Розділ 9

            — Ти ставила барʼєр?— спитала Селіна насторожено озираючись, намагаючись порахувати хижаків.

         — Звісно… Нерозумію, як вони його пройшли?— розгублено прошепотіла Лукреція, вона повільно підвелася.

         — Давай нагору,— скомандувала Селіна.

         Лукреція кивнула і змахнувши кистю почала плавно підійматися в повітря. Одночасно з тим вона почала шепотіти закляття. Вовки шкірячи зуби, почали повільно наступати зменшуючи відстань між собою і жертвами.
       Тишу, що панувала, порушувало лише тріскотіння багаття і загрозливий рик ватажка зграї. Він стежив за кожним рухом своїх майбутніх жертв. Помітивши, що Лукреція злевітувала вгору, він заревів в іншій тональності — вовки прискорилися. Саме ціє миті між вовками і чаклунами спалахнула вогняна стіна. Більшість встигла відскочити, окрім двох, що загорілися і попелом розсипалися на землю.

         Селіна змахнула рукою і, за колом, поруч з одним з хижаків, з-під землі вискочило щупальце і, схопивши вовка, з силою пожбурило в дерево, що росло за кілька метрів. В той же час Разієль легким жестом викликав лозу, що обхопила одного з хижаків почала стискатися навколо його тіла, а Дрейк промовляв закляття насилаючи на двох тварин, що стояли поруч, якусь хворобу, що послаблювала їх позбавляючи сил.

         Ватажок люто заревів і, розігнавшись, кинувся до чаклунів. Він відштовхнувся від стовбуру поваленого дерева, використавши його як трамплін, і перескочив полумʼяну стіну, сбивши в польоті Лукрецію. Вогняна стіна зникла, щойно вона торкнулася землі. Великими міцними лапами звір притис її до землі. Дівчина на мить застигла, дивлячись на морду хижака, на довжелезні зуби, що ніби уповільнено опускалися щоб зімкнутися на її шиї. Вага тварини заважала вдихнути на повні груди. Лукреція схопилася однією рукою за його нижню щелепу, не торкаючись гострих зубів, а іншою — за верхню, затиснувши вовкові мокрого холодного носа. Вона почала відштовхувати його з силою, одночасно не даючи зімкнути щелепи. Це було не просто — велетенський звір гарчав і явно хотів відкусити її голову…

          Щойно вогняна стіна згасла решта вовків кинулася в атаку. Дрейк хвилею темної магії відкинув кількох тварин до дерев, доки Селіна безжально вимахуючи мечами відбивалася від двох хижаків, а ельф душив лозами ще двох інших. Чаклун озирнувся і помітив, що Лукреція тримає вожака з останніх сил і, явно не впорається самотужки, бо заслабла через хворобу. Він хутко кинувся до неї, потужною хвилею магії  відкинувши вожака зграї якомога далі.

         Лукреція важко дихаючи повернула голову до Дрейка здивована, що саме він прийшов їй на допомогу. Він подав їй руку і дівчина хутко підвелася. Саме зараз, вона побачила, що позаду нього вже готові робити стрибок чотири кремезні вовки, котрих він відкинув раніше. Часу на роздуми не було. Вовки саме були біля багаття, тому вона вирішила використати цей вогонь, змусивши магією його перекинутися на хижаків, хутро миттю спалахнуло… Повітря наповнилося неприємним смородом горілої шерсті. Палаючі хижаки заскавуліли і кинулися навтьоки, кудись в бік джерела.

        — Ти мене врятував…— все ще важко дихаючи, втомлено промовила Лукреція, серце скажено калатало.

        — А ти врятувала мене, ми квити,— кивнув він на багаття.

        — Якби це було те багаття, що і минулої ночі — в мене б нічого не вийшло…—задумливо сказала дівчина.

        — Я ж казав: справжнє краще,— усміхнувся Дрейк.

        Лукреція озирнулась навколо — на побоїще, що вони тут влаштували. Навколо багаття лежали рештки десяти хижаків. Селіна, з заляпаним кровʼю одягом і обличчям, зацікавлено дивилася на них двох. Ельф повільно сів на повалене дерево задумливо дивлячись на полумʼя.

         — Як вони пройшли захист?…— спитав він.

         Лукреція перевела погляд на кремезну тушу хижака, що лежала найближче, відповіді на це питання вона не знала. Дівчина здригнулася, відчувши якийсь моторошний холодок, що пройшовся спиною.

          Дрейк миттю накинув їй на плечі свого плаща, що підняв з землі, де вона його лишила, і жестом відправив ближче до багаття, намагаючись не дивитися в бік Селіни, відчуваючи на собі загадковий погляд вампірки.

          Дрейк зітхнув:

          — Треба позбутися тіл…

         Він не договорив. З темряви, зовсім з іншого боку, стрімко вискочив ватажок вовчої зграї. Він притис чаклуна до землі і вхопився зубами за його шию. Дрейк інстинктивно схопився за голову тварини руками, відчув як гострі ікла прокололи його шкіру… Різкий, пекучий біль паралізував тіло, але хижак раптом закляк, так і не зімкнувши щелепи до кінця. Далі відбулося щось дивне.

        Шоковані раптовим нападом, дівчата і ельф, кинулися було до Дрейка, але не встигли нічого зробити. Вони здивовано дивилися, як величезний хижак почав швидко зсихатися, перетворюючись на засохлий муміфікований скелет обтягнутий облізлою шкурою. Від кремезної постаті вовка за мить лишилася лише суха оболонка...

        Дрейк, підводячись, з огидою відкинув від себе моторошні рештки. Він невідривно дивився на те, що колись було вожаком вовчої зграї, рукою шукаючи на своїй шиї сліди зубів, яких там вже не було… Він почувався чудово, навіть краще ніж до нападу. Відчував, як в його жилах тече нова енергія, яка перейшла до нього, крізь руки, від хижака…

         — Як ти це зробив?— насторожено спитав Разієль.

         — Це якесь древнє закляття?— зацікавлено спитала Селіна.— Навчи мене, я теж хочу так вміти.

         Дрейк повільно перевів на них погляд не знаючи, що відповісти.

         — Ти маєш мене навчити…— Впевнено повторила Селіна.

         — Ні.— Дрейк підвівся і, більше не промовивши і звуку, пішов до джерела.

         Вампірка здивовано дивилася йому вслід.

         — Я зараз повернуся…— поспішно сказала Лукреція і кинулася його наздоганяти.

         — Хто він?— задумливо спитав ельф, коли вони лишилися наодинці.

         — Я не знаю. Якийсь батьків учень,— зітхнула вона і сіла на стовбур.

         — Як давно ти його знаєш?

         — Трохи менше ніж тебе, а чому це тебе так цікавить?

         — Дуже цікаві в нього вміння…— все ще дивлячись туди де зник Дрейк, сказав він.

         — Так,— кивнула Селіна і потягнулася.— Я буду спати, а ти прибери тіла і поставте новий захист…

         — Що?— здивовано спитав ельф.

         — Що чув. Ти мій слуга, забув?

         Разієль невдоволено стис щелепу:

          — Я лорд Равенхарт, права рука Арнієля…

          — І мій вірний слуга,— з усмішкою закінчила вона. Владно махнувши рукою додала:— поквапся, бо скоро світанок.

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••

    Лукреція пробиралася між дерев, хотіла поговорити з ним про те, що сталося. Вона побачила і відчула те, що не помітили інші і це не вкладалося в голові. Помітивши його на березі струмка, вона нерішуче зупинилася.  Дрейк сидів, нервово потираючи скроні пальцями.

      — Дрейк…— почала вона.

      — Ти маєш відпочивати біля багаття,— не обертаючись, роздратовано промовив він.

      — Ти забрав собі його життєву енергію?— тихо спитала Лукреція, проігнорувавши його репліку.

      — Не вигадуй, це не можливо…— напружився він.

      — Це було неможливо, доки ти це не зробив…— Впевнено сказала дівчина і підійшовши ближче сіла поруч.— Я бачу енергії, Дрейк. І я бачила, що його енергія перейшла до тебе…

      Він повернув до неї голову і якусь мить пильно вдивлявся в її обличчя в напівтемряві.

      — І що ти робитимеш тепер з цією інформацією?

       Лукреція опустила очі на воду, що виблискувала в місячному світлі і зітхнула:

      — Я по суті нічого не знаю… Я не знаю, як ти це робиш. Не знаю, чого від тебе очікувати. Не знаю хто ти…

      — Я не можу дати тобі жодної відповіді,— простеживши за її поглядом, промовив він.

      Кілька хвилин вони мовчки сиділи, споглядаючи за проблисками сяйва на воді.

      — Ти коли небудь робив це з людьми?— нарешті тихо спитала Лукреція.

      — Ні.

      — А можеш?

      — Не знаю…

      Лукреція хотіла спитати ще щось, але почула чиїсь кроки.

      — Я так бачу, ви нічим тут не зайняті…— задумливо сказав Разієль, зупинившись і опершись плечем об дерево.

      — Чого тобі?— насупилася Лукреція.

      — Я не прибиратиму сам тіла,— з претензією промовив він.

      Дрейк мовчки підвівся і подав руку Лукреції:

      — Йди відпочивай, я почергую до світанку замість тебе.

      Лукреція кивнула і швидко пішла геть. Дрейк перевів погляд на Разієля, що хитро посміхався.

      — Бачу, тобі сьогодні весело?— буркнув він.

      — Полюбляєш руденьких,— підморгнув ельф.— Я вам завадив?

      — Йди до біса, Рапунцель,— невдоволено сказав Дрейк і неквапливо пішов в бік табору.

      — Що? Хто? Як ти мене назвав?— спитав розгублено ельф і насупився, запідозривши, що це має бути щось образливе.— Мене звуть Разієль.

     ••••••••••••••••••••••••••••••••••     

    Щойно прохолодний ранок змінив похмуру холодну ніч, вони вирушили в дорогу, поспіхом зібравши речі і загасивши багаття.
      Вони їхали ледь помітною доріжкою, що вихляла між дерев і вела все далі вглиб лісу.
      Їхали мовчки, кожен занурений в свої думки.
      Дрейк думав про свої нові здібності.
      Разієль — про місію, яку надскладно тепер виконати.
      Селіна замислилася про те, що їй таки треба брати під контроль свою темну половину.   
      А Лукреція думала про Вінсента і… Дрейка. Його турбота збивала з пантелику. Він чергував до світанку замість неї, сказавши, що тепер повен сил і не почувається втомленим. Накрив вночі її своїм плащем, вранці зробив зігріваючий відвар з травʼяного збору… Коли, перед тим як сісти на коня, він безцеремонно торкнувся долонею її лоба, вона відчула, як раптом  її шкіра вмить спалахнула, а вздовж хребта задріботіли малесенькі мурашки. До цього вона була певна, що лише Вінсент викликає в неї такі відчуття.

       — Селіно,— нерішуче промовила Лукреція.

       —  Так?— вампірка ніби прокинулась, поглянула на подругу.

       — Треба поговорити.

       Селіна обернулась:

       — Їдьте трохи вперед, ми відстанемо,— вона відвела коня в бік, звільняючи дорогу.

       — Тримайтесь поряд, щоб ми вас бачили,— кивнув Дрейк і красномовно поглянув на Лукрецію, натякаючи, що вона має почати розмову про ночівлю в місті.

       Щойно вони відʼїхали на достатню відстань Селіна зацікавлено поглянула на задумливу Лукрецію:

        — Хочеш поговорити про Дрейка?

        Руда здивовано округлила очі:

        — Звідки знаєш?

        — Лише сліпий не помітить, що між вам щось відбувається, я все чекала, коли ти мені розкажеш,— загадково блиснула очима Селіна.

        — Припини, нічого між нами не відбувається…— щоки Лукреції зрадницьки спалахнули.

        — Ну, так, він же нам всім готував зранку якийсь загадковий чай, і всіх нас кутав у свій теплий плащ…— хихикнула Селіна.

        — Я просто трохи застудилася… В його діях немає нічого такого…— невпевнено промовила Лукреція опустивши очі, пальцями вона перебирала пасма гриви своєї кобили.

        — Ти сама віриш в це?— спитала білявка і поглянула на дві чоловічі постаті, що їхали попереду.

        — Не дуже…— зітхнула Лукреція.— Я дивно почуваюся, він такий загадковий і незвичайний…Я думаю про нього весь ранок. Постійно порівнюю його з Вінсентом.

        — Чому тебе тягне до чоловіків, яких я хочу вбити?— з посмішкою спитала Селіна.

        — Я не знаю,— вона засміялася, прикривши обличчя  рукою.— Це все він, зі своїм чаєм…

        — Він піклується про тебе, ніби ти порцелянова. Я трохи заздрю…— задумливо сказала Селіна.

        — В тебе є ельф,— хмикнула Лукреція.

        — Він робитиме тільки те, що я накажу. Я хочу, щоб про мене хтось піклувався добровільно…— вона зітхнула і, згадавши про Дейва, додала:— і щоб я не хотіла його вкусити…

         — То не кусай тих хто про тебе піклується,— засміялася Лукреція.

         — Дійсно це ж так просто… Як я сама не додумалася,— Селіна з усмішкою закотила очі.— Я хочу чогось взаємного, як у вас з Вінсентом… Чи у вас уже не взаємно?— вона хитро зіщулила очі і поглянула на подругу.

         — Взаємно,— мрійливо зітхнула Лукреція.— Я дуже хочу до нього повернутися, щоб він мене пригорнув і поцілував… Від однієї думки в мене по тілу розтікається тепло…— Вона сумно зітхнула:— Але я не знаю, які в нього плани щодо мене. Ми не можемо бути разом, доки я його підлегла… Раптом, я лише розвага для нього і він втратить до мене інтерес…

         — Тоді я жорстоко його покараю,— пообіцяла вампірка.

         — Тобі тільки привід дай,— усміхнулася вона, заправивши руде пасмо за вухо.

         — Він досі дихає лише через тебе, якби ти не закохалася в нього, він би вже давно розкладався в підвалі свого замку в тій кімнаті, де змусив мене вкусити Разієля.

         — Я не закохалася…— її щоки стали майже такого ж кольору, як волосся.

         — Пф… Розказуй комусь іншому,— кивнула білявка з усмішкою.

         — Ти могла відмовитися,— обережно промовила Лукреція, змінюючи тему.

         Селіна закусила нижню губу і невдоволено засопіла:

         — Могла…— нарешті ледь чутно промовила вона.

         — Чому погодилася?

         — Я вирішила, що переваг в цьому більше ніж недоліків… Пʼючи його кров я швидше регенерую, в мене нарешті є можливість навчитися контролювати темряву, він сильний маг, що точно буде нам на користь...

        — Звучить так ніби ти намагаєшся в цьому переконати в першу чергу себе...— Лукреція пильно поглянула на подругу, що опустила очі і почервоніла.— Яка справжня причина? Мені ти можеш сказати.

        Селіна важко зітхнула:

        — Він, чомусь, подобається Темній... 

         — Що буде з ним коли твій батько дізнається?— Лукреція кивнула на вершників попереду.

         — Вбʼє його, щоб знищити звʼязок.

         — Це єдиний спосіб?

         — Це найлегший спосіб.

    •••••••••••••••••••••••••••••••••••      

       Дрейк зупинив коня на роздоріжжі і озирнувся на Селіну і Лукрецію, що про щось гомоніли з веселими посмішками.  
        Разієль натягнув повід і потріпав гриву свого вороного коня, задумливо вдивляючись в лісову хащу з іншого боку дороги. Він невдоволено стис губи, бо Харрон знову не переймався обережнстю і навіть не намагався бути непомітним. 
    
        — То, що то була за магія?— спитав він, вирішивши відволікти Дрейка неприємними питаннями. 
   
        — Древня магія, про яку тобі знати не потрібно,— буркнув чаклун враз насупившись. 
      
        — Наскільки ж вона древня, що про неї ніхто ніколи не чув?— ельф з підозрою зіщулив очі. 
  
        — Про неї чули лише ті кому треба. Не лізь не в свої справи, Рапунцель.

       Ельф невдоволено стис губи: 

        — Ти неправильно промовляєш моє імʼя.       

        — Хіба? Я й не помітив,— хмикнув Дрейк  і обернувся.

       Селіна та Лукреція саме підʼїхали ближче. Вампірка одразу насупилася, запідозривши причину їх зупинки.

        — Це ж дорога до Редвелла?— спитав він, перш ніж вона щось сказала.

        — Так,— кивнула Селіна, нагородивши його невдоволеним поглядом з під капюшона.

        Дрейк повернув голову до Лукреції, котра одразу опустила очі — вона навіть не починала розмови. Він зітхнув і поглянув на Селіну:

         — Нам треба заночувати в місті.

         — З якого дива? Не треба. Заночуємо в лісі. В нас досі непогано виходило...— захитала головою Селіна.

         — Нам треба поповнити запаси, наступне місто, що трапиться нам на шляху, буде за три дні їзди. Якщо і його ти не вирішиш обійти,— промовив Дрейк, зібравши до купи все своє терпіння.

         — Це надто ризиковано... Ми не поїдемо туди,— категорично промовила вампірка.

         — Селіно, може все ж таки зазирнемо?— спитала Лукреція.— Одна ніч. Тихо заїдемо, тихо поїдемо... Ніхто й не знатиме. Нам дійсно треба поповнити запаси провізії... 

         Селіна нагородила її задумливим поглядом, але не встигла нічого сказати.

         — Пропоную вирішити все голосуванням,— сказав Дрейк.— Хто хоче ночувати в місті?

         Він підняв руку і перевів погляд на Лукрецію. Дівчина знітилася і теж підняла руку, ніяково усміхнувшиь подрузі.

         — Якщо там буде ліжко, смачна їжа і випивка — я "за"...— підняв руку Разієль.

         Селіна здивовано переводила погляд з одного на іншого.

         — Ви троє не усвідомлюєте всієї серйозності ситуації і можливих наслідків...

         — А ти їх перебільшуєш,— хмикнув Разієль.

        — Якщо батько дізнається, що я в місті, він зʼявиться особисто, щоб забрати мене.

         — Тихо зайдемо, тихо поселимося в таверні і не виходитимемо з кімнати до світанку, щоб ніхто тебе не бачив,— промовила Лукреція.

        Селіна важко зітхнула:

         — Навряд це буде так просто, але добре. Треба встигнути до заходу сонця, поки вампіри ще сплять... і не кажіть потім, що я не попереджала... — пробурмотіла Селіна.             

     ••••••••••••••••••••••••••••••••••••

     На землях вампірів, міст було не багато, але саме вони були осередками цивілізації в цих непривітних краях. Населення складалося з вампірів і смертних, без яких ті існувати не могли, тому життя тут не зупинялося. Вдень міста кишіли людьми, що поспішали по своїм справам, а вночі містом панували вампіри. Алістер, як правитель, встановив правила, які дозволяли обом расам мирно співіснувати: вампіри захищали смертних від монстрів, що кишіли навкруги, а смертні дозволяли вампірам живитися.  Дітям ночі суворо заборонялося вбивати людей під час годування. За виконанням цього єдиного закону стежили його дванадцять лордів, що керували містами.

     Місто до якого рушила експедиція розташовувалося за кілька годин їзди верхи від замку Двейн. Що було ще однією причиною, чому Селіна невдоволено сопіла всю дорогу до міста.

Під покровом ночі вони заїхали в Редвелл і вампірка сильніше насунула на обличчя капюшон і заховала волосся, наївно сподіваючись, що їх візит лишиться непоміченим і ніхто не дізнається хто вона. Втомлені коні неспішно йшли нічною вулицею, до таверни, що була не дуже далеко від околиці міста.

      Лукреція здивовано озирнулася, помітивши, що перехожі звертають на їх процесію забагато уваги.

      — Здається, вони тебе впізнали…— прошепотіла вона до Лукреції.

      — Якби впізнали, реакція була б іншою,— невдоволено промовила Селіна.

      — Тоді в чому справа?

      — Ми привезли до міста рідкісний делікатес…— зло прошипіла вампірка відчуваючи, як всередині хвилюється її темна сутність.

       — Закон Алістера не розповсюджується на ельфів,— пояснив Дрейк, скоса поглянувши на Разієля, котрий лише зараз усвідомив, що кожен зустрічний вампір виявляв інтерес саме до його персони.

       — Як вони знають що він ельф? Він же в капюшоні,— не вгамовувалася Лукреція.

       — Ельфійська кров відрізняється від людської за смаком і… запахом,— тихо відповіла Селіна.

       Нарешті вони наблизилися до будівлі. Спішившись, віддали коней слузі, що завчасно вийшов їм назустріч і, отримавши кілька монет, повів втомлених тварин на відпочинок.

       Сьогодні в таверні було людно. Майже всі столики були зайняті.

       Гомін голосів відвідувачів одразу стих щойно вони увійшли всередину. Кілька десятків очей були спрямовані на чотири фігури в капюшонах.

       Селіна ледь чутно вилаялася.

       — Ми сьогодні в центрі уваги,— тихо прошепотіла Лукреція.

       — Селіно, зніми капюшон, не ускладнюй все,— невдоволено тихо буркнув Дрейк, критично озираючись на вампірів, що невідривно спостерігали за ними. Певно принюхуючись, хто з них чотирьох такий «особливий».

        — Не буду,— вперто сказала дівчина і зробила крок вперед:— Ходімо.

        Тут же їй і Разієлю, що йшли попереду шлях перегородили трійко особливо зухвалих вампірів, що сиділи до цього за найближчим столиком.

        — Бачу в нас сьогодні цікаві гості,— з усмішкою мовив один з них, з довгим чорним волоссям і трикутною борідкою.

        — Де в наших краях взявся вухастий?— здивовано спитав інший, короткострижений блондин з чубом, що спадав на очі, манірно тримаючи в руці келих.

        — Ми готові показати йому всю нашу гостинність…— кивнув третій, з сірою шкірою і майже білими очима — найстарший з них.

        Вони не звертали увагу на інших і дивилися лише на Разієля. Ельф насторожився, зняв капюшон, щоб не заважав, і  прикликав магічні клинки, готовий кинутися в бійку будь-якої миті, і не чекати, доки все вирішиться само собою. Присутні в таверні вампіри, ніби цього чекали почали підводитися, натякаючи, що опір марний.

         Дрейк ще раз поглянув на Селіну, закотив очі і, знявши капюшон, невдоволено поглянув на ельфа:

        — Прибери зброю, Рапунцель, немає необхідності влаштовувати бійку.—Він зробив крок вперед, привертаючи увагу вампірів.— Раджу вам не чипати вухастого, він знаходиться під протекцією Принцеси Ночі і вона дуже засмутиться, якщо хтось покладе оком на її улюбленця.

         Разієль невдоволено стис щелепу, Лукреція пирснула, ледь стримуючи сміх.

         Кілька вампірів в залі голосно засміялися.

         — Мої слова здалися вам смішними?— загрозливо спитав Дрейк з незворушним обличчям.

         — Щоб отримати її протекцію, він мав би з нею зустрітися. Якомусь ельфу до нашої принцеси не дістатися,— зневажливо сказав один з «веселунів».

         — Ви б здивувалися,— хитро всміхнувся Разієль.

         Вампір з борідкою підозріливо насупився.

          — Всі знають, що до принцеси не можна наближатися, лорд Лестер ніколи б не одобрив такого «улюбленця».

          — Вважаєте мене брехуном?— спитав Дрейк здійнявши брову.

           — Скоріше дурнем, який вважає, що може гуляти по місту з ельфом і розповідати нісенітниці про те, що його обрала наша принцеса,— хмикнув блондин і крутнув свій келих в повітрі, оцінюючи як рідина грає у світлі свічок.

          — Досить з ними розмовляти,— невдоволено сказав сірошкірий і зробив крок вперед. Він опинився прямо перед Дрейком:— у вас немає шансів. Забирай своїх дівок, чаклуне і тихо йди… Вухастий лишається тут, — загрозливо прошипів він дивлячись в його очі. Кілька вампірів наблизилися.

          — Боюся це у вас немає шансів,— незворушно усміхнувся Дрейк.— І вам доведеться зараз же вибачитися перед моїми супутницями, бо ви дуже пошкодуєте.

         Сірошкірий зло усміхнувся, його ікла видовжилися:

          — Схоже ти таки дурень, якщо насмілився погрожувати стільком вампірам. Ви не вийдете з цієї таверни.

          Дрейк відчув, як йому на спину лягла тендітна долоня.

         — Досить, Дрейку, він наговорив вже достатньо,— лагідним голосом промовила Селіна, підходячи ближче до зухвалого вампіра.— Далі я сама.

         Дрейк усміхнувся і зробив крок назад, а вампір кинув на неї зневажливий погляд зверху вниз і хмикнув:

         — І що ж ти мені зробиш?

         Селіна зняла капюшон і, з легкою посмішкою спостерігала, як його обличчя з сірого поступово ставало білим.

          — Міледі…— прошепотів він злякано, опускаючись на коліна. Інші вампіри здивовано зробили крок назад.

          Селіна широко усміхнулася і підійшовши ще ближче, трохи нахилилася:

          — Оце так несподіванка. Треба було повірити йому і ні в кого не було б проблем…

          Напрочуд швидко вона дістала з прихованої кишеньки кинджал і так само швидко встромила йому його під підборіддя. Вампір на мить закляк і розсипався сірим попелом, що плавно впав на підлогу. Вампірка випросталася і, граючись кинжалом, оглянула всіх присутніх:

           — Може ще хтось хоче скуштувати крові мого ельфа?

           — Ні, міледі…— захитав головою вампір з борідкою.

           — Вибачте, ваша високосте…— промямлив манірний блондин.

           Селіна нагородила їх зверхнім поглядом:

           — Щезніть з моїх очей,— прошипіла вона і рушила до столику в глибині залу, жестом прогнавши тих хто за ним до цього сидів.

            Дрейк з посмішкою простежив поглядом за вампірами котрі поспішно покидали зал. Він жестом запросив Лукрецію пройти, вона кивнула у відповідь, зробивши легкий кніксен і пройшла за подругою.

            — Ми ж хотіли винайняти кімнату і не світитися?— спитала Лукреція.

            — Який тепер сенс...— зітхнула Селіна.

•••••••••••••••••••••••••