Колобок - новоСПЕЧЕНИЙ репер

Жили були дід та баба. Пенсію їм платили невелику, тож вдома їсти було нічого. Холодильник не відкривали вже давно, а останні крихти хліба були відкладені про запас.

- Бабо, так їсти хочеться! - зізнався якось дід, перекрикуючи бурчання свого живота. 

- А я тобі чим допомогти можу? Нема нічого!

- Зовсім-зовсім? - запитав з надією у голосі.

Баба задумалася.

- Ну хіба що борошна жменька і солі трішки…

- То спечи щось, бо вже сил немає. 

Баба, крекчучи, пошкандибала на кухню. Там вона нашкребла трішки борошна, додала солі та води, у сусідки позичила дріжджів, і замісила невеличку кульку. Поставила тісто підійматися і через годинку, з приємністю для себе, зазначила, що кулька збільшилася майже вдвічі.

В печі тісто зарум’янилося, і в результаті бабиних кулінарних зусиль на світ з’явився Колобок. Баба поклала його у миску та накрила невеличким рушником.

- Ну що вже, можна їсти? - нетерпляче мовив дід, що тупотів біля кухонних дверей, принюхуючись.

- Та почекай трішки, бо від гарячого тіста заворот кишок буде! Май терпіння! Ходімо краще книжку почитаємо!

- Скажу тобі правду, бабко, що їжа для розуму не скасовує бурчання в животі, - пробурмотів дід, однак бабу послухав і вони пішли до вітальні.

У той час як хлібобулочний виріб охолоджувався на підвіконні, за парканом хати зібралася молодь. Підлітки влаштували справжній реп-баттл, вигадуючи рими та змагаючись у тому, в кого краще підвішений язик. Запальний біт та скандування натовпу вдихнули життя у Колобка, і він, з якогось переляку, ожив. Хитаючись у ритм музиці, Колобок бурмотів собі під ніс (який у нього теж з’явився - мабуть, побічний ефект від реп-магії) рими, які складалися в його свіжоспеченій голові, приправляючи все це безглуздими словами, на кшталт “Йоу! Йоу!”. Він уже вирішив, що стане відомим репером і докаже всьому світу, що він в цьому найкращий. Щоб виглядати відповідним чином, Колобок використав рушник, яким він був накритий, замість бандани. Вигляд у нього був при цьому вражаючим. Ну хоча б тому, що не кожного дня можна було побачити круглий шматок тіста, що декламує вірші. 

Почувши якусь метушню на кухні, баба з дідом прийшли подивитися, що до чого і ледь не знепритомніли. Їхній “обід” ожив і тепер скакав по підвіконню, промовляючи:

Бабо, діду,

Прошу до обіду!

А я вже не тісто, 

Мені треба в місто!

Буду репувати,

Гроші заробляти!

Йоу!

- Я тобі зараз дам “йоу”! - кинувся на Колобка дід. - Ходи-но сюди, я голодний!

Колобок, не ставши чекати, що його спіймають і з’їдять, почав пригати по кухонним поверхням, не даючись в руки.

Баба, ще до кінця не відійшовши від першого шоку (не щодня побачиш, як твій обід розмовляє), присіла на стілець і тільки плескала долонями, осудливо хитаючи головою.

- Мабуть, це від голоду вже галюцинації… - тільки й шепотіла вона.

- Бабо! Чого розсілася??? - кричав дід, намагаючись схопити Колобка. - Допомагай!

Та “новоспечений репер” вже скочив на підвіконня, а з нього - на вулицю, через паркан - і бувайте здорові!

- Серед цих двох старих не виявилося шанувальників мого таланту, - міркував Колобок, котячись дорогою. Вдалині, за деревами, виднілося велике місто. - Нічого, йоу, в лісі звірів багато, комусь мій реп точно сподобається.

Лісова стежка була вузенькою та звивистою. Пересуватися нею було не дуже зручно, та Колобок не зважав. Він шукав публіку для демонстрації свого таланту. Раптом біля одного з дерев він побачив Зайця. Колобок зрадів і покотився до нього.

Зайцю! Зайцю!

Зайцю-побігайцю!

Вуха чималенькі, 

А хвостик куценький.

Цілий день стрибаєш,

Моркву наминаєш!

Краще їв би м’ясо -

Наростив би м’язи!

Йоу!

Заєць аж присів від цієї чудасії.

- Як нечемно! - обурився він. - Хто ти і звідкіля взагалі взявся?

- Я місцевий репер, ЕмСі Бред! - гордовито мовив Колобок. - Типу хліб англійською! Але де тобі знати іноземні мови. Ти ж такий же дрімучий, як і цей ліс!

- Зараз я тобі покажу “дрімучий”! - і Заєць накинувся на Колобка. Той дивом увернувся і швиденько покотився далі.

- Бачу, зайці, як і сільські жителі, не моя публіка, - мовив сам до себе і попрямував до Вовка, якого побачив ще здалеку. Той якраз намагався вполювати дрібного гризуна. Підкотившись ближче, Колобок завів свою платівку:

Вовче, вовче,

Полюєш неохоче.

Вже підстаркуватий

Й зовсім не завзятий.

Із таким підходом

Будеш ти голодним!

Нащо зуби мати,

Як ними не жувати?

Йоу!

Вовк аж оторопів від такої зухвалості.

- Хто тебе так незнайомців ображати навчив?! - обурився Вовк. - Хто ти і звідкіля взагалі взявся?

- Я місцевий репер, ЕмСі Бред! - гордовито мовив Колобок. - Типу хліб англійською! Але де тобі знати іноземні мови. Ти ж такий же дрімучий, як і цей ліс!

- От зараз з’їм тебе і побачимо, хто дрімучий! - і Вовк накинувся на Колобка. Той дивом увернувся і швиденько покотився далі.

- Що з цими лісовими жителями не так? - дивувався. - Я їм своє мистецтво показую, а натомість ні оплесків, ні схвальних відгуків… Навіть автографа не попросив.

Потік думок “новоспеченого репера” перервав Ведмідь, який мирно стояв біля куща малини і ласував солодкими ягодами. Колобок підкотився ближче і з нього знову полилося речитативом:

Ведмедю, ведмедю,

Добре, що не Федю!

Що тобі не спиться?

Вдома не сидиться?

Далась тобі малина - 

Краще б мав машину.

Їздив по продукти

Й їв би більше фруктів! 

Йоу!

Ведмідь відірвався від куща і заревів:

- Оце виховання! Хто ти і звідкіля взагалі взявся?

- Я місцевий репер, ЕмСі Бред! - гордовито мовив Колобок. - Типу хліб англійською! Але де тобі знати іноземні мови. Ти ж такий же дрімучий, як і цей ліс!

- Що??? Та я тебе зараз! - і Ведмідь накинувся на Колобка. Той дивом увернувся і швиденько покотився далі.

- Чого всі такі агресивні, зрозуміти не можу! - дивувався він. - Дійсно дрімучі, таланта перед своїм носом не бачать. О, я знаю, хто зацінить мої рими! - зрадів, побачивши попереду Лисицю.

Колобок поспішив до рудоволосої красуні і почав:

Лисичко-сестричко,

Ростом невеличка!

Підступна й хитренька,

Хоч і не гарненька.

Рудих не полюбляю,

Зразу відступаю.

 Твої чари дивні

На мене не діють!

Йоу!

Лисиця оглянула зухвалого незнайомця, принюхалася, хитро посміхнулася і мовила:

- Вау, який стиль! Хто ти і звідкіля такий взявся?

- Я місцевий репер, ЕмСі Бред! - гордовито мовив Колобок. - Типу хліб англійською!

- Так, так, дуже креативно, - улесливо мовила Лисиця. - Я б залюбки ще б твій фристайл послухала! Але спочатку куди ж без автографа від починаючої зірки шоубізнесу! 

- Я залюбки! - щиро зрадів Колобок. Нарешті його старання хтось оцінив. - Де поставити? І, головне, чим?

Лисиця на мить задумалася, а потім відповіла:

- А ходімо до мене до хати, тут недалечко! У мене там все є! І мої дітки тебе б охоче послухали. Буде в тебе ще більше шанувальників!

- Ходімо! - мовив Колобок і весело покотився за новою знайомою.

Через кілька хвилин вони вже стояли біля нори. 

- Дітки, виходьте, я вам тут ЕмСі Бреда привела! - крикнула знадвору Лисиця.

Мабуть, лисенята теж вчили англійську, або їх носики не підвели, адже за мить Колобка оточила невеличка зграя рудоволосих хитрунів. Їхні очі блищали, дехто навіть облизувався, однак всі вони готові були слухати нового гостя.

- Ну, починай! - мовила, посміхаючись, Лисиця.

Лисички-сестрички,

Ростом невеличкі!

Підступні й хитренькі,

І дуже гарненькі!

Рухайтесь зі мною, 

Підспівуйте юрбою!

Еее-йо!

Раптом лисенята підхопили:

- Еее - йо!

Колобок:

- Оу-є!

Лисиця приєдналася до діток:

- Оу-є!

- Ви чудовий натовп! - мовив Колобок задоволено. - Гайда зі мною до міста! Будемо “качати вулиці”!

Лисенята радісно заплигали навколо, скандуючи: “Ем-Сі-Бред! Ем-Сі-Бред! Ем-Сі-Бред!”

Так в той день народилися нові зірки, які підкорили серця багатьох шанувальників репу - ЕмСі Бред та гурт “Фокс Ньюз”.

- Це “Лисячі Новини” англійською!  - пояснював Колобок журналістам. - Але де вам знати іноземні мови! Ви ж такі ж дрімучі, як той ліс, що за вікном!

І що з цим горе-репером робити?.. Деякі речі ніколи не змінюються, чи не так, любий читачу?