Розділ 11

     На порозі стояв розлючений Алістер Лестер Двейн. І якщо до цього він думав, що донька просто заховалася від нього, щоб не попадатися на очі, то побачивши її в обіймах якогось чоловіка, він оскаженів… Оскаженів настільки, що втратив контроль над темрявою і миттєво перетворився.

     Самайн нагородив Селіну поглядом, в якому читалася обіцянка майбутньої, дуже серйозної, розмови. Відпустив її, повільно скинув захисний амулет, що приховував його справжню силу і ауру, і приготувався до оборони, бо судячи з обличчя Алістера, той розмовляти не збирався.

    Селіна на ногах, що не слухалися, відійшла від нього подалі, з острахом поглядаючи на батька.

      Верховний вампір кинувся на демона і одним ударом відкинув його до стіни. Самайн швидко підвівся, блиснув очима і дістав клинки, змахнув ними, але промахнувся. З неприродною швидкістю Алістер перехопив його ліву руку і з моторошним хрускотом вивернув її.

    Селіна злякано задкувала до виходу і вже біля дверей відчула, як чиясь рука швидко витягла її в коридор.

     — Чим ти думала?— здивовано спитав Разієль, скоса поглянувши на розлюченого вампіра, що завзято шматував кігтями демона.

      — Я нічого не робила… Ми лише розмовляли, — розгублено прошепотіла Селіна і, відвернувшись від нього, поспішила геть.  Дрейк з Лукрецією перезирнулися і кинулися за нею.

       Вампірка швидко спускалася сходами, розуміючи, що щойно батько закінчить з її новим знайомим — його гнів обернеться проти неї. Як цього уникнути, вона гадки не мала, але не хотілося просто чекати своєї черги.

       Вона вискочила з дверей таверни і застигла на місці. Холодне нічне повітря овівало палаюче обличчя. Вулиця міста була навдивовижу тиха. Прямо перед таверною терпляче чекали чотири вершники. Чорні плащі, чорні коні, дорога вишукана збруя. Свита Алістера. Четверо з дванадцяти його лордів. Побачивши Селіну, вони спустилися на землю і підійшли вперед. Знімаючи капюшони. Троє чоловіків і жінка зупинилися перед нею. В напівтемряві кидалася в очі білосніжна шкіра, що в свтлі місяця здавалася ще блідішою ніж була. 

       — Ваша високість вже зібралися йти?— один з чоловіків схилився в галантному поклоні. Молоде  обличча з загостреними рисами осявала хитра посмішка. Чорне волосся виблискувало в місячному сяйві.

       Селіна невдоволено засопіла, нагородивши його поглядом в якому читалася явна неприязнь.

       Інший лорд зацікавлено оглядав  супутників  Селіни, що застигли позаду неї. Він наблизився до Разієля і з усмішкою скинув чорну брову:

       — Це таки правда?— він безцеремонно прибрав комір ельфа відкриваючи місце укусу.— Ти завела собі ельфа?

       — Не твоє діло Дієго,— прошипіла Селіна, ляснувши його по рукам.— Забери свої руки.

       Разієль гордо випростався і поправив комір, невдоволено зиркнувши на вампіра.

       — Чому він досі живий?— зацікавлено спитала жінка.— Де мілорд?

       — Зайнятий…— зітхнула Селіна опустивши очі.

       — Чим?— насупився перший з лордів.— Що може бути важливіше, ніж вбивати твого ельфа?

       — Залицяльник,— з усмішкою відповів йому Дрейк.

       Леді-Вампірка злякано прикрила рота рукою:

       — Селіно, ти навмисне його провокуєш?

       — Ні, Лауро, я нічого не робила,— зітхнула винувато Селіна.— Я взагалі не знаю, звідки він взявся…

       — Ваша високість вирішили скуштувати все і одразу?— з усмішкою спитав Дієго.— Які ще заборони ти встигла порушити?

       — Сподіваюся більше ніяких?— стурбовано спитала Лаура. 

       •••••••••••••••••••••••••••••••••••

       Данте відчув недобре, щойно перед ним з'явився один з "тіней". Кинувши всі справи, він перемістився в кімнату, в якій забажав лишитися на ніч його володар. Кількох секунд вистачило щоб оцінити ситуацію. Розлючений Верховний Вампір прагнув знищити, зтерти в порошок демона. В Самайна не було шансів перемогти його, ця битва була програна заздалегідь. 

      Чорнокнижник схрестив руки і промовив закляття — вампіра відкинуло на кілька метрів від ледь живого демона. Невидимий непроникний бар'єр утворився між ними. 

       Алістер підвівся заховав свою силу, перетворившись на людську подобу і, нагородивши Данте зверхнім поглядом, поправив свій одяг.

        — Радій, що королівська кров не дасть тобі померти, демоне, — промовив він до Самайна.— Але якщо знову наблизишся до моєї доньки, смерть — буде єдине, про що ти мріятимеш.

        Він розвернувся і велично вийшов. 

        Чорнокнижник допоміг підвестися своєму володарю, що ледь стояв на ногах. Підлога була залита його золотою кровью і якби не чари королівського роду, він навряд би вижив.

       — Мілорду було нудно і він вирішив добитися прихильності єдиної дівчини в цих краях до якої неможна наближатися?

        — Я не знав, що вона його донька,— прохрипів Самайн. — Вона вирішила лишити інтригу. Ось тільки знайду її і в нас буде дуже серйозна розмова. 

        — Після погрози її батька, ви все одно хочете з нею зустрітися?

        — Вона сказала, що про неї теж є якесь пророцтво. Я маю знати, що в ньому.— Він скривився від болю, здавалося не було жодного місця на його тілі, яке б лишилося неушкодженим.— Вона сказала: якщо пророцтво про мене, то я загроза для неї...

         — Дівчина з білим волоссям — це його донька?— здивовано спитав чорнокнижник. 

         Самайн кивнув і знову скривився. 

         — Вам треба відпочивати Мілорде,— стурбовано промовив Данте.— Відновитесь, тоді буде переслідувати принцес,— безапеляційно сказав він і вони розтанули в чорному диму.

•••••••••••••••••••••••••••••••••••

        Алістер вийшов і суворо озирнувся навколо. Повільно він рушив до доньки, яка злякано заклякла. Його камʼяне обличчя не віщувало нічого доброго. Вона відчувала себе крихітною і безсилою в його присутності.

        — Хотіла втекти не попрощавшись?— холодним голосом спитав він.

        — Ні, батьку,— опустивши погляд, пробелькотіла Селіна.

        — В очі мені дивися,— з вимогою мовив він. Дівчина підвела очі і нервово ковтнула, стискаючи руками край свого плаща, вона відчувала, як тремтять коліна. З холодним блиском в очах Алістер промовив:— Ти вирішила випробовувати моє терпіння, Селіно?

        — Ні, батьку…

        — Тоді, як ти поясниш свою поведінку?— в його сталево-срібних очах читалася ледь стримувана лють. 

        — Ми лише говорили...

        — Відстань між вами важко назвати пристойною. І я маю на увазі твою поведінку в цілому. А не лише зараз. Ти присягнула на вірність іншому правителю, покинула Академію і, що взагалі нечувано, завела собі ельфа...

        — Я була поранена, мені треба було відновитися...

        — Для цього треба було вкусити лише раз, — суворо перервав її батько.

        — Мені треба було добути з нього інформацію, а катування Блекка на нього не діяли.       

       — Скільки разів ти тамувала жагу після ініціації?

       — Жодного…

       — Чому?

       — Дрейк завадив,— зніяковіла Селіна.

       Вперше на обличчі Алістера зник його холодно суворий вираз, змінившись здивуванням. Вампір поглянув на Дрейка:

        — Я вже думав ти геть безнадійний.

      Дрейк натягнуто усміхнувся, а Алістер задумливо поглянув на ельфа, що зухвало зустрівся з ним поглядом.

      — Отже звʼязок ще слабкий,— він повернувся до дочки.— Назви мені одну вагому причину зберегти йому життя.

       Селіна на мить застигла і мимоволі поглянула на Разієля.

      — Він права рука Арнієля і володіє цінною інформацією, яка допоможе в війні…

       Алістер невдоволено стис губи і поглянув на ельфа знову:

       — То от звідки ця самовпевнена зверхність,— кивнув він.— Але нас ця війна не стосується, тому це не досить вагома причина. Я хочу почути нащо він тобі?

       Щось в цьому питанні насторожило її. В неї промайнула думка, що батько щось знає, але вона відкинула її і, не дивлячись на Разієля, промовила:

        — В мене немає вагомих причин.

        Алістер насупивши брови поглянув на ельфа, що переможно посміхався. Легкий ледь помітний жест пальцями і Дієго, діставши меча, замахнувся, щоб знести Разієлю голову. Але не встиг.

        Так швидко Селіна ще не оберталася. Темна вийшла, не «питаючи» дозволу, повалила Дієго на землю і, вихопивши його меча, приклала лезо до шиї. Вона застигла, дивлячись червоними очима на батька з виразом такої ж холодної рішучості, що був до цього на його обличчі.

         Алістер насторожено дивився на доньку.

         — Селіно, доню, відпусти Дієго.

         Вона не ворухнулася.

         — Селіна роками підживлювала її, придушуючи свої негативні емоції,— спокійно промовив Разієль.— Навіть не уявляю, якою могутньою вона буде, коли опанує цю силу і якою небезпечною — якщо цього не зробить. Через звʼязок я зацікавлений, щоб останнє не трапилось. Я здатен навчити її контролю.— Він зухвало поглянув вампірові в очі.— Якщо ви дозволите.

         Алістер перевів погляд знову на доньку, що відкинувши меча вбік, повільно підвелася і підійшла до нього. Темрява клубочилася під її ногами, ніби рухливий шлейф, заповнюючи простір навколо неї.

         — Вона зараз кине йому виклик,— здивовано прошепотів Дрейк. Він був певен, що вона не наважиться, помітивши як вона змінилася в присутності батька до цього.

          Лукреція, що стояла поруч з ним і мимоволі схопила за руку від хвилювання, вражено застигла. Бо вперше бачила подругу такою.

          Алістер зберігав спокій, жоден мʼяз його обличчя не ворухнувся. Він дивився в червоні очі доньки, трохи схилившись, і чекав.

          — Він мій,— не відводячи очей, прошипіла вона.

           Тонкі губи вампіра ледь зігнулися в усмішці, від сентиментального почуття батьківської гордості. Він відчував наскільки вона стала сильнішою. Витримавши паузу він врешті промовив.

           — Хай живе.

           Темрява зникла, так само миттєво, як і зʼявилася і, на місці страхітливого монстра, лишилася збентежена Селіна. Шокова тим, що зараз відбулося і налякана тим, що її темна сутність сміла погрожувати її батьку. А ще було здивування, що батько дозволив лишити Разієля.

            — Батьку…

            — Збирайся Селіно, ми їдемо додому,— владно промовив Алістер і розвернувся, щоб йти до свого коня.

            — Але я маю завдання…

            — Твоя подруга виконає його,— не обертаючись промовив він.— Для тебе ця війна скінчилася.

            Селіна розгублено обернулася на Лукрецію і помітила, що Дрейк поряд з нею підбадьорливо усміхнувся і показав великого пальця. Вона зрозуміла його натяк.

            — Батьку, я не поїду…— невпевнено пробурмотіла вона.

            — Що?— Алістер здивовано обернувся.

            — Я лишаюся,— вже голосніше сказала вона.

            — Це виключено,— промовив він безапеляційно.— Твоя поведінка засмутила мене. Я не можу доволити тобі далі безкарно нехтувати моїми заборонами і зневажливо ставитися до свого статусу. Ти їдеш до замку Двейн і я не налаштований слухати твої заперечення.

            Він рішуче підійшов до коня.

            Селіна розчаровано дивилася йому вслід. «Марно було сподіватися, чому я їх послухала… Він ніколи не змінить свого ставлення до мене…»

           — Не здавайся,— почула вона шепіт Разієля, що став поруч з нею.

           — Батьку… як щодо прохання?— спитала дівчина без надії.

           Алістер з цікавістю поглянув на доньку.

           — Продовжуй?

           — Дозволь виконати завдання, і я сама повернуся додому. Повернуся і більше ніколи не покину Двейн,— проговорила вона, невідривно дивлячись на вампіра.

           — А якщо не дозволю?— звів він питально брову.

           — З усієї поваги, батьку,— вона покірно опустила очі.— З моїми здібностями і талантами виконати це завдання буде набагато легше. Наш шлях лежить до Ауреї, а з нею Лукреція сама не впорається. Я не можу підвести подругу.  До того ж, завершивши завдання, я виконаю свої забовʼязання перед Віларійською короною, і тоді в них не буде приводу маніпулювати моєю присягою, щоб втягнути Вас в війну з ельфами.— Вона обережно поглянула на батька, оцінюючи його реакцію. Алістер задумливо зітхнув і дівчина поспішно додала:— Я обіцяю більше не порушувати жодних заборон. Будь ласка.

            Він ніби навмисне витримував паузу, дивлячись на доньку, вивчаючи наскільки вона змінилася, за останні три роки.

            — Добре,— великодушно кивнув він.— Я дозволю тобі завершити завдання.

            Селіна полегшено зітхнула.

            — Дякую батьку,— вона шанобливо вклонилася.

            Дієго, що вже встиг підвестися, роззирнувся:

            — Якщо ви все вирішили, запрошую в мій маєток. Для мене велика честь приймати Мілорда, — він вклонився своєму правителю і поглянув на Селіну:— І Вашу Високість, також.

            — Нам треба відпочити і зранку вирушати в дорогу. Ми лишимося тут,— твердо промовила Селіна.

           — Хай буде так,— задумливо кивнув Алістер і нагородив Разієля поглядом від якого мурашки йшли шкірою:— Якщо я дізнаюся, щось що мені не сподобається, ти благатимеш про смерть. 

           — Я вас зрозумів, Мілорде, — кивнув ельф, скоса поглянувши на Селіну, котра опустила очі в підлогу. 

          Алістер швидко заскочив в сідло і натягнувши повід поглянув на Дрейка:

          — Зранку, перед тим, як ви вирушите в дорогу, заїдь до мене. Є розмова. 

          — Як скажете, Мілорде.—Дрейк покірно схилив голову.

        Провівши поглядом процесію, що рушила до маєтку Дієго, Разієль промовив:

         — Скаже тобі вбити мене, щойно я стану не потрібен.

         — Теж так думаю,— кивнув Дрейк. Він підійшов до Селіни:— Я ж казав, що треба з ним поговорити і він дозволить.— Він  простягнув їй кинджал:— Ти забула. 

        Селіна взяла зброю з його рук і лише зараз до неї дійшло, що чаклун якимось дивом живий. Вона здивовано відкрила рота і поглянула на нього, не розуміючи як це можливо. Чоловік усміхнувся і пішов назад до таверни. 

          — Я ж його заколола....— прошепотів вона вражено. Спостерігаючи, як він взяв Лукрецію під руку і почав їй вичитувати, що вона давно має спати.

          — А я скрутив йому в'зи,— усміхнувся Разієль. — Твій охоронець не такий простий, як нам здавалося.

   ••••••••••••••••••••••••••••••••••           

        Щойно небо почало ледь сіріти Дрейк осідлав свого коня і поїхав до маєтку Лорда-хранителя міста. Слуги провели його до просторої зали, де в кріслі поважно сидів Алістер. Похмурий і чимось невдоволений. Поруч сиділа бліда і знервована Лаура, опустивши очі на складені на колінах руки.  Дієго задумливо дивився в вікно.

       — Мілорде,— Дрейк схилився в поклоні, чекаючи дозволу говорити.

       — Я здивований, що вона тебе досі не вбила,— промовив Алістер, нагородивши учня зацікавленим поглядом.

        — Вона намагалася. 

        Алістер ледь усміхнувся. 

        — В мене буде для тебе особливе завдання,— промовив він.

        — Вбити ельфа?— спитав зацікавлено Дрейк.

        — І це також,— кивнув вампір.— Ти маєш слідкувати щоб вона більше ніколи не спілкувалася з тим демоном, якого я вчора біля неї застукав. Ні на крок не підпускай її до нього. 

         — Ви його не вбили?— здивувався Дрейк.

         — Він останній представник свого роду, його захищає королівська аура. Він не може померти, доки не продовжить рід. Які б рани йому не наносили — він відновиться. 

         — Зрозумів,— кивнув чаклун.

        — Ельфа вбий, щойно вона візьме темряву під контроль, не подобається він мені, надто слизький і самовпевнений. 

         — Так, Мілорде.— Дрейк задумливо поглянув на Алістера і обережно спитав:— Як так трапилося, що ви не знали, що ваша донька не контролює силу?

         Алістер зло поглянув на Лауру.

         — Виявилося, що моя донька і Лаура вирішили приховати це від мене. Замість того, щоб навчати Селіну контролю, вона розповіла їй тонкощі ритуалу створення "вассала". Так, Лаура ?

         Жінка поруч з ним втисла голову в плечі і мовчки кивнула.