Війна красунь чи сім нещасних гномів

В далекому королівстві жили король та королева. Одного зимового ранку в них народилася донька, білолиця як сніг та красива! Хоч у рекламі знімай! Тож і назвали дівчинку відповідно - Білосніжка. Дивне ім’я, але такі примхи багатих на той час нікого не дивували. Королева не могла натішитися своїм гарним немовлям. Та тішилася вона недовго - підхопила драконячий грип і через деякий час її не стало. 

Король не довго сидів без дружини, адже йому потрібна була й матір його дитині. Скориставшись службою знайомств та сходивши на пару побачень, він вибрав собі нову кохану. Жінка була дуже гарною, і про її красу знали далеко за межами королівства. Одержима своєю зовнішністю, нова королева годинами сиділа біля свого великого дзеркала і навіть іноді говорила з ним. 

“Дивина, та й годі”, - думав король, спостерігаючи за цими розмовами, а потім сам же себе й заспокоював: “Що ж, у кожного є свої недоліки. Моя хоча б у каретних перегонах участі не бере!” 

То про що ж говорила королева? Вона всього-на-всього питала у свого відображення, чи й досі зберігає статус найкрасивішої у королівстві. Та що там королівстві. Світі! І до якогось часу постійно отримувала ствердну відповідь.

З часом роки брали своє. Краса королеви потрохи згасала. Натомість її падчерка розквітала з кожним днем. Була вона зовсім не подарунком, але через її миле личко і король, і слуги закривали очі на її нестерпну вдачу. Білосніжка була вередливою, і, коли їй щось не подобалося, - розкидала речі по замку, у гніві била посуд, жбурляла їжу та весь час усім грубила. Однак, варто їй було мило посміхнутися і невинно закліпати оченятами - як всі одразу ж забували про причини конфлікту.

Королева ж ніби і не помічала того, що відбувається. Вона взагалі звертала мало уваги на свого чоловіка та його доньку. Навіщо? Якщо можна весь день милуватися своїм прекрасним обличчям. Ну таки Нарцис у жіночій подобі! Та все змінилося в один день. Королева, як завжди, сиділа перед дзеркалом та спілкувалася сама з собою про свою красу, як раптом побачила біля свого відображення інше - своєї падчерки.

- А чого це ти до себе говориш? - безцеремонно запитала Білосніжка, поправляючи зачіску у дзеркалі.

Замість відповіді королева пильно придивилася до дівчини і зрозуміла, що та якось непомітно виросла і, що ще гірше, стала набагато красивішою за неї.

-Нічого подібного! - буркнула вона. - І взагалі, тобі що робити більше нема чого, ніж підкрадатися ззаду? Йди краще уроки роби!

- Які уроки? - насмішкувато мовила Білосніжка. - Мені вісімнадцять на тому тижні стукнуло. Я вже доросла жінка. Така, як ти! Тільки шкіра у мене краща. Без зморшок. Ти б якимось кремом на ніч почала користуватися, чи що?

- Та я тобі зараз… - королева схопилася з місця, щоб дати ляпаса нахабі, та раптом зупинилася. В її голові промайнула одна думка. - Твоя правда, - сказала вона з награною гіркотою. - Старію, куди ж від цього подітися…

- То роби з цим щось, - вигукнула Білосніжка. - А то мій батько поміняє тебе на новішу модель!

Королева знову подавила в собі бажання негайно придушити свою падчерку і тихо мовила:

- Здається, у мене є ідея. А що як нам з тобою поїхати на тиждень у “Клініку краси”? Тут недалеко, в лісі є така одна. Тільки уяви собі - масажі, шоколадні обгортання, грязьові ванни…

- У нас що на подвір’ї багнюки не вистачає? Йди он, в калюжі поплавай що біля конюшні. Одразу помолодшаєш!

Око королеви вже почало нервово сіпатися, та її співрозмовниця, здається, нічого не помічала.

- Ой, так то ж не лікувальна багнюка, дурненька, - награно засміялася вона.

- А чого мене з собою береш? - подивилася на королеву з недовірою.

- Та якось самій страшно на процедури наважитись, - збрехала та. - А вдвох якось веселіше! Та й розвієшся. А то сидиш вдома весь час. “Мені, батькові та слугам надокучаєш,” - подумки додала вона, та вголос нічого не сказала.

- Ну добре, вмовила, - трохи подумавши, відповіла Білосніжка. - Та хіба ж тато дасть на ці процедури кошти?

- Дасть, дасть, я з ним сама поговорю! - радо запевнила королева.

Король був радий здихатися доньки хоча б на тиждень, тому одразу ж погодився. Однак, він не знав, що королева й не збиралася повертати Білосніжку додому. Перед від’їздом вона напоїла падчерку “чудодійним чаєм краси”, в який насипала сонного зілля, тож дівчина давала хропака усю дорогу до лісу. Там слуги, яким теж набридла норовлива принцеса, допомогли королеві витягти її з карети та покласти на галявині у лісовій гущавині. Усі були впевнені, що Білосніжка ніколи не знайде дорогу додому. Радше, її з’їдять вовки чи інші хижі звірі. З відчуттям виконаного обов’язку королева поїхала у справжню “Клініку краси” повертати собі молодість.

Білосніжка ж прокинулася за кілька годин потому і спочатку не зрозуміла, де вона і що відбувається. Згадавши, що вони з мачухою їхали на спа-процедури, дівчина вирішила, що на місце вже прибула.

- Це, мабуть, я на оздоровчу прогулянку ходила і заблукала, - подумала Білосніжка. - Може перечепилася, головою стукнулася. Треба буде перевіритися на струс мозку.

Вона встала, обдивилася себе на наявність синців і почимчикувала вглиб лісу. Стежки, як такої, не було, тож довелося йти навмання. Через кілька годин дівчина побачила дерев’яну хатинку.

- А ось і “Клініка краси”! - радісно мовила вона. - Фух! А то я вже подумала, що не в той бік пішла.

У хатині було порожньо. З порогу дівчина побачила невелику кухню та затишну спальню з сімома ліжками. Стіл був теж накритий на сімох, а запашні страви так і манили до себе голодну мандрівницю.

- Ну нарешті, хоч голод втамувати зможу! - радісно мовила Білосніжка і, не миючи рук, кинулася до їжі. 

Вона мало зважала на те, що очевидно наготовано було не лише на неї, а й на шістьох інших. Не задумувалася і над тим, чому хата була порожньою, а мачуха десь зникла. Її мало хвилювало, де подівся обслуговуючий персонал. Білосніжці просто хотілося поїсти, ну а потім звісно поспати. Виївши майже все з мисок, вона повільно встала та пішла до одного з ліжок. Не роздягаючись і не знімаючи взуття, вона залізла під ковдру та заснула міцним сном.

У цей час з іншого боку лісу стежкою бадьоро чимчикували семеро гномів. Саме їхню хатину Білосніжка прийняла за “Клініку краси”. 

Вони й не підозрювали, що їх чекає вдома. Тож настрій у них був чудовий, до того моменту, як не переступили порогу своєї оселі.

-  А це ще що за чудасія? - гнівно мовив Буркотунчик.

- Нічого не бачу, - позіхаючи, відповів Дрімунчик.

- Апчхи! Та он же на твоєму ліжку якась дівчина лежить, - чхнувши, зауважив Чихунчик.

- Так, не будемо робити поспішних висновків, - спокійно сказав Мудрунчик, підійшовши ближче до непроханої гості. - Почекаємо, поки прокинеться і розпитаємо її, що до чого.

- А може полоскотати цю незнайомку? Сон одразу як рукою зніме! - хитро посміхаючись, запропонував Бешкетунчик.

- Гарна ідея! - радісно погодився Веселунчик.

- Та ви що? - почервонів до самих вух Стидунчик. - Хто це незнайомок лоскоче. Ще й таких гарних… - і почервонів ще дужче.

Від цих розмов Білосніжка прокинулася і розплющила очі.

- Ну нарешті хоч якийсь персонал у цій клініці! - мовила вона, підводячись. - Де це ви ходите, коли ваші клієнти вас потребують! І де це моя мачуха?

- А…А… Мачуха? - перепитав Чихунчик, ледь стримуючись, щоб знову не чхнути.

- Так, жінка років сорока, не першої свіжості… - почала описувати королеву Білосніжка.

- Тут крім Вас нікого немає! - запевнив Мудрунчик. - А що Ви тут робите?

- Я себе запитую те саме, - відповіла дівчина. - Нащо мені ці спа-процедури, коли я й так гарна!

- Дуже гарна, - прошепотів Стидунчик і знову почервонів.

- Так я ж оце і кажу! Це моїй мачусі потрібен негайний догляд. А я молода та сповнена сил. Хоча від шоколадного обгортання не відмовилася б. 

- Шоколадного обгортання? - перепитав Веселунчик.

- Так, і грязьову ванну разочок можна спробувати, - продовжувала Білосніжка. - А ще я б зараз чаю попила… Трав’яного, заспокійливого. Бо мене ці балачки з вами почали дратувати. До речі, є серед вас лікар? Треба, щоб мене хтось на струс мозку перевірив.

- Лікарів серед нас немає, ми взагалі іншим займа… - почав пояснювати Мудрунчик, та не договорив.

- Та вона ж нашу вечерю всю з’їла! - раптом почулося за спинами. Розгніваний Буркотунчик демонстративно показував побратимам на пусті брудні миски.

- То це була їжа для персоналу? - невдоволено запитала Білосніжка. - Ну що ж, непогана. Але наступного разу я б від чогось гаряченького не відмовилася б. Супчику якогось там чи борщику.

- За кого це Ви себе, шановна, маєте? - обурився Буркотунчик. - Приходите в наш дім, їсте нашу їжу…

- В чому твоя проблема, зрозуміти не можу! - крикнула на нього Білосніжка. - І де мій чай? Голова вже від цих балачок розболілася.

- Та як Ви…

- Ану цить, малявка, - замахнулася на нього Білосніжка. - А то зараз всю цю вашу “Клініку краси” рознесу! Чай! Шоколад! Багнюку цілющу негайно!

Погроза, сказана таким грізним тоном, безвідмовно подіяла на гномів. Веселунчик одразу побіг заварювати трави, Чихунчик розтоплював шоколад та постійно при цьому чхав, бо мав на нього алергію. Мудрунчик мив посуд. А Бешкетунчик зі Стидунчиком копали біля дому яму, щоб потім намішати в ній багнюки.

Так почалися справжні трудові будні гномів. Вони вже з сумом згадували ті чудові дні, коли працювали в шахті, а потім поверталися до своєї затишної оселі, смачно вечеряли й лягали спати. Тепер їхній розпорядок дня цілком залежав від примх Білосніжки. Так продовжувалося не один місяць, однак терпіння у гномів закінчувалося. На таємній нічній сімейній нараді, коли норовлива красуня давала хропака, було вирішено, що продовжуватися так більше не може.

- Відправляти її додому потрібно! - тихо та грізно мовив Буркотунчик. - Життя ніякого з цією дівкою нам немає.

- Ти ж чув як вона до нас потрапила, - взяв слово Мудрунчик. - Мабуть, королева її хитрощами в ліс виманила. Тож не думаю, що Білосніжка по добрій волі звідси піде.

- А що як до короля піти? - запропонував Веселунчик. - Розповімо йому, де його донька. Він же хвилюватися має.

- Може й пошук організував, просто ніхто не додумався в ліс йти, - з надією в голосі мовив Бешкетунчик.

- А..а..апчхи, - чхнув Чихунчик і всі на нього зашикали. Не вистачало, щоб Білосніжка прокинулася.

- Пропоную послати до королівського замку Стидунчика! - запропонував Мудрунчик. - Він такий сором’язливий, що й так на очі принцесі не показується. То вона й не помітить, що його немає.

Рішення було прийнято одноголосно, хоч самого Стидунчика ніхто і не питав. Та він і не заперечував - стидався… 

Тим часом у королівстві святкували безтурботне життя без Білосніжки. Королева, яка повернулася зі спа-процедур, виглядала набагато молодшою. І тепер ніхто не заважав їй милуватися своєю красою у дзеркалі. Король радів, що його донька вирішила будувати кар’єру моделі в іншому королівстві - про що йому розповіла дружина. А слуги нарешті могли спокійно виконувати свої обов’язки, не боячись чергової суперечки з вередливою принцесою.

Стидунчик прийшов якраз під час королівських веселощів і довго не мав сміливості заговорити хоч до когось. Одна зі служниць побачила гнома і запитала, що він тут робить. Почувши розповідь про Білосніжку, вона негайно відвела гостя в свою кімнату і зачинила його там. Через деякий час туди прибігла королева. Стидунчику довелося, червоніючи, ще раз розповідати про те, що сталося. 

- Що ж робити? Що ж робити? - запитала жінка чи себе, чи гнома, та той лише більше зашарівся. - Знаю! Потрібно, щоб вона знову заснула. І надовго! Є у мене сильне сонне зілля. Підсипте його Білосніжці в чай. Вона проспить тижні два точно!

- А куди ж ми її потім дінемо? - тихо запитав Стидунчик. 

- За це вже не хвилюйтеся, то моя турбота!

У той час, як гноми проводили операцію під кодовою назвою “Спляча Білосніжка - чудова Білосніжка”, королева послала гінців до сусіднього королівства з чуткою про те, що в лісі є красуня, яка спить і  чекає, щоб з неї зняли злі чари. Тому, кому це вдасться - вона стане вірною супутницею життя. 

Королева знала вдачу принца, що жив у тих краях. Він полюбляв шукати проблеми на свою голову, тож мав би зацікавитися таким челенджем. І рибка попалася на гачок. Щойно принц почув про зачакловану лісову красуню, миттю осідлав коня і поскакав будити прекрасну незнайомку.

А Білосніжка в той час мирно спала в ліжку, час від часу похропуючи. Гномам доводилося ходити навшпиньки, щоб раптом її не розбудити. Вони з надією поглядали на єдину стежку, що вела до їхнього будиночка та прислухалися, чи не їде хтось забирати цю непрохану гостю кудись якомога далі. 

Другий тиждень вже добігав кінця. Гноми вже втратили будь-яку надію відкараскатися від Білосніжки. І раптом вдалині почувся стукіт копит. До хати наближався вершник. Та не абиякий. А сам Принц! Усі сім гномів вискочили надвір зустрічати довгоочікуваного рятувальника. Молодик під’їхав ближче, зіскочив з коня і привітався.

- Це раптом не у вас лісова красуня зачаклована лежить? - запитав він.

- Так, так, у нас! - зрадів Веселунчик, підморгнувши решті. - А Ви, значить, її приїхали…

- Розчакловувати! - підтвердив принц.

- Тоді просимо до хати! - чемно мовив Мудрунчик, даючи йому дорогу.

Побачивши сонну Білосніжку, принц зрозумів, що не дарма стільки днів скакав без перепочинку. Дівчина дійсно була надзвичайно гарною. Справа була за малим - розчаклувати її.

- Так, ну що, зараз будемо цілувати, - безцеремонно заявив він, чим змусив зашарітися Стидунчика.

Він припав до рожевої щічки красуні, але, на його подив, вона не прокинулася.

- Щось тут не так… - мовив він спантеличено. 

- Пробуйте ще, апчхи, Ваша Високосте, апчхи! - підбадьорював його Чихунчик.

Той вже все обличчя перецьомкав, та на дівчину нічого не діяло.

- Може її трішки потрясти за плечі? - запропонував, позіхаючи, Дрімунчик, сам готовий заснути будь-якої миті.

- А що? Ідея! - зрадів принц і почав енергійно трясти Білосніжку, однак, безрезультатно.

- Та вилийте вже на неї відро холодної води! - буркнув Буркотунчик. - На Дрімунчика щоразу діє!

Мудрунчик, не чекаючи відповіді, побіг по воду і вже через мить перед принцом стояло повне відро.

- Ну, хлопці, - звернувся той до гномів, - наш останній шанс!

З цими словами він облив Білосніжку льодяною джерельною водою. І, о диво, та нарешті відкрила очі. І рота.

- Це що за неподобство! Де “Книга скарг”? Я жалітимуся керівництву…

Раптом вона замовкла, зустрівшись поглядом із симпатичним молодиком, який стояв з відром в руках, а в його очах тепер читався страх.

- Ой, а нас не познайомили, - вже спокійніше мовила дівчина, звертаючись до незнайомця. - Мене звуть Білосніжкою, бо моя шкіра біла, як сніг.

- Дуже приємно, - тихо мовив принц, потроху розслабляючись. - А я Ваш рятівник, Білосніжко. Я - Принц із сусіднього королівства. Коли почув про Ваші чари, поспішив сюди - розчакловувати…

- І правильно зробили, - посміхнулася та. - Принц, кажете… А покажете мені свій замок?

- Залюбки, - мовив той радісно.

Гноми допомогли Білосніжці зібратися і коли новостворена пара зникла за горизонтом, нарешті зітхнули. Життя стало на свою колію. Король з королевою та слугами так і жили спокійно. Білосніжка з Принцом одружилися і наречений подарував коханій на весілля дзеркало. “Велика помилка,” - подумав її батько, коли про це дізнався. А гноми знову повернули собі контроль над власним життям і все у них знову стало по старому. Хіба що двері тепер зачинялися на великий замок.

От і казочці кінець, а хто прочитав і натисне вподобайку - молодець!