом вона відчула його губи і язик там, де, здавалося зосередилися всі найчутливіші клітини її тіла.

        Селіну накрило хвилею незнаних досі відчуттів, вона вигнулася дугою і впʼялася нігтями в простирадло, а він продовжував доводити її до шаленства то прискорюючись то уповільнюючись, міцно тримаючи її руками за стегна і не дозволяючи зрушити з місця. Блаженна мука була одночасно нестерпною і жаданою, вона хотіла щоб він припинив і оволодів нею цілком і повністю, і водночас не хотіла щоб він зупинявся. Насолода зосереджувалася і накопичувалася, дівчина звивалася і стогнала, і врешті, коли здавалося далі вже нікуди її тіло вигнулося. Вона ніби розпалася на тисячі маленьких шматочків і зібралася наново, тіло здригалося від насолоди. Селіна розслабилася і розмʼякла в його руках, блаженно заплющивши очі.

       Не встигла вона усвідомити те, що трапилося, як відчула важкість його тіла на собі. Він знову пристрасно її поцілував, і поки вона танула від поцілунку, обережно розвів її ноги. Селіна затамувала подих, насторожено дивлячись йому в очі.

       — Ти хочеш щоб я продовжив?— спитав він пошепки, ніжно торкаючись її губ.

       — Так,— вона кивнула, а по тілу пройшлася хвиля дивного відчуття, що зосередилося внизу живота.

        Він мовчки підвівся і, тримаючи її стегна, почав повільно, обережно входити. Селіна скрикнула від раптового різкого болю, що вмить притупився. Разієль нахилився до їі вуха і прошепотів:

        — Пробач, принцесо…— Він знайшов її губи і, пристрасно цілуючи, різко увійшов повністю, заглушаючи її стогін своїми губами. Селіна обхопила його стегна ногами, а ельф сприйняв це, як заохочення і почав рухатися, поступово прискорюючи темп. Він рухався швидше і швидше, напруга в середині неї наростала, а вона благала його не зупинятися. Вони дихали і рухалися в одному шаленому ритмі. Нарешті, досягнувши піку насолоди, Селіна вигнулася в його обіймах, і  впʼялася нігтями в його мʼязисту спину.   Разієль зробив останній рух і втомлено опустився на ліжко поруч з нею, так само важко дихаючи.

••••••••••••••••••••••••••••••••

          — Що тепер буде?— тихо спитав ельф.

         Вона соромʼязливо загорнулася в ковдру і сумно поглянула на нього:

          — Скоро тобі буде боляче…

          — Це я знаю.— Дивлячись в стелю хмикнув він, і повернув до неї голову:— я питаю, що буде після перетворення?

          — Ти маєш зникнути. Чим довше батько не знатиме про те, що я зробила — тим краще. Мені не можна обертати нікого.

          — Чому?

          — Бо кров чистокровних робить надто сильних вампірів. У батька дванадцять приближених лордів, вони перед ритуалом давали йому клятву вірності, тож він їх контролює…

          — А я клятву не давав…— усміхнувся Разієль.

          — Тому, коли він дізнається — всі дванадцять підуть за твоєю головою. Ти маєш щезнути.

          — Я не хочу від тебе йти,— він взяв її за руку і поцілував тонкі пальці.

           — Ти так кажеш через звʼязок,— зітхнула вона і відкинулася на подушку.— Скоро ти перетворишся і це мине. Звʼязку більше не буде.

           — Чому ти це зробила? Чому пішла проти батька?

           — Ти став моєю слабкістю, Разієль. А мені не можна мати слабкостей. Я маю тебе позбутися, але через звʼязок вбити тебе я не можу, тому це був єдиний вихід.         

 •••••••••••••••••••••••••

    Селіна міцно обіймала Разієля. Доки його тіло судомило, вона дбайливо погладжувала його по голові, відчуваючи, як їх звʼязок поступово слабне. Чоловік то ставав неприродньо гарячим, то його кидало в холодний піт. Він мовчки стискав від болю зуби, вже півгодини відчуваючи, як щось змінюється в його тілі. Півгодини, що тяглися неймовірно довго і боляче.

    — Ще трохи…— прошепотіла вона.

    Він заплющив очі і нічого не відповів — нова хвиля болю пройшлася крізь все його тіло. Раптом все припинилося. Обійми що до цього були такими бажаними і здавалися природніми, вмить стали недоречні. Селіна відчула, що звʼязку більше немає і від усвідомлення, що вона лежить абсолютно гола і обіймає чужого їй  чоловіка — по тілу пробіглися мурашки. Вона обережно відсторонилася і поправивши ковдру, щоб вона добре все прикривала, підвела на нього очі і зустрілася з його серйозним поглядом. Вона застигла, насторожено чекаючи, як він буде себе поводити тепер, коли навіяний магією потяг зник.

     — Я відчуваю все інакше…— промовив він задумливо, прислухаючись до своїх відчуттів.— Твоє серце стукає, як скажене… ти боїшся?

      — Ні,— вона похитала головою і ще дужче натягла на себе ковдру.

      Він зло усміхнувся і, наблизившись до її обличчя, поглянув в сірі очі:

      — Здається нам треба поговорити принцесо.

      — Про що?— затамувавши подих, спитала вона, міцно стискаючи руками край ковдри, що розділяла їх. Його близькість бентежила і заважала зосередитися на тому, що вона мала зараз зробити.

      — Про те, що буде далі,— промовив він з легкою хитрою усмішкою ледь торкаючись її губ своїми.

       Селіні бракувало повітря, він ніби гіпнотизував її своїми фіолетовими очима. Дівчина знала, що має відштовхнути його, дістати кинджал з-під подушки і не вагаючись встромити йому в серце. Але здавалося, що щойно вона відпустить ковдру — та щезне, тому Селіна вчепилася в неї мертвою хваткою, як єдине спасіння від нього.

       — Ми ж вже про це говорили…— прошепотіла вона.

       — Ти справді вважаєш, що я повірю, що ти мене відпустиш?— Разієль дивився їй в очі і встиг вловити ледь помітну зміну емоцій, що підтвердило його здогадку.

       — Злізь з мене і ми про все поговоримо,— зніяковівши промовила вона.

       — І дати тобі можливість заколоти мене? Ні, вибач, але я не планую помирати,— усміхнувся він.

       — Що ж ти плануєш?— поцікавилася Селіна.

       — Хочу домовитися,— відповів він і його рука ковзнула вздовж її стегна. Селіна, продовжуючи притримувати на грудях ковдру однією рукою, іншою спробувала відштовхнути  його, але він чекав цього. Схопивши тонке запʼястя, Разієль завів її руку вгору і міцно притис, позбавивши можливості рухатися. Дівчина розлючено зашипіла і намагаючись звільнити руку відпустила ковдру. Спроба виявилася невдалою, тепер обидві її руки були затиснуті над головою.

        — Відпусти мене,— сердито промовила вона, марно спробувавши звільнити руки.

        — Якщо не припиниш сіпатися, ми займемося чимось приємнішим, ніж ця розмова,— пообіцяв чоловік з красномовною посмішкою. Вмить Селіна затихла і насторожено поглянула в його задоволене обличчя.

         — Досить гратися зі мною. Чого тобі треба.

         — Як я й сказав, я хочу домовитися. Відпусти мене і я дам тобі те, чого ти прагнеш понад усе.

          — Чого ж я прагну?— пильно дивлячись в його очі, спитала вона.

          — Спосіб позбутися сил, які ти ненавидиш.

          Дівчина насторожено вдивлялася в його обличчя намагаючись вловити хоч тінь блефу. Але Разієль був цілком серйозним і витримав її погляд.

          — Немає такого способу.

          — Є.

          — Я тобі не вірю.

          — Як хочеш,— він ледь всміхнувся.— Іронія в тому, що якби ти прийняла силу, ніколи б не опинилася в цій ситуації. Тому в тебе зараз два варіанти або прикликати темряву і вбити мене, або укласти зі мною угоду. Я скажу тобі все, що знаю в обмін на свободу.

          Селіна вагалася, підозрюючи, що він просто маніпулює нею.  Погоджуватися на угоду було дурістю, але і звільнитися вона просто так не могла.

         — Мені треба час подумати,— нарешті прошепотіла вона.

         — В нас не так багато часу, принцесо, я голодний і не зможу довго слухати,— він опустив погляд на її шию,— як кров пульсує в цій венці… мені важко тримати себе в руках…

         Селіна вилаялася. Укус на її шиї — це, мабуть, єдине, що могло ще більше погіршити, й без того погану, ситуацію.

          — Не дивися на шию,— прошепотіла вона.— Раз… дивись мені в очі, не дивися на шию… Ти можеш цьому опиратися.

          Він зустрівся з нею поглядом:

           — Це важко.

           — Я знаю,— вона кивнула і мимоволі провела кінчиком язика по пересохлим губам.

          Неочікувано для неї, Разієль торкнувся її губ своїми, збуривши хвилю гарячого жару, що прокотився її тілом. Давши дівчині зробити ковток повітря, він ковзнув губами вниз, до шиї, до тієї венки, що так його вабила. Ніжний поцілунок, що викликав млосні мурашки по шкірі, настільки раптово змінився болючим укусом, що Селіна від несподіванки скрикнула.

       Разієль вже не тримав її руки, але у Селіни зовсім не було сил опиратися. Слабкість кайданами скувала тіло, кімната плила перед очима, а вона лише хапала ротом повітря намагаючись не втратити свідомість. Доки він пив, вампірка не могла навіть думати, зникли всі турботи і страхи, вже нічого її не хвилювало, все стало не суттєвим. Був лише він і стукіт її власного серця…

     Усвідомлення того, що відбулося прийшло до неї, лише за хвилину після того, як він відсторонився і важко ліг поруч.

     Селіна зціпила зуби і повільно торкнулася пальцями місця укусу, який вже ніколи не загоїться. Дівчина закусила губу, щоб придушити сльози, що наверталися на очі, не дозволяючи собі проявляти слабкість. Не зараз, зараз треба діяти беземоційно, рішуче, не вагаючись ні миті.

      Інша її рука ковзнула під подушку, відчувши холодну сталь руківʼя Селіна схопила його і стрімко підскочила націливши лезо в його серце. Кінчик кинджала встиг ледь торкнутися шкіри, перш ніж Разієль схопив її за запʼястя, змусивши зупинитися. Він тепер був набагато прудкіший ніж раніше. З легкою іронічною посмішкою він дивився в її сповнені рішучості очі.

       — Крихітко, ти отак просто готова мене вбити? Після всього, що між нами було?

       — Ти вкусив мене,— прошипіла вона люто.

       — Ти мене теж кусала,— усміхнувся Разієль.— І не раз.

       — Мене не можна кусати.

       Посмішка враз зникла з його обличча. Холодно блиснувши своїми фіолетовими очима він спитав:

       — Чому? Бо ти принцеса, а я твоя забавка?— Він сильніше стис її запʼястя і посунув руку з кинджалом вперед. Лезо проткнуло шкіру і зʼявилася крапля чорної крові. Поглянувши в її здивовані очі, він рішуче промовив:— Давай принцесо, вбивай і ти ніколи не позбудешся темряви.

       — Її неможливо позбутися…— похитала вона головою недовірливо.

       — Тоді чому ти вагаєшся? Чому досі не змирилася з долею, якщо це неможливо відвернути?— він знову усміхнувся, але цього разу тепло і з сумом:— Я думаю, ти віриш, що спосіб є, тому і втекла з під батьківської опіки, щоб його знайти. Може тому доля і звела нас, щоб я його тобі розповів?

       Вона не помітила і тіні лукавства на його обличчі, здавалося він не бреше. Він знав можливо єдиний спосіб позбутися ненависної магії, що вона отримала в спадок. Селіна раптом зрозуміла, що їй досі важко покласти край їх дивним стосункам. Він відпустив її руку і тепер нічого не заважало обірвати його існування, але надія, що гріла їй серце, всі ці три роки, спалахнула з новою силою.

       — Заприсягнися, що зникнеш і не створюватимеш мені проблем,— сказала Селіна тремтячим голосом.

       — Присягаюся, що подбаю, щоб мене всі вважали мертвим.

       Селіна прибрала зброю і, загорнувшись в ковдру, зручніше вмостилася.

       — Розповідай.

       Разієль кинув на неї довгий задумливий погляд і зітхнувши почав:

       — Років з двадцять тому, коли Адріана розправилася з піщаними демонами, вона кинула оком на їх сусідів, вогняних демонів. Їм вдалося врятуватися від винищення бо …

       — Вони капітулювали, — нетерпляче промовила Селіна.— До чого тут це?

       — А чи знаєш ти, за яких обставин?— загадково спитав він, сідаючи.

       Селіна насупилася, намагаючись пригадати, що чула від батька про ті події.

       — Здається принц Даміан зрадив батька, провів ворогів потаємними шляхами в палац і вони вбили короля Доріана. Ходили чутки, що він не чинив опору, бо був надто вражений зрадою…

       — Він чинив опір. Бився, як лев…— похитав головою Разієль і почав неквапливо одягатися.— Я кажу це, бо був там. Даміан провів до палацу мене і моїх людей. Я бився з ним і саме я вбив його.

       — Ти вбив короля вогняних демонів?— недовірливо перепитала Селіна. Про себе прикидуючи скільки ж йому років.

       — Мене ображає наскільки ти знецінюєш мої здібності,— насупився він, натягаючи штани.

       Селіна закотила очі і зітхнула:

       — Я просто думала, що ти не такий старий…

       Разієль невдоволено поглянув на неї з під лоба і хмикнув:

       — Вибач, що розчарував.

         Селіна зніяковіла і опустила очі на свої руки:

        — Чому Даміан зрадив його?— вирішила вона змінити тему.— Це ж не через владу? Він був єдиним спадкоємцем, корона і так була б його.

        — Король Доріан був налаштований категорично проти союзу і перемовин. Вірив, що вони загальними зусиллями переможуть. А принц навпаки, особисто бачив, що трапилося з піщаними демонами, їх союзниками. Він не хотів, щоб його народ спіткала така ж доля. Він просто хотів врятувати своїх підданих.

        — Ціною життя батька?— здивувалася Селіна.

        Він нагородив її задумливим поглядом і усміхнувся:

        — Звісно, ти б нізащо так не вчинила… Повстати проти батька в твоєму розумінні — це щось незбагненне.

        — Ти не знаєш, про що я думаю,— не підіймаючи очей, промовила вона. Він мав рацію, але казати йому про це вона не збиралася.

        — Я помітив, що ти не надто переймаєшся тим, що корона колись належатиме тобі,— промовив він стежачи за нею.— Ніби це тебе взагалі не стосується. Я навіть не памʼятаю щоб чув про те, що він оголошував тебе своєю наступницею.

        — Питання наступництва ніколи не підіймалося між нами з батьком.

        — Чому?

        — Ми відійшли від основної теми,— рішуче промовила Селіна і поглянула на нього, всім своїм видом демонструючи, що ця тема закрита.

        — Мені постійно здається, що є щось важливе, про що знають всі окрім мене,— задумливо зітхнув Разієль.

        — Я не розумію, що ти маєш на увазі,— промовила вона. Та він помітив по тому, як вона напружилася, що його чуття не підвело його і цього разу.

         — Що ж, як знаєш. Рано, чи пізно — розкриваються всі таємниці…— Разієль одягнув сорочку і неквапливо почав застібати ґудзики.

         — Як тобі  це вдалося? Коронованого правителя вбити вкрай важко…— зацікавлено спитала вона.

         — От ми і дійшли до найцікавішого,— загадково усміхнувся чоловік.— Даміан не просто провів мене в палац, а і розповів найбільшу таємницю своєї родини. Кілька десят років вони приховували від всіх, що король Доріан не володіє магією взагалі. Він не був легкою здобиччю, але без магії шансів в нього було мало,— промовив він, стежачи за тим, як змінилося її обличчя. — Він бився зі мною на мечах, і жодного разу не спробував застосувати свою демонічну силу.

        Селіно зосереджено перетравлювала інформацію.

        — Чому?— насторожено і розгублено спитала вона.

        Разієль одягнув перевʼязь зі зброєю і промовив:

        — На його руках були браслети з примарного срібла, такого ж, як меч, котрий дала Аурея. Дуже древній артефакт. Хтось з старих ворогів зробив йому такий щедрий подарунок. Вони блокували його силу і не дозволяли поповнювати магічні резерви. Доріан навіть вогник начаклувати не міг.

        — Ти думаєш мені можуть допомогти вони?— з надією спитала Селіна.

        — Я певен в цьому,— кивнув Разієль.— Але ти маєш добре подумати, перш ніж вирушити за ними. Чи готова ти до життя без магії? Бо одягнувши, ти вже ніколи їх не позбудешся.

Селіна задумливо опустила очі. Ось він вихід. Відмовившись від магії вона позбудеться темряви, заблокує її назавжди всередині своєї свідомості і ніколи не перетвориться на кровожерливу потвору. Ніколи не бачитиме переляканих очей, не відчуватиме як від страху бʼється чиєсь серце поряд…

         — Де вони?— підвівши на нього погляд спитала дівчина.

         — Доріана поховали в них. Вони досі лежать в його могилі в королівській усипальниці. Добре все обміркуй, перш ніж шукати їх,— Разієль одягнув свого чорного плаща.— Мені час, принцесо.

         Селіна проковтнула грудку, що утворилася в горлі.

         — Дякую,— тихо сказала вона.

         — Незнаю, чи не нашкодив тобі зараз,— зітхнув він.— Прошу не поспішай і зваж все кілька разів. Іноді ти не думаєш… частенько…

         Вона дивилася як він рушив до дверей і раптом, неочікувано для себе, промовила:

         — Раз?— він обернувся і Селіна, почервонівши, пробурмотіла:— Мені шкода, що все так вийшло…

          Разієль підійшов до неї і поглянувши в очі спитав:

          — Справді шкода?

          Дівчина ніяково кивнула. Раптом, він прибрав пасмо волосся їй за вухо і, затримавши на мить руку, торкнувся її щоки великим пальцем:

           — Не шкодуй…— він ніжно, і в одночас владно поцілував її. Відсторонившись, усміхнувся і прошепотів:— Все вийшло навіть краще, ніж я розраховував…

           Селіна збентежено дивилася йому вслід. І ця його репліка луною повторювалася в її голові.

            — Розраховував?— прошепотіла вона.

            Разієль підморгнув їй, накинув капюшон і вийшов за двері.

            Селіна стисла руками край простирадла, так сильно, що побіліли кісточки пальців. Одразу згадалося, як легко він «дозволив» їй себе вкусити в підвалі замку Блекка. Чомусь до цієї миті її це не бентежило, але тепер зʼявилося неприємне відчуття, що її використали.